Саллі Грін - Напівдикий

я побував. Я не падаю на землю, як це бувало завжди в таких випадках, можливо, тому що розколина була широкою, або тому що мене підтримував мій батько.

Роззираюся, чи немає десь Ловців, але не бачу жодного.

Ми в барі, але це не «Червоний гарбуз», принаймні не той, у якому ми були раніше. Цей бар під відкритим небом, на лісовій галявині. Тут, як і в справжньому «Червоному гарбузі», попід стінами стоять столи, щоправда, стін узагалі немає, хоч наприкінці бару все ще є кабінки. Праворуч од мене барна стійка, але за нею також немає стіни, а замість низенької дерев’яної стелі «Червоного гарбуза» поміж деревами туго нап’яте полотняне вітрило.

Габріель, Ван, Селія й та інша Біла відьма, Ґрейс, сидять за найдальшим столиком, а Ґус стоїть біля них спиною до мене. Я роблю крок у їх бік, але батько мене стримує.

Габріель помічає мене, а Ґус озирається й каже:

— Про вовка промовка.

Батько відпускає мою руку.

Я кажу:

— Привіт.

Вони всі очікувально дивляться на мене, а я не знаю, що маю казати або чого від мене сподівається батько.

Селія запитує:

— Ти сам?

— Мій батько… розмірковує над пропозицією.

— Отож, тобі не вдалося, — підсумовує Ґус. — Ти ж мав привести Маркуса зі собою.

Аж раптом Ґус верещить і хапається за праву щоку, а кров цебенить йому поміж пальцями. Він падає навколішки. Кров стікає по його шиї, по руці й крапає на підлогу. Він репетує, тримаючись за щоку, і раптом над ним з’являється Маркус. У лівій руці Маркус тримає Феїрборн, а у правій ще щось, маленьке й закривавлене. Думаю, це Ґусове вухо.

Усі завмерли і мовчать, за винятком Ґуса, який тепер просто стогне.

Маркус каже:

— Ґусе, хочу тобі подякувати за те, що впродовж останніх кількох років ти співпрацював зі мною і був таким… — Маркус дивиться на мене, вдаючи розгублений вигляд. — Як це він казав, Натане? Ага, був «неймовірно пильним і обережним» зв’язковим. Але мені здається, що погрожуючи моєму синові ножем, ти явно втратив як пильність, так і обережність. От я й подумав, що мушу з тобою поквитатися. Можеш вважати, що нашій співпраці настав кінець.

Ґус має такий вигляд, немовби його зараз знудить.

Маркус кидає вухо на землю й витирає насухо Феїрборн об Ґусове плече.

— Ну, що ж, Натане, хочеш познайомити мене зі своїми друзями? Мені особливо цікаво побачити ту Ловчиню, яка тримала тебе в клітці.

Селія хоче підвестися, але Маркус каже:

— Не треба вставати.

І це не ознака ввічливості, а наказ. Я бачу, що Селія замислилась і сидить на місці, хоч, як завжди, нічим не виказала свого збентеження. Вона каже:

— А я завжди хотіла зустрітися з людиною, що вбила мою сестру.

Маркус усміхається.

— Справді? Я цього не знав, — він заходить Селії за спину, але звертається до Ван. Каже: — Дякую тобі, Ван, за запрошення прийти сьогодні сюди. Ти ж знаєш, що мене не часто кудись запрошують.

Ґус починає блювати на підлогу.

Маркус дивиться на нього з огидою й каже Селії:

— Нам треба поговорити. Але Ґус мені трохи заважає. Якщо я тут ще трохи затримаюся, можу відрізати йому не тільки вухо.

Селія підводиться.

— Ну, то я пропоную піти прогулятися.

І вони разом ідуть у ліс. І хтозна, чи Селія повернеться звідти живою і скільки в неї залишиться вух…

Ріки крові

Минає дві години, і Маркус повертається в табір разом із Селією. Обидва її вуха на місці. Батько і Селія ідуть зовсім поруч, заглиблені в розмову, не дивлячись одне на одного, але й не віддаляючись, щоб мати можливість говорити неголосно.

Невдовзі ми всі вже сидимо довкола столу, крім Ґуса, який завбачливо зник із Маркусових очей. Ван допомогла йому зцілитися і знову приростити вухо. Хоч воно мені тепер здається абсолютно ні в тин, ні в ворота.

Ван повідомила мені, що ми зараз у Чорному лісі на півдні Німеччини. Селія планує влаштувати тут основний табір Альянсу.

Селія розпочинає зібрання, визначаючи головну мету Альянсу:

— Усунути Соула О’Браєна від керування Білими магами, вбивши його, якщо це необхідно, і знову налагодити у Британії мирне співіснування між усіма чарівниками. Тож нашим найпершим завданням має бути очищення Європи від Ловців. Вони пересуваються з півночі на південь, але все ще зосереджені здебільшого в північній Франції й Німеччині. Їх кількість зростає і, рухаючись на південь, вони постійно залучають новобранців. Що довше ми затягуватимемо з нападом на них, то важче їх буде зупинити. Ми повинні атакувати, щоб відлякати нових рекрутів і позбутися тих новобранців, які ще не встигли пройти повноцінний військовий вишкіл. Але в нас замало бійців, і ми не можемо собі дозволити втрату бодай когось із них. Кожна атака має бути успішною за трьома параметрами: знищення ворога, його деморалізація і захоплення його складів зі зброєю, технікою й харчами…

— Наскільки я зрозумів, ви взагалі не маєте зброї? — втручається в розмову Маркус.

— Дуже мало, тим паче, якщо порівнювати з Ловецьким арсеналом. Нам треба насамперед захопити якомога більше їхньої стрілецької зброї. Коли вони усвідомлять, що ми їх убиватимемо їхніми ж кулями, і їм загрожуватиме повільна й болісна смерть, це стане для нас іще однією невеличкою перевагою і кроком до перемоги.

Я кажу Селії:

— Я не розумію, як наші рейди відлякуватимуть майбутніх новобранців. Ловці ж навряд чи розповідатимуть комусь про це, хіба не так?

— Чутки швидко розходяться; Біле відьмацтво підтримує між собою значно тісніші контакти, ніж Чорне. Крім того, ми й самі поширюватимемо вістки про успіхи Альянсу. Нам також потрібні новобранці. Ван повідомить Чорних магів про те, що з нами співпрацює Маркус. Коли вони про це довідаються й побачать наші успіхи, наші лави стануть численніші. Але це буде нелегкою справою, — додає Селія. — Ловці пишаються здатністю вчитися на власних помилках. Вони аналізують усі свої битви, звитяги й поразки. Нашу тактику вони вирахують доволі швидко.

— А якою саме буде наша тактика? — запитую я.

— У нас є елітний загін бійців…

— Справді?

— Так. Крім мене, до нього входять Ґрейторекс, Несбіт і Габріель. А тепер ще додалися ви з Маркусом. Плюс декілька непоганих стажерів.

— Не надто густо!

— Нормально. Ми атакуємо, робимо зачистку і тікаємо. Усе дуже швидко. Обираємо для нападів найслабші загони новобранців. Саме зараз наші розвідники визначають такі угруповання. Коли вони повернуться на базу, ми оберемо собі першу ціль.

— То це і є наша база? — цікавлюсь я.

— Так, усі нові члени Альянсу збиратимуться тут. Невдовзі