Петро Мірчук - Українська Повстанська Армія 1942-1952

належали: поліщук В. Війтюк-Погоня, капітан польської армії; Ромашківський, військовий інструктор з Луцька; поліщук Лось-Адамський, на хуторі якого містилася головна кватира "Поліської Січі"; А. Карий, студент зі Львова; Федір з Янова; А. Бульба з Бережанщини; В. Загакайло-Білий зі Стрийщини; Оксана П.-Ріка, з Волині.

Під час німецько-польської війни загін роззброїв довколишні постерунки польської цоліції та звів кілька боїв з тікаючими частинами польського війська. З приходом большевиків група галичан вийшла на еміграцію, а поліщуки розійшлись домів.

В 1940 р. "лозовики" зорганізували самостійно чинний протибольшевицький виступ, що довів до арештів і голосного процесу Адамського і тов. Виступ Адамського ще більш розбурхує поліщуків, яких большевицька дійсність 1939-41 рр. змила до решти всякі просовєтські настрої.

1941 р. з групою "лозовиків" пов'язується через Г. Качинську (сестру Сергія Качинського-Остапа) член ОУН Тарас Боровець, який після приходу німців відновлює "Поліську Січ" (зручно зв'язуючи в своєму псевді прізвище відомого поліщука провідного члена "лозовиків" А. Бульби з іменем романтичного Тараса).

Безоглядна колоніяльна політика німців озлобила поліщуків докраю і вимога негайного активного збройного виступу проти німців стала на Поліссю загальною.

В 1942 р. виїжджає на Полісся й Волинь як уповноважений Проводу ОУН для простудіювання настроїв та політичного положення на тих теренах Василь Сидор. Він відновлює свої зв'язки з колишніми "Вовками" та "лозовиками", апробує, користаючи з свого уповноваження, проєкт Сергія Качинського-Остапа негайного організування збройних відділів УПА та переймає в свої руки керівництво в організуванні дальших відділів. Вирішним моментом для такої постави була зустріч В. Сидора зі сотн. Р. Шухевичем (пізнішим Головним Командиром УПА, а тоді командиром допоміжних поліційних частин на білоруському Поліссі), якого в рядах революційної УПА уважали всі беззастережним авторитетом в ділянці військової політики, і який заявився за негайним творенням відділів УПА.

Подібні як на Поліссі боєві настрої панували й на Волині і тому в скорому часі й ціла Волинь вкривається мережею повстанських загонів УПА.

2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПА

Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій. Все ж таки, виростаючи з боєвих відділів революційної ОУН [Революційну ОУН називано тоді ОУН-СД, - "Організацією Українських Націоналістів - Самостійників Державників", для відрізнення і протиставлення ОУН полк. Мельника, яка в тодішній політичній ситуації відмовилась від ведення самостійної української політики і не наголошувала важливости питання української держави.], УПА, головно в початках, була організаційно тісно пов'язана зі структурою ОУН. Ця пов'язаність не переривалась ніколи, а з моментом повороту большевиків ца українські землі вона знов скріпилась з причин, про які говоритимемо окремо. Тому керівні становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН на відповідних постах. Основним завданням УПА була оборона українського населення. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА був зв'язаний з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіяльности.

Ціла УПА поділяється на чотири групи: 1. УПА-Північ, що її терен дії обіймає Волинь і Полісся; 2. УПА-Захід, з тереном дій: Галичини, Буковини, Закарпаття і Закерзоння; 3. УПА-Південь на терені областей: Кам'янець-Подільської, Житомирської, Вінницької і південної частини Київської; 4. УПА-Схід, на теренах північної смуги Житомирської области, північної частини Київської области і на терені Чернігівської области.

Кожна із груп поділяється на Воєнні Округи (ВО), а Воєнні Округи, у свою чергу на Тактичні Відтинки (ТВ).

УПА-Північ має три Воєнні Округи: 1) ВО "Турів" охоплює Луччину, Володимирщину і Ковельщину; 2) ВО "Заграва" - райони: Сарни, Костопіль, Березно, Людвіполь, Степань, Клесів, Рокітно, Дубровиця, Володимирець, Рафалівка, Морочно, Висоцьк, Столин, Давидгородок, Лунинець і Пинськ; 3) ВО "Волинь-Південь", - райони: Рівне, Клевань, Тучин, Межиріч, Корець, Гоща, Олександрія, Дубно, Острожець, Демидівка, Млинів, Козин, Верба, Радивилів, Крем'янець, Шумськ, Додеркали, Почаїв і Ланівці.

УПА-Захід має шість Воєнних Округ: 1) ВО "Лисоня" - терен Тернопільщини по Дністер; 2) ВО "Говерля"- Гуцульщина і Буковина; 3) ВО "Чорний Ліс" - Станиславівщина; 4) ВО "Маківка" - Стрийщина, Дрогобиччина, Самбірщина і Турчанщина; 5) ВО "Буг" - Львівщина; 6) ВО "Сян" - Закерзоння.

УПА-Південь мала три Воєнні Округи: 1) ВО "Холодний Яр", 2) ВО "Умань" і 3) ВО "Вінниця".

Тактичною військовою одиницею був курінь УПА, який мав три до чотири боєві сотні та потрібні технічні частини. Сотня складалася з трьох стрілецьких чот і однієї кулеметної, а чота з трьох роїв. Боєва сотня числила за правильником 136 бійців, фактично ж сотні УПА мали по 130-200 бійців. В групах УПА-Південь та УПА-Захід курінь становив найвищу самостійну одиницю і лише в випадках окремої потреби, для визначеної боєвої дії курені лучилися разом в певну оперативну групу. В УПА-Північ найвищою оперативною одиницею був загін, що складався звичайно з трьох до чотирьох куренів. Широко вживані терміни відділ і підвідділ не визначають величини частини, а є лише так сказати б, функціональним окресленням самостійного, або несамостійного діяння: самостійну структурально в даний час і на даному терені боєву одиницю називається відділом, а ії частину підвідділом (в скороченні вд. і пвд.). В 1942 р. "відділ УПА" числив 10-150 бійців; в рр. 1943-1945, згл. до 1947 (в Карпатах.) відділом називано звичайно курінь, а підвідділом сотню; від 1945 згл. 1947 р. "відділ УПА" становили 1-2 сотні, а то й неповна сотня, а підвідділ - чота; від 1948 р. - "відділ УПА" числить вже лише 50-100 білців, а "підвідділ" - 10 до 30 бійців.

Командують частинами командири: ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир (к-р) відділу, к-р підвідділу; все це окреслення виконуваних функкцій, а не старшинські ступені. Справа старшинських ступенів стала предметом розгляду Головного Командування УПА щойно від половини 1943 р., головне в зв'язку зі старшинськими школами УПА, а остаточно розв'язана з моментом постання УГВР, якій передано право признавання та надавання старшинських ступенів. Функційні окреслення залишились, очевидно, й після цього і тому, напр., "сотенним" - отже, фактичним командиром сотні, - міг бути сотник, майор, полковник, як і старшина нижчої ранги, а то й підстаршина.

Поодинокі курені згл. відділи були в діловодстві командування УПА зашифровані цифрою, наприклад: Г4/24/ІІІ. Та загально, кожний відділ і підвідділ, тобто курені й сотні, а в УПА-Північ теж загони мали свої окремі назви. В УПА-Північ, УПА-Захід і частинно на Закерзонні відділи називано іменем, чи вірніше псевдом їх командира, напр., курінь Голобенка, сотня Залізняка, загін Енея. В УПА-Захід курені й сотні прибирали собі окремі назви, напр., курінь Буковинський, сотня Авангард, сотня Сірі Вовки, сотня Бояри.

Кожний