Оксана Іванівна Думанська - Хроніка пригод Ґеня Муркоцького. Книга 1

не ходитиме з бабцею на ринок, не стежитиме вранці до сніданку, як вона розкладає карти, щоб дізнатися про грядущі події. Гімназія... Малому подобалося це слово! 7.

 імназійні роки — то цілий ланцюг спочатку дрібних бешкетів (жива ворона на шафі поряд з пожертим міллю опудалом сови, намащена воском дошка в класі, бійка зі старшими гімназистами), а потім і таємні спроби очманіти від дорогого тютюну чи осмалені брови саморобною вибухівкою.

На диво, стара Кендзьорівська усі скарги сприймала як недружнє ставлення до сироти і за кожну халепу відпускала його на льоди чи на струдлі з Максиміліяном Морґеном — сином учителя німецької мови.

Ґеньо ставав все вродливішим. Хвилясте волосся пшеничної барви не вміщалося під гімназійним кашкетом, ясні очі променилися чистими помислами, кругле дитяче личко набуло форми овалу. Рівненька постать і перші ознаки мускулистості — наслідок щоденних вправ з Максиміліяном в гімнастичній залі.

Адам Кендзьорівський часто брав Ґеня на проходи Львовом. Вони тепер були майже одного зросту, і зустрічні кобіти вповні сприймали їх за батька й сина, лиш дивувалися: чому красуня вийшла за чудовисько? Вони ж не знали історію Ґеньової появи на цьому світі...

Адам мріяв вивчити Ґеня на лікаря, тому наполяґав на додаткових заняттях з хімії та анатомії і щедро їх оплачував колишньому знавцю фармації Оскару Гробовецькому, що втратив свою дружину (вона випила трутки замість ліків), а потім і аптеку внаслідок інтриг її коханця — міського урядника Заблоцького. А ще названий батько з несамовитістю невизнаного ґенія щовечора уголос читав свої кримінальні опуси, нарікаючи, що їх спотворять і скоротять бездарні заздрісники, тож Ґеньо вивчав історію кримінального світу на живих прикладах Адамової діяльності. Одного разу Кендзьорівський розповів про чиказького хлопчака, який мав дивну хворобу: його очі все сприймали навспак, він писав догори ногами, і щоби прочитати ним написане, доводилося папір ставити до дзеркала.

Гробовецький враз втямив, що з цього може бути зиск, тому замість хімічних дослідів тренував Ґеня в тому «чиказькому» письмі. За місяць містом поширилася байка: юнак, що дав обітницю тримати себе незайманим до сорока років, провіщає жінкам їхню долю — і все збувається.

Невдаха-аптекар ставив Ґеня перед бюрком в найтемнішому куті своєї кавалєрки[13], накладав йому на очі темну хустину, а на плечі — чорний лискучий плащ, видурений у п'яного циркача. Панна чи пані повинна була спитатися про те, що її найбільше муляло, Ґеньо швидко писав кілька слів на папірчику. Оскар хапав папірчик, ставив до дзеркала так, щоб панна (пані) сама прочитала написане. Хто ж з переляку цокотів зубами і не міг скласти докупи кілька слів, аптекар читав їх пошепки просто у жіночі вушка. Все відбувалося і таємно, і таємниче. Одна біда: охочих пань було так багато, що довелося переконувати Адама в потребі щоденних занять. Благодійник спочатку засмутився, бо почав підраховувати видатки на науку, та Гробовецький великодушно заспокоїв: платня не зміниться.

Так Ґеньо заробив перші грубі гроші. Звичайно, грубі як на гімназиста, що ніц не вмів, окрім писати навспак і не хвалитися цим перед Максиміліяном, який провадив пісне дисципліноване життя: шляфен, лернен, турнен[14].

Аптекар ще за часів свого добробуту знав, що, окрім панотця, жінки сповідуються лікарям та фармацевтам. Йому нескладно було зорієнтуватися в питаннях родинних секретів своїх колишніх клієнток, щоб видати Ґеня за провидця, а той кмітливий хлопчисько ще й підсипав у свої пророкування різної романтичної потерухи. Одній панні написав, що об'єкт нічних зітхань і безсоння поведеться на її чуття, побачивши у білій сукні з чорним капелюшком та з жовтими трояндами в руках. І та навіть до забавового гуртка на Вірменській приходила завжди однаково вбрана, з чого вчитель танців виснував: панна депресує...

Не відомо, скільки б тривали ті спектаклі, якби невдоволена сварлива кобіта не влаштувала Гробовецькому авантуру в каварні «Під трьома муринами», бо так і не дочекалася омріяного заміжжя, яке Ґеньо пообіцяв зразу по великім пості. Аптекар з переляку промовив слова нечувано нахабні: «То, прошу пані, я готов сам вас пошлюбити».

Пані Беата Грущинська була не без посагу і не без доброї камениці на Личакові — так Оскар Гробовецький перейшов у статус заможних міщан, не відмовляв собі у задоволенні щодня спожити келішок лікера Бачевського та обідати у Крамера і Вуйціка[15]. Він запровадив знову свою аптечну справу, яка йому далася з однієї простої причини: у моду увійшло омолодження, про що мріяли не лише жінки. Свій препарат готував, як пошукач філософського каменю — тобто у абсолютній таємниці. Під вечір ловив жаб, на світанні виварював їх у казані і проціджував. До мутнуватої рідини додавав сухого розмарину, тертого чорного перцю, лимонної цедри, товченого часнику і збовтував до появи піни. Потім розливав у пляшечки... Щоб не попастися на шарлатанстві, Гробовецький винайшов спосіб спілкування з певними людьми: він відпускав омолоджувальну суспензію лишень тим, хто промовляв умовлену фразу:

— Прошу пана, мені б такого ліку, який нікому не шкодить...

Звісно, пані, що внаслідок енергійного наступу отримала собі законного мужа, не мала звички пхати носа в його підприємницькі заходи.

Шляхетні почування не дозволили аптекареві кинути Ґеня напризволяще. Адам Кендзьорівський по-дитячому вірив, що його названий син