Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Наука, Освіта » Ляльководи, Роберт Хайнлайн 📚 - Українською

Роберт Хайнлайн - Ляльководи, Роберт Хайнлайн

44
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Ляльководи" автора Роберт Хайнлайн. Жанр книги: Наука, Освіта.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 102
Перейти на сторінку:
торкнув його рукою, він підняв голову. «Вибач, друзяко», — прошепотів я. Кіт слабенько нявкнув. Принаймні так мені здалося.

Я обробив його так само, як і Мері, за тим винятком, що побоявся вколоти йому снодійне. Потім я пішов до туалету і оглянув себе.

Вухо вже перестало кровоточити, і я вирішив наразі ігнорувати його. Колись, при нагоді, я займуся його «ремонтом». Мене непокоїли руки. Я підставив їх під гарячу воду і верескнув, потім підставив їх під повітряну сушку — і це також було боляче. Я не знав, як мені їх забинтувати, — мені ж все одно доведеться ними користуватися.

Насамкінець я взяв пластмасові рукавички, заповнив кожну з них гелем проти опіків, і вдягнув. Цей гель містив місцеве знеболююче, тож я міг тепер якось перебитися. Тоді я пішов до стереотелефону й подзвонив місцевому фельдшеру. Обережно й коректно я пояснив йому, що сталося, які медичні засоби я застосував, і попросив його прибути до мене негайно.

— Як — уночі? — ошелешено спитав фельдшер. — Ви, мабуть, жартуєте.

Я відповів, що мені не до жартів.

— Не просіть у мене неможливого, чоловіче, — відповів фельдшер. — Ваш терміновий виклик уже четвертий за сьогодні. На нічні виклики ніхто не виїздить. Ви зробили цієї ночі все, що потрібно. Завтра вранці я відразу ж заїду до вас і огляну вашу дружину.

Я сказав, що нехай завтра вранці він відразу ж піде під три чорти, — і вимкнув телефон.

***

Пірат помер невдовзі після опівночі. Я поховав його відразу ж, щоб Мері не встигла його побачити. Копати було боляче, але ямка була неглибока. Я попрощався з ним і повернувся до хати. Мері тихо спала. Я підсунув до ліжка крісло і сів пильнувати. Мабуть, час від часу я дрімав, точно не пам’ятаю.

РОЗДІЛ 23

Перед світанком Мері почала вовтузитися й стогнати. Я підійшов до ліжка і торкнувся її рукою.

— Тихо, моя маленька, тихо... Все нормально. Це я, Сем.

Її очі розплющилися, і в них на якусь мить промайнув той самий страх, що й тоді, коли на неї напав слимак. Але тут Мері побачила мене і заспокоїлася:

— Семе, любий, мені наснився страшний кошмар.

— Все нормально, — повторив я.

— А чому на тобі рукавички? — спитала вона і помацала свої бинти. — Це був не сон, — із жахом мовила вона.

— Так, моя рідненька, це був не сон. Але все в нормі — я вбив його.

— Ти вбив його? А ти впевнений, що воно мертве?

— Абсолютно.

В хаті й досі смерділо здохлим паразитом.

— Ходи сюди, Семе, обійми мене.

— В тебе заболять плечі.

— Обійми мене!

І я обійняв її, намагаючись не торкатися опіків, хоча, здавалося, їй було байдуже. Невдовзі її тремтіння вгамувалося, а потім і зовсім припинилося.

— Вибач мене, милий, я всього лише слабка жінка.

— Бачила б ти, у якому стані був я, коли мене визволили з полону паразитів!

— Бачила. А тепер розкажи мені, що трапилося, — я мушу знати. Останнє, що я пам’ятаю, це коли ти нахилив мене над каміном.

— Послухай, Мері, я не міг інакше, я мусив це зробити, бо не міг відчепити його від тебе!

Тепер вже вона обняла мене за плечі і стала заспокоювати:

— Знаю, коханий, знаю. І дякую тобі, що ти це зробив. Я вдячна тобі всією душею. Ти знову врятував мені життя.

Ми трохи поплакали, а потім я вишмаркався і продовжив:

— Ти не відгукнулася, коли я тебе покликав, тож я пішов у світлицю — а там вже була ти.

— Я пам’ятаю, любий, бо я боролося щосили!

Я здивовано витріщився на неї:

— Знаю, бо ти прагнула піти. Але ж як тобі це вдавалося? Бо коли слимак оволодіває тобою, це кінець. Боротися з ним неможливо.

— Так, я програла, але намагалася боротися.

Відповіді на цю таємницю не було. Якимось чином Мері вдалося сконцентрувати свою волю й певний час протистояти волі паразита, але ж це було неможливо. Я знав це з власного досвіду. Так, слимак здолав її, але я зрозумів, що одружився на людині сильнішій і витривалішій, ніж я сам, попри всі принадні вигини її тіла та абсолютну жіночність.

У моїй голові промайнула смутна здогадка, що якби вона не змогла протистояти слимакові хоча б трошечки, то мені, можливо, не вдалося б вбити його, бо мене стримувало те, що я міг при цьому вбити й Мері.

— Треба було взяти із собою ліхтар, — продовжила вона, — але я ніколи не думала, що мені слід було остерігатися і тут, біля твоєї хатини. — (Я кивнув: тут було затишно й безпечно, як у ліжку під ковдрою, або в обіймах коханої людини). — Пірат відразу підійшов до мене. Я простягнула руку й погладила його — і раптом помітила цю тварюку. Але було вже запізно. — Мері сіла в ліжку й обперлася на лікоть. — А де котик, Семе? З ним усе гаразд? Поклич його сюди.

Тож мені довелося розповісти їй про Пірата. Мері вислухала мене із застиглим обличчям, кивнула і більше нічого не питала. Змінивши тему, я сказав:

— Раз ти вже прокинулася, то піду приготую тобі сніданок.

— Не ходи! — вигукнула Мері. Я зупинився.

— Не йди з моїх очей, — наполягла вона. — Ні з якої причини. Зараз я встану й приготую сніданок сама.

— Не мороч голову. Залишайся в ліжку і будь слухняною дівчинкою.

— Підійди сюди й зніми рукавички. Я хочу поглянути на твої руки.

Але я їх не зняв — від однієї думки про це мені стало зле: знеболююче вже припинило свою дію.

Мері

1 ... 70 71 72 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ляльководи, Роберт Хайнлайн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ляльководи, Роберт Хайнлайн"