Зигмунт Мілошевський - Зерно правди

що змінив життя, щоб юзати бабів за тридцять? Ти що, жартуєш? Принаймні є хоч із кого вибирати?

— Переважно, — Шацького ця розмова вже починала втомлювати.

— Боже милий, це ж найкраще, що є на світі — знімати блузку з нового тіла. Як же я тобі заздрю.

«Даремно», — подумав Шацький, який уже встиг скуштувати фізіологічного сексу і, як кожен чоловік, залишив правду цих спогадів для себе. Правду про те, що тіло, зведене до тіла, складається із суцільних недоліків. Кислуватого запашку, безформних грудей у допотопному ліфчику, прищів на викоті, розтяжок навколо пупка, спітнілих країв трусів, лобкового волосся, яке застрягає між зубами, мозолів біля мізинця на нозі й кривого нігтя.

— Ну! — тільки й сказав Шацький.

— Та-а-ак, — замріяно протягнув Кузнецов. — Але я чого дзвоню, чекай-но. Тільки скажи ще, як у вас із Гельцею, бо Вероніка говорила, що по-різному.

— Та по-різному. Вона має приїхати до мене цими вихідними, але справді якось так, я розумію, що вона на мене сердиться за це все, не знаю, мабуть, треба мені частіше їздити до Варшави, — Шацький не міг слухати власного голосу, він затинався, молов якісь нісенітниці, вигадував казна-що.

— От-от, дійсно, частіше до столиці, чудова ідея. Вип’ємо, посидимо, як колись бувало. Або, може, я до тебе заїду, що скажеш? Але не розраховуй, що це буде швидко, сам знаєш, як воно.

— Ну певне ж, знаю. Слухай, якщо...

— Це ти слухай, може, це й фігня, але може й знадобиться.

— Ну.

— Сказав мені Саша, син мій коханий, що балакав тут із одним своїм друзякою. Друзяка був у понеділок на шкільній екскурсії в Сандомирі і, ага, цей дружок, здається, має неабиякий музичний талант, абсолютний слух, пише музику, грає на різних там інструментах ітеде. Це важливо. Нічим не балується, це теж важливо.

Шацький слухав, і в його м’язах зростало напруження. Невже в Бога справді таке почуття гумору, що він вирішив послати йому порятунок в особі колишнього товариша?

— Дружок, здається, оглядав якісь підземелля під старою частиною міста, є там у вас щось таке?

— Так, туристи йдуть, як на прощу.

— І от він каже, що в тих підземеллях, у кімнаті з археологічними всякими черепками він чув дивні звуки, які долітали з-за стіни. Ледь чутні, далекі, але виразні.

— Які звуки?

— Завивання. Завивання й гавкіт.

5

Виття й гавкіт справді нестерпні. Попри затички у вухах повітря аж вібрує від пронизливих звуків, він відчуває їх шкірою, відчуває, споглядаючи вирування краплинок слини у світлі рефлектора, відчуває у важкому тваринному запахові. Це один із тих моментів, коли всього аж забагато, хочеться покінчити з усім і забути, почати все спочатку. Відчуває лють, відчуває і страх, і розуміє, що і те й інше — поганий порадник. Треба зателефонувати. Машинально простягає руку до мобільника й безгучно лається, адже немає мови, щоб у такому місці було покриття. Усвідомлює, що треба вийти, усвідомлює й те, що йому дуже не хочеться сюди повертатися. Може, не треба? Дорогу він знає, достатньо запустити механізм і вийти. Якщо все піде так, як треба, не залишиться жодного сліду. Пізніше він їх сюди спрямує, щоб познаходили все, коли він уже перебуватиме в безпечному місці.

6

Шацький бігав коридором провінційної прокуратури ледь живий від люті. Зазвичай у цій клятій дірі всі без кінця зіштовхувалися одне з одним, а щойно хтось стає потрібним, як тут-таки зникає, наче тут Нью-Йорк якийсь, хай йому грець. Номер Вільчура був постійно зайнятий, мобілка такої зараз потрібної Басі Соберай була вимкнена, Міщик узагалі десь зникла. Йому вдалося дізнатися номер до Басиного чоловіка, але й у того вмикався автовідповідач. Провінція довбана, варто їм трохи цивілізуватися, і всі десь зникають, певне, досі перебувають на стадії димових сигналів.

Помітив, що й досі бігає із цією ідіотською футбольною чашкою в руках, помив її на кухні, щоб бодай чимсь зайнятися, а тоді поставив на сушку так різко, що розбив якусь допотопну склянку. Голосно вилаявся. А тоді ще раз, бо порізав долоню, збираючи уламки скла. Поріз був досить паскудний, кров стікала по великому пальцю всередину долоні. Блін, де він бачив аптечку? Мабуть, у канцелярії.

Але прокурор Теодор Шацький не дійшов до канцелярії, бо дорогою йому сяйнула думка. Від аптечки перестрибнула на пов’язку, з пов’язки на невідкладну допомогу, від невідкладної допомоги до швидкої, тоді на лікарню й нарешті він зрозумів, де шукати Басю Соберай. У лікарні, біля хворого батька.

Вибіг із будинку прокуратури, зализуючи поріз, але замість того, щоб сісти до машини, повернувся нагору. Не тому, що рана видалася йому серйозною, і він вирішив присвятити дві хвилини на перев’язку. Повернувся, бо ним керувало ірраціональне, могутнє передчуття небезпеки. Повернувся, аби зробити те, що досі в його багаторічній кар’єрі прокурора трапилося лише раз.

Повернувся по зброю.

Не було часу одягати кобуру, витягнув із сейфа невеликого «Глока», перевірив запобіжник і кинув до кишені піджака.

У лікарні він досить швидко визначив відповідну палату, звичайно, досить було сказати, що він шукає батька Басі Соберай, і медсестричка відразу показала, куди йти. Шацький зупинився на порозі й завагався, інтимність побаченої сцени примусила його знітитися.

У палаті на чотирьох зайняте було тільки одне ліжко. На ньому лежав старенький. З одного боку ліжка був монітор, по якому бігали якісь кольорові зигзаги, і стояк із двома крапельницями, з іншого, трохи віддалік, вішалка для одягу. На ній висіла тога. Прокурорська тога, акуратно випрасувана, зі старанно викладеним коміром. Певне, їй було немало літ, може й кількадесят. Червона облямівка ледь зблякла, чорнота габардину втратила свою глибину.

Бася Соберай та її батько були обернені до нього спинами. Він лежав на боці, виставивши напоказ спину, сідниці й стегна з помітними синювато-рожевими плямами пролежнів. Вона протирала йому шкіру губкою, вмоченою в мисці з якимсь розчином, що стояла на лікарняному табуреті.

— Не плач, тату, це лише тіло, — шепотіла вона, і шепіт був утомлений, сповнений відчаю.

У відповідь батько пробурмотів щось, чого Шацький не дочув.

Тихенько кахикнув. Бася Соберай обернулася й у котре цього дня зашарілася. Він злякався, що вона розсердиться, але Бася привітно всміхнулася. Махнула рукою, запрошуючи увійти, швиденько повернула батька й ретельно вкрила його ковдрою. Вибачилася за вимкнену мобілку, але їй просто було необхідно опинитися з батьком на самоті, вона не