Axolotl - Коли музика замовкає, Axolotl

Тиша.

Камілла задушено пискнула, намагаючись не розсміятися.

— Вечеря? Удвох? — перепитав Лукас, недовірливо переводячи погляд із координаторки на двох головних героїв цього шоу.

— Це можливість продемонструвати нашу командну єдність, — спокійно продовжила місіс Рейнольдс. — Вас двох обрали обличчями проєкту, а значить, інвестори хочуть бачити, що ви чудово ладнаєте між собою.

Камілла штовхнула Лукаса в бік.

— Ставка ще в силі?

— Я вже боюся за офіціантів. І за посуд, — похитав головою Лукас.

Габріель спокійно глянув на Алісію, але в його очах блищав виклик.

— Що ж, Алі, схоже, нас чекає незабутній вечір.

Вона глибоко вдихнула.

— Повір, я вже в передчутті.

Лукас і Камілла трохи відстали від усіх, спостерігаючи, як Алісія та Габріель обмінюються колючими поглядами.

— Ти теж це бачиш? — прошепотіла Камілла, ховаючи усмішку за чашкою кави.

— Якщо ти про те, що вони дивляться один на одного, ніби ось-ось або задушать, або поцілуються, то так, — відповів Лукас, схрестивши руки.

— Я ж казала, що їм тиждень вистачить, — Камілла штовхнула його ліктем.

— Ну, я все ж таки ставив на місяць, але якщо вони виживуть після цієї вечері, то… можливо, треба переглянути ставки.

Камілла хмикнула.

— Думаєш, розіб’ють хоча б одну тарілку?

Лукас задумливо потер підборіддя.

— Я більше боюся за келихи. Якщо Алісія нервуватиме, то візьме шампанське. А ти знаєш, як вона його тримає…

— Ой, точно, — Камілла скривилася. — Вона ж разом зі стеблом бокала зламає ще й його самооцінку.

Лукас глянув на них ще раз.

— Думаю, після цієї вечері або вибухне скандал, або вони, нарешті, зізнаються один одному.

Камілла театрально зітхнула.

— Якби ж можна було поставити гроші на варіант із поцілунком.

— Гадаю, що можна, — Лукас хитро примружився. — Але я б узяв не гроші, а пляшку хорошого вина.

— Домовились! — Камілла простягнула руку.

Вони потисли один одному руки, спостерігаючи, як Алісія та Габріель, підкорюючись наказу місіс Рейнольдс, йдуть разом до виходу.

— Знаєш, я навіть починаю чекати цього вечора, — хихикнула Камілла.

— Ага, головне, щоб інвестори пережили його, — додав Лукас.

— Камі, ти жартуєш? — Алісія вперлася руками в стегна, втупившись у подругу.

— Алі, це просто вечеря. — Камілла розвела руками. — З інвесторами. Знаєш, тими, хто платить нам зарплату?

— Я б воліла танцювати босоніж по битому склу, ніж провести цілу вечерю з ним, — пробурмотіла Алісія, схрестивши руки.

Камілла хитро посміхнулася.

— Ну, якщо так, то доведеться знайти нову роботу. О, а давай ти підеш у цирк? Там якраз шукають людей, які ходять по склу.

Алісія закотила очі.

— Ти мені не допомагаєш.

— А я й не намагаюся, я просто констатую факти.

— І що ж це за факти?

— Те, що ти панікуєш, як школярка перед побаченням. — Камілла склала руки на грудях і схилила голову на бік. — Але це ж не побачення, правда? Це просто вечеря. Робоча вечеря. Хоча… для тебе різниця маленька.

Алісія пронизала подругу поглядом.

— Я тебе ненавиджу.

— Тому що я права?

— Саме так.

— От і добре. Одягай щось красиве, ти маєш виглядати бездоганно.

— Навіщо?

— Бо нічого так не псує життя колишньому, як твоя ідеальна зовнішність.

***

У цей самий час в іншому кінці міста…

— Отже, що мені сказати, щоб це не стало катастрофою? — Габріель пройшовся студією Лукаса, нервово стискаючи кулаки.

Лукас, розвалившись у кріслі, розважливо відпив кави.

— Ти ж розумієш, що катастрофа неминуча?

— Чудово, просто чудово. — Габріель зітхнув і потер обличчя. — Ти хочеш мені допомогти чи просто повеселитися?

— Обидва варіанти одночасно.

Габріель кинув у друга подушку.

— Будь серйозним хоч раз у житті.

— Гаразд, гаразд. — Лукас підняв руки. — Просто будь спокійним. Не зли її, не кидайся на неї поглядом, ніби хочеш одночасно задушити і поцілувати. Слухай її, будь чемним.

Габріель схрестив руки.

— Звучить не так уже й складно.

Лукас пирхнув.

— Ха. Смішно. Це для когось іншого було б просто. Але для тебе це, напевно, неможливо.

Габріель важко зітхнув.

— Я загинув.

— Ти загинув ще тоді, коли вперше її побачив.

***

Габріель і Алісія заходять у вишуканий ресторан, намагаючись зберігати нейтральний вигляд. Їх зустрічає менеджер і проводить до столу, де вже сидять інвестори — троє чоловіків у дорогих костюмах та елегантна жінка, яка уважно оцінює їхній дует.

— О, ось і наші зірки! — один із інвесторів, пан Рівера, широко усміхається. — Ми з нетерпінням чекали зустрічі з вами!

— Навзаєм, — Алісія чемно всміхається, хоча всередині вже шкодує, що погодилася на цю вечерю.

Вони сідають, офіціант приносить меню. Габріель, схоже, почувається у своїй тарілці. Він невимушено жартує, розслаблено відкидається на спинку стільця.

— То ви працюєте разом вперше? — питає один із інвесторів, пан Леклер.

Габріель злегка усміхається і кидає погляд на Алісію.

— Ну, скажімо так, ми вже співпрацювали колись. Це досвід, який важко забути.

Алісія стискає виделку трохи сильніше, ніж потрібно.

— Так, працювали, — погоджується вона з натягнутою усмішкою. — Багато років тому.

— О, це цікаво! — підключається жінка-інвесторка, мадам Дюваль. — Розкажіть детальніше!

Алісія хоче змінити тему, але Габріель вже розслаблено спирається на стіл і бере слово.

— Знайомство було доволі... неординарним. Я випадково заблукав у танцювальний клас. Відчинив двері — і побачив її. Вона рухалася так, ніби музика йшла не з колонок, а прямо з неї самої.

Алісія відчуває, як всередині піднімається хвиля обурення. Чому він так легко говорить про минуле? Як ніби воно не розбило їй серце?