Біблія - Біблія. Святе Письмо Старого та Нового Завіту

який усі люди знають і читають. 3 Відомо ж, що ви - лист Христа, виготуваний нами; написаний не чорнилом, але Духом Бога живого, не на камінних таблицях, а на тілесних таблицях серця. 4 А таке довір'я до Бога ми маємо через Христа, 5 - не щоб ми були самі здібні помислити щось із самих себе, здібність бо наша від Бога. 6 Він нас зробив здібними слугами Нового Завіту, не з букви, але з духу, бо буква убиває, дух же оживлює. 7 Коли ж служіння смерті, вирізане буквами на каміннях, було в (такій) славі, що сини Ізраїля не могли дивитися на обличчя Мойсея з-за блиску слави його обличчя, що мала зникнути, 8 то скільки більше служіння духа буде в славі? 9 Бо коли служіння осуду - славне, то служіння виправдання багато більш перевищує у славі. 10 І таким чином, те, що частинне було славне, не має більше слави ради переважаючої слави. 11 Бо коли те, що минуло, славне, то багато більше те, що перебуває, славне. 12 Тож маючи таку надію, ми повні сміливости, 13 а не як Мойсей, що на обличчя клав собі покрівець, щоб сини Ізраїля не дивилися на зникнення того блиску, що щезав; 14 але їхній розум притупився, бо аж по цей день, коли читається Старий Завіт, той сам покрівець зостається невідкритий, Христос бо його усуває. 15 І аж по сьогодні при читанні Мойсея лежить покрівець на серці їхнім. 16 «Та коли звертається до Господа, спадає покрівець.» 17 Господь же - дух, а де Господній дух, там воля. 18 Ми ж усі, мов дзеркало, відкритим обличчям віддзеркалюємо Господню славу й переображуємось у його образ, від слави у славу, згідно з діянням Господнього Духа.

4. Сміливість апостолів 1-6; їхнє життя -труди і страждання 7-12; але нагорода -вічна 13-18

1 Ось чому, мавши це служіння, як помилувані, ми не втрачаємо відваги. 2 Відкинувши ложну соромливість, ми не поводимося лукаво, ані не викривлюємо слово Боже, але, проповідуючи явно правду, поручаємо самих себе кожному людському сумлінню перед Богом. 3 А коли наша Євангелія закрита, то вона закрита для тих, які гинуть; 4 у яких бог цього віку осліпив розум, отих невіруючих, щоб їм не сяяло світло Євангелії слави Христа, який є образ Божий. 5 Бо ми не самих себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа; самі ж ми - слуги ваші ради Ісуса. 6 Бо Бог, який сказав: «Нехай із темряви світло засяє», - він освітлив серця наші, щоб у них сяяло знання Божої слави, що на обличчі Ісуса Христа. 7 А маємо цей скарб у глиняних посудинах, щоб було видно, що велич сили є від Бога, а не від нас. 8 Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; 9 нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. 10 Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. 11 Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі. 12 І так смерть діє в нас, а життя у вас. 13 Та мавши той самий дух віри, про який написано: «Я вірував, тому й говорив», - то й ми віримо, тому й говоримо; 14 бо знаємо, що той, хто воскресив Господа Ісуса, - воскресить і нас з Ісусом і поставить з вами. 15 Бо все це ради вас, щоб розмножена благодать через багатьох збагатила подяку на славу Божу. 16 Ось чому ми не втрачаємо відваги: хоч наша зовнішня людина занепадає, однак наша внутрішня обновлюється день-у-день. 17 Бо те, що одну мить триває, - наше легке горе - готує нам понад усяку міру вічну ваготу слави, 18 нам, що дивимося не на видиме, а на невидиме. Видиме бо - дочасне, а невидиме - вічне.

5. Після дочасного наступить життя вічне 1-10; любов спонукує ревність 11-21

1 Бо знаємо, що коли земне наше житло, намет, розпадається, то маємо будівлю Божу, будинок нерукотворний, вічний на небі. 2 Тому в ньому й зідхаємо, бажаючи надягнути поверх того наше небесне житло, 3 якщо будемо ще вдягнені, а не нагі. 4 Доки ми в цім наметі, -стогнемо під гнітом, бо не хочемо роздягнутися, лише - вдягнутися, аби те, що в нас смертне, було проглинуте життям. 5 Бог же, що створив нас саме для цього, він дав нам завдаток Духа. 6 Увесь час, отже, ми повні відваги і знаємо, що поки в тілі живемо, перебуваємо далеко від Господа, 7 - бо ходимо вірою, а не видінням, - 8 ми ж відважні й радше воліємо вийти з тіла, щоб жити біля Господа. 9 Тому й намагаємося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. 10 Всім бо нам треба з'явитися перед судом Христовим, щоб кожний прийняв згідно з тим, що зробив, як був у тілі: чи добре, чи зле. 11 Знаючи, отже, що таке острах Господній, ми переконуємо людей; Богові ж ми стали явні, та надіюся, що й у ваших сумліннях ми - явні. 12 Не хочемо самих себе вам знову поручати, але даємо вам нагоду хвалитися нами, щоб ви мали що відповісти тим, які хваляться видимим, - не тим, що в серці. 13 Бо коли ми не при собі, то для Бога; а коли розсудливі, то для вас. 14 Бо любов до Христа спонукує в нас цю думку: Коли один умер за всіх, то всі вмерли. 15 А він умер за всіх, щоб ті, що живуть, жили вже не для самих себе, а для того, хто за них умер і воскрес. 16 Так що віднині по-людському ми не знаємо нікого. Коли ж і уявляли собі Христа по-людському, то його вже тепер так собі не уявляємо. 17 Тому, коли хтось у Христі, той - нове створіння.