Гі де Мопассан - Твори. Том 1

— Ти ще залишаєшся тут? А я йду додому, з мене досить.

Дюруа пробурмотів:

— Так, я ще трохи побуду тут. Ще не пізно.

Форестьє підвівся:.

— Що ж, у такому разі прощавай. До завтра. Не забув? Вулиця Фонтен, сімнадцять, о пів па восьму.

— Неодмінно. До завтра. Дякую.

Вони потиснули один одному руки, і журналіст пішов.

Як тільки він зник, Дюруа відчув себе вільним і знову радісно намацав два золотих у кишені; потім він підвівся і почав походжати в юрбі, шукаючи когось очима.

Незабаром він побачив тих двох жінок, блондинку і брюнетку, які все ще ходили у юрбі чоловіків з гордим виглядом жебрачок.

Він попрямував до них, але коли наблизився, то знову зніяковів.

Брюнетка мовила.

— Ну, як, розв’язався в тебе язик?

Він пробелькотів: «Чорт», не спромігшись на що-небудь інше.

Вони стояли всі троє, спинившись, заважаючи рухові юрби, що вирувала навколо них.

Тоді жінка раптом спитала:

— Підеш зі мною?

Дюруа, тремтячи від жаги, грубо відповів:

— Так, але в мене тільки один луїдор у кишені.

Вона байдуже всміхнулася:

— Це не біда.

І взяла його під руку, наче здобич.

Коли вони виходили, Дюруа подумав, що за решту — двадцять франків — він легко дістане під заставу костюм на завтрашній вечір.

II

— Скажіть, будь ласка, де квартира пана Форестье?

— На четвертому поверсі, ліворуч.

Консьєрж відповів люб’язно, виявляючи цим пошану до пожильця.

Жорж Дюруа пішов сходами вгору.

Він почував себе трохи ніяково, боязко, незручно. Уперше в житті він одягнув фрак, і загальний вигляд туалету турбував його. Він у всьому знаходив недоладності: в нелакованих черевиках, хоч вони були досить — елегантні, бо Дюруа любив гарне взуття, і в сорочці за чотири франки п’ятдесят сантимів, купленій уранці в Луврі,— надто тонка маніжка вже зім’ялась. Інші його сорочки були дуже старі, і він не міг одягнути навіть найцілішу.

Штани, надто широкі, погано облягали ноги, закручуючись навколо литок, і здавалися поношеними, як і всякий випадковий одяг. Тільки фрак лежав непогано, бо був йому майже в міру.

Дюруа повільно підіймався сходами, серце в нього завмирало; він був стурбований і більш за все на світі боявся, що буде смішним. І раптом він побачив навпроти себе якогось пана в елегантному вбранні, що дивився на нього. Вони стояли так близько один до одного, що Дюруа відсахнувсь і відразу ж спинився, приголомшений: це був він сам, відбитий у високому дзеркалі, що створювало на площадці другого поверху ілюзію довгого коридора. Він затремтів від радості — таке несподівано добре враження сам на себе справив.

Маючи вдома тільки маленьке дзеркальце для гоління, Дюруа не міг оглянути всього себе в ньому; а що він погано бачив різні частини свого туалету, то перебільшував його вади і впадав у розпач від думки, що в нього смішний вигляд.

Та ось, ненароком глянувши у дзеркало, він навіть не впізнав себе, він прийняв себе за когось іншого, за світську людину, що здалася йому бездоганною, дуже шикарною.

І тепер, пильно розглядаючи себе, він упевнився, що вдягнений цілком пристойно.

Тоді він почав вивчати себе, як це роблять актори, готуючи роль. Він усміхався, простягав руку, жестикулював, виявляючи почуття подиву, втіхи, задоволення; він добирав відтінки усмішки й гри очей, щоб бути галантним перед дамами, щоб дати їм зрозуміти, як він ними захоплюється, як бажає їх.

Внизу грюкнули двері. Дюруа злякався, щоб його не заскочили зненацька, і швидко побрався нагору, побоюючись, що який-небудь гість його приятеля помітив, як він кривлявся перед дзеркалом.

Дійшовши до площадки третього поверху, він побачив іще одне дзеркало і уповільнив крок, аби придивитись до своєї ходи. Його постать здалась йому справді елегантною. Хода теж була гарна. І душу його сповнила безмежна віра в себе. Він, безперечно, матиме успіх з такою зовнішністю, з бажанням висунутись, з тією рішучістю та незалежною вдачею, які почував у собі. Коли він сходив на останній поверх, йому хотілось бігти, стрибати через східці. Він спинився перед третім дзеркалом, підкрутив звичним рухом вуса, зняв капелюх, щоб поправити волосся, і прошепотів півголосом, як часто робив:

— Чудово придумано!

І, простягнувши руку, натиснув на кнопку дзвінка.

Двері розчинилися майже відразу, і він опинився перед лакеєм в чорному фраку, поважним, голеним і так бездоганно одягненим, що Дюруа знову збентежився, не розуміючи, звідки в нього це невиразне хвилювання: мабуть, від несвідомого порівнянню крою його і лакейського одягу, Лакей, взутий у лаковані черевики, спитав, беручи пальто, яке Дюруа держав у руці, щоб не видно було плям:

— Як накажете доповісти?

Виразно вимовивши його ім’я, він підняв завісу, що відділяла передпокій од вітальні.

Однак Дюруа раптом утратив весь свій апломб, завмер від страху — аж йому віддих забило. Адже він мав зробите перший крок у сподіване, омріяне життя. Проте стуші уперед. Молода білява жінка стояла й чекала його, сама у великій кімнаті, добре освітленій і сповненій рослиц немов оранжерея.

Дюруа спинився, зовсім розгубившися. Хто ця усміхнене дама? Потім згадав, що Форестьє одружений, і від думки, що ця гарна елегантна блондинка — дружина його приятеля, остаточно знітився.

— Пані, я… — пробурмотів він.

Вона простягла йому руку:

— Я знаю, пане, Шарль розповів мені про вашу вчорашню зустріч, і я дуже рада, що він здогадався запросити вас сьогодні пообідати з нами.

Дюруа почервонів по самісінькі вуха, не знаючи, що сказати: він почував, що його оглядають з голови до ніг, вивчають, оцінюють.

Йому хотілося вибачитися, вигадати якийсь привід, щоб пояснити недбалість свого туалету, але нічого не спадало на думку і він не зважився зачепити цю дражливу тему.

Він сів у крісло, на яке показала пані Форестьє, і коли відчув, як угинається під ним пружне і м’яке сидіння, як ніжно прийняв його в свої оксамитові обійми цей пестливий фотель, йому здалося, що він вступає в нове, чудесне життя, що він уже володіє чимось чарівним, уже щось являє собою, що він урятований. І тоді він подивився на пані Форестьє, котра не спускала з нього очей.

На ній була блякло-голуба кашемірова сукня, що гарно облягала її тонкий стан і повні груди. Оголені руки й шия виступали з піни білого мережива, що прикрашало корсаж і короткі рукава, волосся, зібране у високу зачіску, трохи кучерявилось на потилиці й утворювало легку білу хмарку над шиєю.

Дюруа поволі заспокоювався під її поглядом, що нагадував йому, не знати чому, погляд жінки, яку зустрів учора в «Жолі-Бержер». У неї були сірі очі з блакитнуватим