Галина Левтер - Тиха радість, Галина Левтер

— Як ти переносиш дорогу? Нудить? Втрачаєш свідомість? Болить голова? Скільки часу можеш обходитися без туалету? Тобі потрібно щось їсти в дорозі чи краще їхати на голодний шлунок?

Фредові питання посипалися як з рогу достатку. Від них у Ліни голова пішла обертом. Він звиклий до різних умов, знає з чим можуть стикнутися. Вона — слабка. Якщо запитань не може витримати, що буде, коли прийдуть ситуації? Він втомиться її тягнути… 

Вона засовалася в обіймах чоловіка. Він вловив її напругу. Не тримав біля себе. Чекав відповіді.

— Здебільшого не мала проблем в дорозі. Я зазвичай брала Пепсі чи Колу. На випадок нудоти.—вичавила із себе через усвідомлення того, що вона жила без нього всі ці роки, справлялась із собою, давала раду іншим. Якщо у них все складеться, то не він має бути помічником, а вона помічницею… А яка вона у парі з ним? Хіба не слабка і безвольна.

— Коли нервуєш чи хвилюєшся як часто втрачаєш свідомість?

Він вивчає її скурпульозно чи б'є по болючих точках? То любить чи не любить він її? Які виміри любові вважає допустимими? 

Вона  нічого не знає про нього. Спитай щось про здоров'я, звички, ритм життя — ніяких даних  немає.

Глянула на чоловіка. Стоїть мов скеля. Жоден м'яз на лиці не тремтить. Скільки він зможе так витримати перед тим, як перетвориться на грізне море?

— Вибач. Про що ти питав?

—Про втрату свідомості.

— Не  часто…Фреде...Я не встигаю за тобою. 

— Що маєш на увазі? 

— Я наче завислий комп'ютер. А ти ставиш і ставиш запитання, завдання, цілі...

— Я хочу дбати про тебе.  — витримавши паузу, мовив Бернштейн. — Вибач, загрузив.  Ходімо, займемося чимось цікавішим!

— Е? Цікавішим?

— Ліно! Ліно! Ти знову за своє?! Чоловіки часто думають про жінок. Це нормально. І бажання мати нормально. При цьому всьому, не ліжком єдиним вони живуть! Я знаю, шкільний «нещасний випадок»дуже вплинув на тебе. Ми з цим розберемося згодом. Я взагалі-то мав на увазі таке:  підберемо тобі одяг із запасів матері та Мелісси. Думаю, для жінок це цікаве заняття.

— Господи! 

Вона нічого не знала про те, де члени його сім'ї. З початком колотнечі на Донбасі багатьом стало байдуже «а як там живуть багаті?». Чи бідний ти, чи маєш великі статки — випробування і страждання зрівняло всіх...

Фред зітхнув. В цьому було більше слів, ніж можна було сказати. Так зітхають, коли зазнав великої втрати.

— Їх немає більше. Ні мами, ні Мелісси. — підтвердив її здогадки чоловік. — Думаю, вони не будуть проти.

Ліна відійшла від чоловіка. Глянула в очі. Вкотре накотилися розпач, жаль, а разом з тим, злість і неприйняття методів Фреда. Або вона дивачка, або він — божевільний. Вдягати речі його матері!  Тетяна Іллівна, як і Альфред Готфрідович, ненавиділи її. Зневажали за походження, віру в Бога. А тепер цій «воші» носити речі її ненависників?

 Жорстоко з його сторони. По відношенню до неї, до них.

— Кохана! Не надумуй собі всякого! То просто шмаття. Воно не може відчувати! Воно не має властивості любити чи ненавидіти!

Він  підійшов до неї. Взявши за руку, від хвилювання трішки  стиснув її.

— Нам ще багато чого треба пережити. Не живи минулим! Відпусти! Не зациклюйся на теперішніх негараздах! Бо це все на землі. За земними втратиш віру в Бога і опору, яка тебе підтримувала весь цей час. Думай про те, що вгорі! Рухайся вперед!  А я, якщо дозволиш, хочу бути поруч. 

Брівки Ліни злетіли вверх. Чути такі речі від Ала було дивно. Скільки всього обговорили, а про Бога декілька фраз проскочило.

— То ти з Богом на «ти»?

— Я відчуваю до Нього глибоку повагу.

— Як ти дійшов до такого розуміння Бога?

— Я не йшов. Він дозволив побачити, почути, вдихнути, відчути Його поруч зі мною. Він став злетом у моїх падіннях, радістю у моєму горі, відрадою у відчаї, щастям у нещасті, відповіддю у запитаннях. Він став для мене усім. 

— І давно у тебе так з Ним?

— Давно, Ліно.

— А ходиш в яку церкву?

— Це питання типу «а якої ти конфесії»? Боїшся розходження в поглядах?

Ліна не раз про це думала. Фраза котрогось з літераторів чи то психологів про необхідність  дивитися не один на одного, а в одну сторону стала її кредо у відносинах. Якщо у Фреда вільні погляди або релігійні бродіння, їй варто це врахувати. Фізичний потяг і душевні пориви пройдуть. Духовна єдність чи її відсутність — стержень відносин.

— Люди вірять в Бога по-своєму і сприймають Його слово по-різному. — намагалася сказати м'яко. 

— Ліно! Люди люблять філософствування про Бога і про віру інших людей в Нього. Проте, більшість із них ніколи не стикалися із гоніннями чи стражданням за Христа. В сирійському полоні,  я мусив перед цілою армією ненависників щоденно відстоювати своє право називатися Його іменем.…

— Полон?

— Полон, Ліно…

— Як ти потрапив туди?

— Через Біблію з рожевою закладкою.

— Ти не розлучався з нею ні на мить?

— Ні на мить. 

— Вона лишилась там?

— Так.

—Довго ти там був?

— Рік.

— О мій Боже!

— Батько допоміг мені звільнитися! Мене не ісламісти там тримали.

— А хто?

— Ті, з ким Бернштейн і Буров могли прекрасно порозумітися.

— Ти хочеш сказати, що…

— Що тепер зі мною все добре.  І нині я з тобою.

***

Фредові шрами, перепади настрою, тривожне мовчання, безшумна хода, грюкання дверима, спів, що з тихого розростався до шуму водоспаду…

Ліна, наче маленька дівчинка, складала докупи пазлики його життя. Розум, побачивши всю картинку, взявся відмовляти дівчину від авантюри під назвою «Бернштейн». Мати колись розказувала про свого дядька Микиту. Той пройшов війну в Афганістані. «В с*ку контужене, а слабе на всю голову».— говорила вона про чоловіка, не вибираючи гарні та приємні слова. Тітка Люба теж неласкаво відгукувалася про  психічно неврівноваженого дядька, при цьому зазначаючи: «Всі, хто там були трохи того…психи». 

Війна. Вона забирає залишки здорового глузду. Як скальпель розрізає нарив на тілі, так війна розкриває душу. Чим ти був наповнений і що приховував, наче гній проривається з тебе. Зазвичай, не найкращі якості характеру  проявляються у критичний момент.