Василь Олександрович Сухомлинський - Вогнегривий коник

Добра Людина на бідолаху. Побачила білочка очі Доброї Людини, плигнула з дерева й сіла їй на плече. А зла куниця втекла в темний ліс. Погладила Добра Людина білочку та й сказала:

— Стрибай собі до свого дупла.

Глянула білочка вдячно Добрій Людині у вічі й пострибала додому. Дітки давно вже чекали її. Вона й розповіла їм про Добру Людину.

Бабусин борщ

У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на літні канікули приїхали ось до неї в гості.

Радіє бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся варить смачний-пресмачний борщ.

Зварила бабуся борщ — зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та от біда. Забувати стала. Поки варила, — двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:

— А чи солила — й не пам’ятаю… Стара вже… От сіль у сільниці — добавляйте собі на смак.

З’їли дівчатка по ложці борщу. Ой, який же солоний!

Зглянулись між собою, усміхнулись непомітно. Ложка за ложкою — виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі. А вона радіє.

— А чи солила ж я борщ? — питається бабуся.

— Ми й не помітили, — каже Ніна. — Такий смачний що про сіль і не подумала.

— Значить, солила, — з полегкістю зітхнула бабуся. — А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.

— Добре, бабусю, — і знову зглянулись. І непомітно всміхнулись.

Бабуся Мотря й Андрійко

В одній початковій школі, в другому класі вчиться хлопчик Андрійко. Він сидить біля вікна. За вікном — колодязь. До колодязя приходить по воду бабуся Мотря, що живе біля школи.

Побачить Андрійко бабусю Мотрю й каже учительці:

— Маріє Петрівно, бабуся Мотря по воду прийшла.

— Бігай допоможи їй витягти відро.

Андрійко біжить, допомагає бабусі витягти відро й швидко повертається до класу.

Сьогодні на уроці арифметики контрольна робота. Ніяк не виходить в Андрійка задача. Коли це бачить…

— Маріє Петрівно, — радісно гукає Андрійко, — бабуся Мотря по воду прийшла.

— Бігай допоможи їй витягти відро.

Андрійко побіг. Минуло п’ять, десять, двадцять хвилин, а його немає. Уже й дзвоник пролунав, Андрійко не повернувся. Зібрала Марія Петрівна зошити з контрольною роботою. Заходить Андрійко до класу розпашілий і мокрий.

— Де ти був? — питає вчителька.

— Бабусі Мотрі воду носив. Аж десять відер приніс. І підлогу помив…

Як Микита став працьовитий

Микита був дуже ледачий. Не хотів як слід працювати та й одержав з граматики двійку.

Дали Микиті роботу на літо. Поклав він на столі підручник та й зітхнув тяжко. Треба виконати двісті вправ. Хіба ж таку роботу зробиш!

Минув день, минув другий, минув третій. Ось і тиждень минає, а Микита щодня тільки гляне на книжку та й зітхне тяжко-тяжко.

Втомився хлопець від неробства. Сидить і дивиться у вікно. А за вікном під водостічною трубою стоїть порожнє відро. І в нього з труби капає вода — крапля за краплею.

Нічого робити Микиті, сидить біля вікна цілий день та все дивиться, як вода капає.

А ввечері вийшов, дивиться, а вже піввідра накапало. Наступного ранку було повне відро.

Здивувався Микита: виходить, із маленьких краплинок може назбиратися повне відро води!

Зітхнув тяжко та й відкрив граматику і зошит відкрив.

Півень проса накосив

Квочка сиділа на яйцях. Чує, в яєчках курчатка ворушаться. Вона й каже Півневі:

— Півню, не гуляй, іди проса накоси, намолоти й пшінця курчаткам приготуй.

Узяв Півень косу, накосив проса. Намолотив. Натовк. Приніс повне відро пшона. А курчатка вже повилазили з яєчок. Насипав Півень пшонця. Кличе Квочка маленьких курчаток:

— Їжте, дітки, наїдайтесь, а татко нам водички принесе.

Котик і їжачок

Один Мисливець знайшов у лісі маленького їжачка. Загорнув його в хустинку й приніс додому. Поклав на підлозі в кімнаті.

А в кутку сидів маленький Котик. Він і думає: «Що це за сірий клубочок?» Плигнув Котик, простягнув лапку й поторкав їжачка. Та вколовся й жалібно занявкав. А їжачок злякався й сховав голівку.

Мисливець налив у тарілочку молока й поставив на підлогу. Котик пив молоко, а їжачок боявся й підійти. Але згодом посмілів, підійшов до тарілочки й став хлебтати разом із Котиком.

Вони подружили. Поруч лягали спати, а увечері ходили вдвох до лісу на прогулянку.

А то якось їжачок пішов у ліс та й не повернувся.

Довго ждав його Котик, жалібно нявчав…

Коли, було, Мисливець наливає Котикові молока, він усього не випиває. Залишає їжачкові. Думає, що той повернеться.

А їжачка нема й нема.

Що краще?

Одна маленька дівчинка любила розпитувати:

— Що краще — яблуко чи груша? Троянда чи косарик? М’ячик чи лялька?

Мама терпляче відповідала, але щоразу більше дивувалась. Справді, хіба можна сказати, що краще — м’ячик чи лялька, троянда чи косарик, якого ще звуть гладіолусом.

Коли це якось дівчинка питає:

— Мамо, що краще — казка чи пісня?

— А ти подумай, що краще — сонце чи небо? Як відповіси на це питання, тоді скажу тобі, що краще, — казка чи пісня, — усміхається мама.

Довго думала дівчинка й не могла нічого придумати. Дивилась на небо, на ясне сонечко. Вони були прекрасні й нероздільні.

Після того дівчинка перестала питати, що краще. Вона тепер питала по-іншому: чим гарна казка? Чим гарна пісня? І мама залюбки їй відповідала.

Ніч і біла сорочка.

Жив із мамою маленький-маленький хлопчик. Він недавно навчився говорити.

У хлопчика була сніжно-біла сорочка. Мама випрала її й повісила на паркані сушитись.

Надходила ніч.

Хлопчик і каже матері:

— Мамо, я піду зніму з паркана сорочку.

— Навіщо? — дивується мама.

— Ніч доторкнеться до білої сорочки… Сорочка стане чорна… Що я одягну?

Мокра і суха сорочки

У матері двоє синів — Іван і Сергій.

Коли почалися літні канікули, мати сказала синам:

— Беріть, хлопці, сапи та йдіть на роботу в колгосп.

Ще й сонце не сходило, збудила мати синів. Взяли вони сапи й пішли прополювати соняшники.

Увечері хлопці повернулися з роботи. В Івана мокра сорочка, в Сергія — суха.

Вмилися хлопці, повечеряли. Іван ліг спати, бо завтра знову на роботу. А Сергій вийшов на подвір’я, сів собі на лавці та й сидить.

Наступного дня ще тільки хлопці на поріг, а мати вже дивиться на сорочки. В Івана — мокра, в Сергія — суха.

Сплять сини. А мати до півночі сидить над ними. Подивиться на Івана — усміхнеться. Подивиться на Сергія — тяжко зітхне.

Соромно перед соловейком

Оля