Ярл Конг - Батько подруги. Заборонений зв'язок., Ярл Конг

Розділ 45

- А твого тата тут точно немає? - Пошепки цікавлюся у подруги, ніби пів години тому вона не відповіла на ідентичне запитання. Тільки телефоном. За допомогою смс-повідомлення.

- По-перше, ні, немає. По-друге, переставай шепотіти, бабуся не спить. І, по-третє, вибач, що нагрубила. Я не хотіла.

- Це ти мені вибач, це я винна, - і тут же притискаю Олю до себе, бо почуття провини настільки роздирає мене зсередини, настільки воно величезне, що ці обійми мінімум, котрим я можу прикрити здоровезні пробоїни у своїй поведінці. Тридцять хвилин минулого з того часу, як я дізналася про хворобу Тамари Олегівни. І всі ці тридцять хвилин, поки я викликала таксі до університету, поки сюди їхала, і навіть зараз, стоячи у вітальні бабусі Олі я згораю від сорому за свої повідомлення в такій максимально грубій формі.

- Не переймайся, все нормально, - дівчина намагається посміхнутися, але відбиток поточної гидкої ситуації зображається крізь цю усмішку, демонструючи, наскільки все погано. І переймається вона явно не через наше листування. Ну, воно так точно не стоїть на першому місці серед проблеми подруги. - А що там, до речі, за негаразди з навчанням про які ти писала? І чому через мене?

- А, не важливо, - байдуже махаю рукою, сподіваючись, що по моєму виразу обличчя не все так легко прочитати, як по лицю моєї подруги. Хоча... порівнювати навчання зі здоров'ям та життям рідної людини... Вкотре я заливаюся червоною фарбою, настільки стає соромно навіть за думки. - Що з бабусею? Як вона?

- Як завжди - тримається молодцем. Якби вона не визналася, що хворіє, то я б по ній навіть не помітила ніяких змін. Але...

Голос подруги починає тремтіти і я усвідомлюю, що це передвісник якщо не істерики, то сто відсотків сліз, тож тут же її пригортаю до себе, даючи виплакатися, не стримуючи почуттів, які хлинуть назовні.

- Вероніко, - та Олі доводиться моментально взяти себе в руки, відставити сплеск емоцій, перенісши їх на пізніше, оскільки у дверях вітальні з'являється Тамара Олегівна. І подруга має рацію - якби не поставлений діагноз лікарями, якби не смертельна хвороба, то я б візуально не сказала, що ця жінка навпроти має проблеми. Їй сімдесят вісім було в цьому році, а вона має вигляд максимум на шістдесят. - Привіт. Олю, а ти чого це тримаєш Ніку у дверях? Це що ще за гостинність така, внучко?

- Бабусю...

- Доброго дня, Тамаро Олегівно, - я бачу по подрузі, що їй потрібно хоча б додаткові пару секунд, щоб спробувати поставити на паузу сльози, тож беру все у свої руки, перемикаючи увагу власниці цієї квартири на себе, - рада Вас бачити. Як почуваєтеся?

- А я як рада тебе бачити, Нікусю, дуже рада, дуже за тобою сумувала, - і це не банальні слова пристойності, ні, бабуся Олі мене любить, і в цій квартирі, на відміну від дому подруги, я була багато разів. І кожного разу Тамара Олегівна з радістю мене зустрічала, кожного разу повторюючи внучці, що тій шалено пощастило мати таку подругу. - Почуваюся краще всіх, але от догану що тобі, що Олі зроблю - я тебе так давно не бачила. Ми так давно не сиділа нашою дівчачою компанією. Це варто негайно виправляти!

- Бабусю, ми...

- Внучко, можеш не ховатися, твої сльози я ще побачила з кімнати, куди сюди навіть не зайшла. Ти чого це розкисла? Що тут оце вологу розвела? Все ж гаразд, - жіночка ніжно-ніжно пальцем витирає сльозинки з щік Олі, а в тої таке враження від цього руху починають капати нові, натрапляючи на вже зморщену часом руку бабусі. Та і в мене всередині все щемить, усвідомлюючи, що... 

- Бабусю, ти чому встала? Тобі треба лежати та...

- Так, внучко, ти це припиняй тут командувати.

- Я не...

- Буду я оце валятися, коли в нас така люба гостя завітала. Тим паче чим довше лежиш, тим скоріш відійдеш. А я не поспішаю на вихід, тож йди став чайник, внучко, ти йди мий ручки, Нікусю, а я піду дістану смачні цукерки. Якраз маю коробочку для такого важливого випадку як сьогоднішній. Давайте швиденько. У вас на все про все три хвилини, після зустрічаємося в нашій чайні.

Чайна це кухня Тамари Олегівни, де ми провели не одну розмову. Про навчання в університеті. Про цікаві згадки з молодості власниці цієї квартири. Про розкопки. Ну і звичайно про театр. Жіночка годинами могла розповідати про це своє хобі, котре стало роботою і загалом сенсом її життя. І вона настільки цікаво про це розповідала, що ніколи не було нудно. А сьогодні... Сьогодні одна з останніх можливостей почути від бабусі Олі про акторів, їхня яскраве, насичене життя, про курйозні випадки й про все, все, все... І язик не повертається назвати цю розмову однією з останніх, проситься "крайня", але...

Тому не витрачаю дарма часу, швиденько вимиваю руки та мчу в нашу чайну, бо тепер хвилини перетворюються на секунди, а секунди взагалі ніщо...

- Як в університеті справи, Ніко? 

Це, напевно, базове питання, з якого починалися всі наші бесіди. Тамара Олегівна завжди нас з Олею запевняла, що навчання важливе і що воно дасть путівку в гарне майбутнє. Але вона не повчала нас, не змушувала, а на прикладах своїх підопічних, чи самої ж себе демонструвала, що те, чим ти займаєшся, потрібно любити. Тоді це і роботою вважатися не буде, на яку ходиш через силу, примушуючи себе. І зарплатня буде достойна за своє по факту хобі.

- Важко, але під контролем, - стосовно першого точно не збрехала, а от друге, сподіваюся, ще від мене залежить, а не летить під укіс.

- Ви розумні дівчатка, кмітливі, з усім впораєтеся, я впевнена, - розливаючи по  горнятах чай, запевняла жінка, і на рівні з моїми батьками її словами завжди були шаленим стимулом не здаватися та рухатися вперед. Ось і зараз підтримка Тамари Олегівни окриляла. - Олечка, розкривай цукерки. Мають бути смачні. Це твій тато купив мені на якесь свято. Вже точно не пам'ятаю на яке... Чи то на Різдво, чи то що, але мають бути смачні. Відкривай.

Подруга взяла розривати фольгу на коробці, а я хаотично в голові міркувала, що можна питати її бабусю, а про що краще промовчати, враховуючи поточний стан справ, як на всю кімнату пролунав спів пташок. Який сигналізував, що хтось стоїть по ту сторону дверей квартири й бажає побачити її власницю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍