Тетяна Гуркало - Стара казка про принцесу, Тетяна Гуркало

— Іди.

Красуня несміливо посміхнулась і попленталася до Льєна, однією рукою притримуючи своє простирадло на плечі, а другою притискаючи до живота сумку і мішечок.

А чоловік з тіткою швидко забігли за двері і з гуркотом їх зачинили.

— Весело до храму сходили, чого вже, — сказав Ваня, і пес його підтримав гавкотом.

— Прокляття, — тільки й зміг сказати Льєн, розуміючи, що перчика, що робить прісне життя веселішим, не позбутися.

І те, що це життя відразу ж втратить залишки прісності, як тільки компанія з цим дівчиськом зайде до міста, він теж розумів.

І те, що не зможе кинути нещасну «відьму», яку з одного боку переслідують закохані мужики, а з іншого — ревниві дружини, наречені чи просто претендентки на чоловіче серце.

І те, що дівчинка напевно сама винна в частині своїх проблем.

І навіть те, що дізнавачі, напевно, знали, де ховається ця красуня від народного гніву, і здогадувалися на кого перекласти турботу про неї веселі вивчаючі чужий шлях. Ні, вони б з радістю її переклали на самих дізнавачів. Тільки ті, знаючи, чим усе закінчиться, трималися від цього храму якнайдалі.

— Гаразд, ходімо, горе, — сказав Льєн втомлено, і вказав рукою на стежку, якою вони так необачно сюди прийшли.

Горе старанно закивало і слухняно пішло. А решта потяглася слідом.

— Перчик, — похмуро мовив Льєн.