Микола Олександрович Бакума - Золотий маг. Книга 1. Зерно

— А ззаду вигляд ще красивіший! — не втримався Нік, хоча і розумів, що перегинає палицю.

Магеса зупинилася. Повернулася до Ніка. Пильно подивилася на його нахабну усміхнену пику й легко змахнула долонею. І в цю ж саму мить на Ніка полилася вода. Її було не дуже багато, але ніяк не менше відра. «Знову попався», — подумав він, згадавши, як таким самим жестом Ліна на галявині гасила водою його, коли той став живим смолоскипом на випробуванні магії Вогню. На диво, таке безцеремонне поводження з ним його зовсім не розлютило, а навпаки розвеселило.

— Тепленька, — з посмішкою сказав Нік, не відриваючи погляду від величезних сірих очей. — І це за те, що я назвав вас красунею. Добре, що ви не маг Вогню. Було б значно неприємніше. Я уявляю, щоб мене чекало, якби я сказав вам, що ви негарна.

— Очевидно, вас не вчили гарним манерам. Мені повторити урок? — сказала суворо магеса, але було видно, що, споглядаючи на мокрого чоловіка, вона ледь стримує сміх.

Нік почав гарячково думати, як відповісти, щоб не отримати ще порцію душа. Але тут його врятував Зонколан. У відкриті двері висунулася його величезна голова.

— Що за галас? Що тут відбувається? — прогарчав він у коридор. Але побачивши мокрого Ніка і розчервонілу від злості магесу, він сам ледь не розсміявся.

— Що ви тут влаштували? А ну ви, двоє, негайно за мною в мій кабінет.

— Можна мені хоча б переодягнутися, а то твої чудові килими будуть не раді моєму візиту, — попросив Нік, отримуючи задоволення від того, що відбувається.

— Дійсно, — Магістр ще раз подивився на учня і махнув рукою. — Іди, і швидко до мене. Дорогу знайдеш?

— Знайду, — відповів Нік. Він пройшов повз магесу і ще раз нахабно і пильно зазирнув їй у вічі.

— А ти, Квіта, пішли зі мною. Ріоку, тут у тебе трохи води під дверима з’явилося. Розпорядися, щоб прибрали, — почув Нік слова Зонколана, дорогою до себе в кімнату.

Він швидко переодягнувся, навіть не став чекати, поки висохне волосся. Не хотілося ще більше дратувати Зонколана. Стосунки між ними тільки почали переростати у дружбу, і псувати їх було не варто. Віддихавшись біля дверей в кімнату Глави клану, він постукав та увійшов. Зонколан сидів за столом і щось говорив магесі. Розмова перервалася, коли увійшов Нік. У повітрі відчувалося напруження.

— Проходь, сідай за стіл, — господар кімнати рукою вказав йому на місце якраз навпроти молодої магеси.

Нік сів за стіл і його погляд мимоволі зустрівся з поглядом жінки. Котячі сіро-блакитні очі знову на мить затьмарили йому мозок.

— Оце так! — вирвалося у нього. — А зблизька ще краща.

Магеса знову почервоніла і вже хотіла сказати все, що вона про нього думає, та Зонколан встиг першим.

— Ніку, негайно припини! Ти поводишся зухвало і неналежно для учня Школи. Я тобі казав, що тут недоречні твої жарти і відчайдушність. Ти повинен дотримуватися правил і знати своє місце.

— Зонколане, ми вже говорили із тобою на цю тему. Мені глибоко наплювати на існуючі тут правила. Я тут не для того, щоб цілувати дупи чи бути гарним хлопчиком. Погодься, безглуздо бути пай-дідусем. І взагалі, міг би познайомити мене з цією прекрасною дівчиною, — Нік подивився напроти себе й не зміг стримати посмішку.

Було видно, що вона вже ледве стримується, аби не влаштувати бучу. Але це ще більше спонукало Ніка.

— Так! Заспокоїлися ви, двоє, — Главі клану довелося навіть підвищити голос, але було помітно, що непокора і жарти Ніка його забавляють. — Ніку, ти можеш серйозним побути хоч пару хвилин? А ти, Квіто, охолонь. Новенький просто не знайомий з нашими порядками, тому й поводить себе так. Я думаю, що з часом він навчиться бути стриманішим, для його ж безпеки. Отже, познайомтеся. Квіто, це наш новий учень. Звати його Нік. Як ти вже зрозуміла, у нього проблеми з довгим язиком та з неповагою до правил і порядку. Ніку, ця молода жінка — одна з найталановитіших магів у нашому клані. Магістр Квіта Лоре. Вона, по-перше, представник нашого клану в Школі, а по-друге, твій головний учитель з магії Води. Тож стався до неї з належною повагою.

— Та я вже зрозумів, що вона велике начальство, розумниця і красуня, — Нік все не міг зупинитися. — Перепрошую, Магістре Квіто Лоре. Просто там, звідки я приїхав, прийнято говорити жінкам компліменти, особливо якщо вони цього заслуговують. Вибачте, більше не буду говорити, що ви дуже красива. Хіба що коли треба буде скупатися. Клянуся бути слухняним учнем. Ну, принаймні, постараюся.

— Магістре Зонколане, — Квіта не витримала і схопилася зі свого місця. — Я не розумію, як він може бути учнем Школи, якщо він так поводиться. Відколи це почали брати дорослих без магічних задатків? Це нова мода серед багатих?

— Квіто, сядь, будь ласка, і заспокойся. Зараз я все тобі розповім, — Зонколан вже починав гніватись серйозно. — Я радий, що ти вже просканувала Ніка. Все трохи не так, як тобі здалося. Так, Нік не стриманий та не дотримується наших правил, але, повір мені на слово, він дуже нам потрібен. Все, що далі тобі скажу, повинно залишитися між нами. І це не жарти. Через те, що тобі доведеться в Школі наглядати за нашим новим учнем і займатися з ним більше, ніж з іншими, ти й повинна знати чому.

— Зонколане, ти впевнений, що треба їй розкривати всі карти? — перервав Главу Нік.

— Ніку, я їй повністю довіряю. Магістр Квіта Лоре — моя права рука, вона має право знати хоча б частину правди, аби розуміти, що і для