Рафаелло Джованьолі - Спартак

У перші місяці 681 року Гай Анфідій Орест, за згодою нових консулів Теренція Варрона Лукулла й Гая Кассія Вару, зібрав сильне військо, що складалося із трьох легіонів: в одному були римляни, в другому тільки італійці, у третьому союзники — далмати й іллірійці. Чисельність цих трьох легіонів сягала двадцяти тисяч воїнів. До них претор приєднав десять тисяч солдатів, що врятувалися після поразки під Аквіном, і тепер він мав тридцятитисячну армію. Навчанням війська він і зайнявся в Лати. Навесні він сподівався розбити Спартака.

З настанням весни одночасно рушили війська римлян і гладіаторів — одне з Латія, друге з Кампаньї, щоб зросити людською кров'ю зелені поля Італії.

— Претор Анфідій Орест виступив з Норби й пішов Аппієвим шляхом до Фунді. Він розвідав, що назустріч йому Доміцієвим шляхом з Літерна просувається Спартак.

Тоді претор отаборився у Фунді і зайняв позиції, що давали йому можливість одразу ввести в бій свою шеститисячну кавалерію.

Через кілька днів Спартак був у Формії й отаборився на двох пагорбах, зайнявши Аппієвий шлях. Потім зі своїми трьомастами вершниками він наблизився до ворожого табору, щоб вивчити позиції і з'ясувати наміри ворога.

Але досвідчений претор Анфідій Орест одразу ж напав на нього, пустивши у хід свою грізну кавалерію. Після короткої сутички, у якій гладіатори втратили близько сотні людей, Спартак змушений був відступити до Формій, де вирішив зачекати на ворога. Він вважав, що претор, натхнений легким успіхом, спробує ще раз напасти на гладіаторів. Однак Спартак дарма втратив п'ятнадцять днів. Анфідія не так легко було затягти у пастку.

Тоді Спартак удався до таких військових хитрощів, які спадають на думку тільки видатним полководцям. З настанням ночі він у цілковитій тиші вийшов з вісьмома легіонами з табору, залишивши там Еномая з двома легіонами й кавалерією. Усю ніч Спартак ішов уздовж берега й брав у заручники всіх селян, що траплялися йому на шляху, будь-якої статі й віку, щоб поголос про його просування не дійшов до ворога. Швидким маршем він пересік ліс, що й нині оточує Таррацину, розпитуючи про дорогу дроворубів і вуглярів, й отаборився на узліссі, у тилу ворога.

Орест дуже здивувався, довідавшись, що його зуміли обійти, але, діючи розсудливо й обережно, він усіляко стримував запал своїх легіонерів, які рвалися в бій.

Упродовж восьми днів Спартак марно викликав на бій ворога: той стояв на місці й не приховував, що не бажає боротися у невигідних для нього умовах. Тоді винахідливий ватажок гладіаторів вирішив скористатися зручними умовами місцевості…

Одного чудового дня Анфідій Орест, на превеликий подив і чималу прикрість, довідався від своїх розвідників, що, крім табору в лісі під Таррациною, гладіатори розкинули ще один табір у добре укріпленому місці між Фунді й Інтерамною і ще один — між Фунді й Піверном, зайнявши ключові позиції над Аппієвим шляхом.

І справді, за кілька нічних переходів Спартак перекинув чотири легіони під командуванням Граніка з Інтерамни, наказав їм отаборитися на узвишші й обнести табір високим частоколом, оточити широким ровом. Два дні й дві ночі цю роботу старанно виконували двадцять тисяч гладіаторів. Одночасно Крікс із двома своїми легіонами став табором між Фунді й Піверном.

У такий спосіб Спартак повністю оточив табір Анфідія Ореста й примусив претора або прийняти бій, або через вісім днів здатися на милість ворогові через нестачу їжі.

Претор потрапив у пастку. Така ситуація змушувала його напасти на один з таборів гладіаторів, аби вийти зі скрутного становища. Він не мав жодного шансу перемогти ворога. Йому було відомо, що доведеться мати справу ще з трьома частинами ворожого війська. Хай який короткочасний був опір легіонів Крікса й Граніка, у будь-якому разі він протривав би не менше трьох годин. А за три години Крікс прийшов би на допомогу Граніку або Гранік — Кріксу Спартак тоді кинувся б на тил претора. Потім до місця бою підійде Еномай, і римське військо буде розгромлено.

Сумний і стурбований Орест дні й ночі думав і не знаходив виходу з такого вкрай небезпечного становища. І нарешті претор вирішив вдатися до обману, звернувшись до жерців. По всьому римському табору було оголошено про великі жертвоприношення Юпітерові, Марсові й Квіріну, аби вони надихнули авгурів, а ті своїми віщуваннями навчили б, як урятувати римське військо від поразки.

Праворуч від Преторії в римському таборі було місце, призначене для жертвоприношень. Там стояв жертовник — земляна брила круглої форми з поглибленням зверху, де запалювали вогонь. З одного боку в жертовнику був отвір, у який мало стікати вино, а навколо височіли патички, прикрашені фестонами. Сюди зійшлися жерці трьох божеств: Юпітера, Марса й Квіріна. На всіх жерцях були довгі плащі з білої шерстяної тканини, скріпленої на шиї шпилькою. На голові в них були гостроверхі шапки також із білої шерстяної тканини.

За жерцями стояли авгури у жрецькому вбранні. У руках вони тримали гачкуватий авгурський посох, подібний до пастуших ціпків. Далі йшли два помічники жерця. Один приводив крупних тварин до жертовника, другий заколював дрібні жертви й випускав з них кров. За ними прямували нижчі служителі, які несли дерев'яний молоток. Ним мали спершу оглушити бика. Ще вони несли жертовний пиріг, срібну скриньку з пахощами, де зберігався фіміам, амфору з вином і чашу. Тільки потім ішов курчатник, охоронець священних курей, котрий ніс у клітці жертовних птахів. Хід замикали флейтисти, що супроводжували музикою спів під час жертвоприношень.

За жертовною процесією йшло все римське військо, за винятком вартових. Коли вся юрба на чолі із претором Гаєм Анфідієм Орестом розташувалася навколо жертовника, жерці почали обряд.

По завершенню всіх обрядів нутрощі жертовних тварин передали авгурам, які серйозно і поважно взялися пророкувати майбутнє. І лише за півтори години авгури оголосили, що знамення, відповідно до їхніх спостережень над нутрощами тварин, сприятливі для римлян: вони не побачили жодної цятки, яку можна було б розтлумачити як поганий знак.

Нарешті дійшла черга до годівлі священних курей. Мабуть, їх довго морили голодом, бо, щойно кинули зерно, вони відразу зачали жадібно дзьобати його під гучні радісні оплески солдатів — гарний апетит курей був ознакою високого