Генрік Ібсен - Ляльковий дім

class="p1">Бернік. Ну, то Йогану принаймні слід би бути настільки тактовним, щоб не приділяти їй особливої уваги. Я помітив, якими очима Вігелан на це дивився.

Бетті (впускаючи роботу на коліна). Карстене, ти можеш зрозуміти, навіщо вони повернулись?

Бернік. Гм… У нього, бач, там якась ферма, і справи, очевидно, не блискучі. Лона вчора дала зрозуміти, що їм доводиться їздити другим класом.

Бетті. На жаль, це, мабуть, так і є. Але як вона могла з ним приїхати? Вона?! Після тієї смертельної образи тобі…

Бернік. Ах, не думай про ці давні історії.

Бетті. Та хіба ж я можу зараз думати про щось інше? Адже він мені брат… Та й не про нього я турбуюсь… Але тобі скільки може бути неприємностей, Карстене. Я страшенно боюся, що…

Бернік. Чого ти боїшся?

Бетті. Хіба не можуть заарештувати його за ті гроші, які пропали у твоєї матусі?

Бернік. Пусте! Хто може довести, що гроші пропали?

Бетті. Ах, Боже мій, та про це ж, на жаль, усе місто знає, і ти сам казав…

Бернік. Я нічого не казав. І місто нічогісінько не знає, все це були тільки плітки.

Бетті. Який ти великодушний, Карстене!

Бернік. Кажу тобі, викинь з голови оці спогади! Ти сама не знаєш, як мені прикро від того, що ти все це розкопуєш. (Походжає туди й сюди і раптом жбурляє палицю.) І принесло ж їх саме тепер, коли мені необхідна цілковита прихильність суспільства і преси… Тепер полетять всілякі кореспонденції до газет сусідніх міст… Добре я прийму несподіваних родичів чи погано — все зуміють перетлумачити. Почнуть порпатися в старому мотлоху, як оце ти зараз. У такому суспільстві, як наше… (Жбурляє рукавички на стіл.) І ні з ким поговорити, ні на кого спертися!

Бетті. Ні на кого, Карстене?

Бернік. Та на кого ж?… І треба ж їм було сісти мені на шию саме тепер! Немає сумніву, вони влаштують який-небудь скандал — особливо вона. Чиста біда мати таких родичів!

Бетті. Я ж не винна, що…

Бернік. В чому ти не винна? Що ти їм рідня? Свята істина.

Бетті. І не кликала ж я їх додому…

Бернік. Ну, знову все спочатку! Я їх не кликала, та я їх не виписувала, не тягла сюди силоміць! Напам'ять уже знаю всю ієреміаду.

Бетті (плаче). Який ти… недобрий!

Бернік. Оце прекрасно! Заплач іще, щоб задати більше роботи довгим язикам. Облиш ці дурниці, Бетті! Іди на терасу. Сюди можуть прийти. Ще побачать господиню з червоними очима. От було б чудово, якби по місту пішов поголос, що… Чуєш? Хтось іде коридором.

У двері стукають.

Увійдіть!

Бетті виходить з роботою на терасу. Суднобудівник Еуне входить з правого боку.

Еуне. Моє вшанування, пане консул.

Бернік. Здрастуйте. Мабуть, догадалися, чому я послав за вами?

Еуне. Управитель казав учора, що пан консул ніби незадоволені тим, що…

Бернік. Я незадоволений усім станом справ на верфі, Еуне. Ремонт суден у вас не посувається. «Пальмі» вже давно слід би бути в дорозі. Вігелан щодня заходить і набридає мені. Важкий компаньйон!

Еуне. «Пальма» може вийти в море післязавтра.

Бернік. Нарешті! Ну, а те американське судно, яке стоїть тут цілих п'ять тижнів і…

Еуне. «Індіанка»? Я так зрозумів, що передусім треба зробити все можливе на вашому власному судні.

Бернік. Я не давав вам ніяких підстав для подібного припущення. Слід було зробити все можливе і на «Індіанці», а цього не зроблено.

Еуне. Днище все прогнило, пане консул; чим більше латаємо, тим гірше.

Бернік. Причина не в цьому. Управитель Крап відкрив мені всю правду. Ви не вмієте працювати з новими машинами, які я завів, або, вірніше, не хочете з ними працювати.

Еуне. Пане консул, мені вже за п'ятдесят. Я змалечку звик до старого способу праці.

Бернік. Він більше не підходить. Не подумайте, Еуне, що я турбуюсь про бариші; на щастя, я не маю в цьому потреби. Але в мене є обов'язок перед суспільством, в якому я живу, і перед фірмою, яку я очолюю. Якщо я не обстоюватиму прогрес, то його й не дочекатись тут.

Еуне. Я теж за прогрес, пане консул.

Бернік. Так, для вашого обмеженого кола, для робітничого класу. О, я знаю вашу агітацію. Ви виголошуєте промови, баламутите народ, а коли справа доходить до прогресу на практиці, — взяти хоча б нові машини, — ви тоді не хочете брати участі; ви боїтесь.

Еуне. Так, я й справді побоююсь, пане консул, мені страшно за багатьох з тих, кого ці машини позбавляють шматка хліба. Ви, пане консул, часто говорите про свій обов'язок перед суспільством; але, мені здається, суспільство теж має свої обов'язки. Як сміють наука і капітал пускати в дію нові винаходи, поки суспільство не виховало покоління, яке може ними користуватись?

Бернік. Ви надто багато читаєте і розумуєте, Еуне. Для вас це не підходить. Це вселяє в вас незадоволення своїм становищем.

Еуне. Не те, пане консул; але я не можу байдуже дивитись, як звільняють одного за одним тямущих робітників і позбавляють їх хліба через ці машини.

Бернік. Гм! Винайдення книгодрукування також позбавило хліба силу-силенну писців.

Еуне. Чи ви б так само розцінювали цей винахід, пане консул, якби ви самі були тоді писцем?

Бернік. Я вас покликав не для диспуту. Я послав за вами, щоб сказати вам: «Індіанка» має бути готова до виходу в море післязавтра.

Еуне. Але, пане консул…

Бернік. Післязавтра, чуєте! Одночасно з нашим власним судном і ні годиною пізніше. Я маю серйозні підстави поспішати. Ви читали сьогодні газету? Ну, то знаєте, що американці знов бешкетували. Цей розбещений набрід скоро все місто поставить догори ногами; жодна ніч не минає без бійки в трактирі або на вулиці, — про інші неподобства я вже й не згадую.

Еуне. Люди погані, це правда.

Бернік. А кого звинувачують у цих неподобствах? Мене! На мене все скидають. Ці газетні писаки досить прозоро натякають, що ми зайняті головним чином власним судном. Я поставив собі за мету впливати на співгромадян силою свого прикладу, і що ж? — я повинен терпіти подібні вихватки?… Ні, я цього не потерплю. Я не можу дозволити отак принижувати моє добре ім'я.

Еуне. Ну, репутація пана консула така міцна, що витримає і це, і значно більше.

Бернік. Не тепер! Саме тепер мені потрібна цілковита пошана, цілковите співчуття усіх співгромадян. Я затіяв велике діло, як ви, мабуть, чули, і якщо підступним людям пощастить хоч