Франсуаза Саган - Здрастуй, печаль!, Франсуаза Саган

Розділ V

А потім, одного дня, все це скінчилося. Тоді вранці батько вирішив, що ми проведемо вечір у Канні, побавимось і потанцюємо. Пригадую, як зраділа Ельза. Вона гадала, що у звичній для себе атмосфері казино знову стане фатальною жінкою, образ якої трохи стерся під промінням пекучого сонця та в атмосфері напівсамотності, в якій ми жили. Несподівано для мене Анна погодилась на батьків задум; здавалось, вона навіть була задоволена. Отож відразу після вечері я піднялася в свою кімнату, щоб надягти вечірню сукню, до речі, єдину, яку я мала. Її вибрав мені мій батько; вона була зшита з якогось екзотичного матеріалу, навіть надто екзотичного для мене, бо мій батько, чи то на свій смак, чи то за звичкою, любив мене одягати під фатальну жінку. Я знайшла батька вже внизу, він стояв у лискучому новому смокінгу, я обняла його за шию.

— Я ще не бачила другого такого красеня.

— Крім Сіріла, — відповів він, не дуже в це вірячи. — А ти — така красуня, якої я ще не бачив.

— Після Ельзи та Анни, — відповіла я, також не дуже впевнена в своїх словах.

— А що їх тут нема і вони примушують себе чекати, то затанцюй зі своїм старим батьком-ревматиком.

Я знов відчула те блаженство, яке поймало мене перед такими виїздами. Він зовсім не був схожий на підстаркуватого батька. Танцюючи з ним, я вдихала знайомий запах одеколону, тепло його тіла та тютюну. Він танцював ритмічно, приплющивши очі, з ледь помітною щасливою усмішкою, що нестримно, як і в мене, з’являлась у кутиках уст.

— Навчи мене танцювати бе-боп, — сказав батько, забувши про свій ревматизм.

І зупинився, вітаючи звичним гречним бурмотінням появу Ельзи.

Та повільно спускалася сходами, в зеленій сукні, із збентеженою усмішкою світської дами, усмішкою, якою користалася в казино. Якнайретельніше зачесала вигоріле на сонці волосся і постаралася довести до ладу облізлу шкіру, однак та ще більше впадала в вічі. На щастя, вона цього, певно, не розуміла.

— Що ж, їдьмо!

— Нема ще Анни, — сказала я.

— Піди подивись, чи вона готова, —сказав батько. — Поки доїдемо до Канна, буде північ.

Я піднялася сходами, плутаючись у сукні, постукала до Анни. Та гукнула, щоб я увійшла. Я стала на порозі мов укопана. Анна була зодягнена в сіру сукню, гарну сукню світло-сірого, майже білого кольору, на якій зблисками морської води мінилося присмеркове світло. В цей вечір Анна, здавалось, являла очам усі принади зрілої жіночності.

— Чудово! — промовила я. — О Анно, що за сукня!

Вона всміхнулася, дивлячись на себе в дзеркало, як усміхаються до того, з ким мають незабаром розлучитися.

— Справді, цей сірий колір дуже вдалий, — відповіла вона.

— Ви самі — дуже вдала! — мовила я.

Анна взяла мене за вушко, зазирнула мені в вічі. В неї були темно-сині очі. Вони посвітлішали, всміхнулися.

— Ви мила дівчинка, хоча інколи буваєте неслухняною.

Анна пропустила мене вперед, нічого не сказавши про мою власну сукню; я зраділа з цього, хоча водночас мені стало прикро. Анна перша зійшла сходами, і я побачила, як батько ступив їй назустріч. Він зупинився біля сходів, поставивши ногу на перший східець, і підвів до неї обличчя. Ельза також дивилася, як Анна сходить униз. Дуже добре пам’ятаю цю сцену: на першому плані переді мною золотава потилиця, витончені плечі Анни; трохи нижче приголомшене обличчя батька, його простягнена рука і вже зовсім далеко постать Ельзи.

— Анно, — промовив батько, — ви надзвичайна!

А вона всміхнулась немовби ненароком і надягла пелерину.

— Побачимося на місці, — сказала Анна. — Ви поїдете зі мною, Сесіль?

Вона дозволила мені вести машину. Нічна дорога була така гарна, що я їхала спокійно, не поспішаючи. Анна мовчала. Здається, вона навіть не чула завивання сурм у радіоприймачі. Коли на повороті нас догнала батькова машина, вона навіть не ворухнулася. А я вже відчувала, що опинилася поза грою, бачу сцену, в яку не зможу втрутитись.

В казино, завдяки зусиллям мого батька, ми швидко згубили одне одного з поля зору. Я опинилася в барі з Ельзою і її знайомим — п’яненьким латиноамериканцем. Він цікавився театром і тепер, хоча й був добре напідпитку, приваблював мене своєю палкою любов’ю до сцени. Я приємно провела з ним майже цілу годину, але Ельза нудилася. Вона знала одного чи двох театральних ідолів, але саме це ремесло її не цікавило. Несподівано вона спитала в мене, де батько, немовби я могла про це знати, і кудись пішла. Південноамериканець на хвилину тим немовби засмутився, але нова чарка віскі піднесла його настрій. Я ні про що не думала, була сповнена блаженства, бо задля ввічливості теж не відмовлялась від чарки. Все стало багато кумедніше, коли йому заманулось танцювати. Я мусила підтримувати його обома руками, завчасно витягати ноги з-під його ніг, а це вимагало неабияких зусиль. Ми так сміялися, що, коли Ельза з виглядом Кассандри ляснула мене по плечі, я ледь не послала її під три чорти.

— Я не можу знайти його, — сказала вона.

На її обличчі відбивалося страждання, пудра з нього обсипалася, воно біліло плямами, змарніло. Вигляд мала жалюгідний. Враз я дуже розгнівалася на батька. Усе-таки він страшенно невихований.

— О, я знаю, де вони, — мовила я з такою усмішкою, немовби йшлося про звичайнісіньку річ, якою не варто клопотатися. — Зараз повернуся!

Позбавлений моєї підтримки, південноамериканець упав в обійми Ельзи, і, здавалось, йому було там добре. А я журливо подумала, що вона пишніша від мене і що я не можу на нього гніватися. Казино було велике: я двічі обійшла його, та марно. Оглянула всі тераси і нарешті згадала про машину.

Через хвилину я знайшла її в парку. Вони сиділи в ній. Я підійшла ззаду і помітила їх у