Микола Білоус - І навіть смерть не розлучить нас, Микола Білоус

- Пам’ятаєш Арсене, легенду про Атлантиду? Була високорозвинена цивілізація і раптом загинула. Материк проковтнув океан. А чому?

- Говорили, ніби жерці Атлантиди перебрали на себе функції Творця. Вищого вселенського Розуму. За те і були покарані.

- Саме так. Вони обірвали енергетичний звʼязок, взаємообмін енергіями земного ментального з вищим духовно астральним світом. Людські душі, які завершили процес духовного росту в астралі не могли потрапити для реінкарнації на землю. І навпаки: земні душі для очищення в астральний світ. Це те, що відбувається зараз у нас.

- Хочеш сказати – нас чекає доля Атлантиди?

- Так, Арсене. Якщо людство не схаменеться, й не піде духовним шляхом розвитку.

Ти лише поглянь на лідерів провідних світових держав. Тих, хто визначає напрямок руху й розвитку людської суспільності. Скільки гетеросексуалів з повноцінними сім’ями, дітьми там побачиш? Одиниці. А більшість хто? Чи не «замануха» для молоді? Хочеш бути успішним і багатим - будь, як ми. Страшно, друже, усвідомлювати інше: давно науково доведено, що сексуальна орієнтація відбивається на людській психіці та докорінно змінює людську свідомість. Особливо в розумінні та оцінці загальнолюдських понять добра і зла. Основ людської моралі. Навіщо тоді дивуватися війнам, що час од часу спалахують на планеті, педофілії, торгівлі дітьми, людськими органами. Чому ж тоді не людськими тушками в одному загалі з тваринними? А можливо це вже є? Або справа найближчого часу? Уявляєш, Арсене, мʼясо тушковане в банках. Хто докопається, що там. Телятина чи людські маслаки? Слова святого причастя: «вкушайте тіло моє і пийте кров мою» програмують людську підсвідомість на канібалізм. Адже, якщо можна тіло Христове і кров Христову – сина Божого. То чому не можна тіло і кров Івана, Петра, Омелька, їхніх дітей? Хто вони такі? Ніхто. Дорожній пил на чоботях… Отак воно, Арсене. Банально просто. Спочатку система спотворює людську свідомість, а потім використовує недолюдей, як енергію для свого існування та сировинний придаток для задоволення своїх патологічних потреб.

- Ти мудрий, Михайле. Недарма тебе місять з усих боків. Таких бояться. Пообіцяй мені, що не кинеш Марічку в біді.

- Обіцяю, друже. Слово даю. Слово честі…

- Саме це і хотів почути. А то, здалося, ніби стало бридко. Адже не мені, духові, а тобі, людині, обнімати й виціловувати, шалено любити, як востаннє.

- Думаєш, Арсене, не осмілюсь переступити поріг минулого пані Марії, щоб своєю чистою любов’ю ізцілити поранену жіночу душу? Спробую…

- І готовий на самопожертву? А раптом - даремно? Вигориш енергетично, а «падший» янгол не виправдає довірʼя!

- Навіть якщо і так. Самопожертва в імʼя любові - благородніше аніж безглуздий ризик з метою заробити гроші: зірвати банк, як кажуть кар-тярі й поділити бабло.

- Дорікаєш? Хотілося краще жити. Природнє прагнення людини. Хто ж знав, що то підстава і не вийду звідтіля живим… Для людини не існує достатнього. І ти знаєш це. Апетити ростуть прямо пропорціонально спожитому. Кожну наступну хвилину хочеться більше і кращого, як було попередньої. Людина - це єдиний у світі звір, якого наситити сповна неможливо. Який здатен у жадобі пожирати своїх сородичів.

- Не ображайся. То так. До слова. Скажи, Арсене, чи буває гарна пісня на порожній шлукок? А вогонь без дрів? Як думаєш?

- Ти на що натякаєш? Вона робить це за грощі?

- Лише припускаю. Закон дикого капіталізму - гроші-товар-гроші. А як самотній жінці з двома майже повнолітніми дітьми вижити в нинішніх умовах? На одну зарплату? Він допомагає матеріально. Платить не стільки за послуги - скільки на перспективу. Протоптує шлях до дівчаток. Їй за сорок. Чи не так?

- Ергетична віддача на нулі. А ось дівчатка - якраз те, до чого він прагне. Ти душа, Арсене. Енергія. Для тебе не існує ні засторог, ні умовностей. А я людина, матеріальна, з душею. Тому усвідомлюю та розумію межі людської моралі, в яких живу.

- Та як же це? І жодного протесту. З тобою не захотіла навіть говорити. Хоч добре знала, хто ти…

- Хто - зна... Бачив на столі перед нею айфон? Цяцька,скажу тобі, не з дешевих. Мабуть, його подарунок. Знаючи спеціальну програму, через оту цяцьку можна вести за власником цілодобове стеження.

- Звідки мені знати?

- Отож бо. Такого в твої часи не було.

- За десять років неймовірний стрибок технологій. Аж не віриться.

- Вірити чи не вірити – справа бабок під церквою. Він тримає її, мов рибину, на гачку. Подумай сам. Пані Марія - лікар. Особа публічна. Відома не лише у своєму професійному колі. Людина авторитетна, що досягла всього сама. В чому для неї може бути найбільша трагедія до повного краху?

- Звичайно. Втрата авторитету . Необхідної роботи.

-  Саме так. Бо зламати людську волю - це одне. Може оговтатись і вийти з під контролю. А коли зробити слухняною овечкою. Жіночкою по дзвіночку – зовсім інше. Ось ти, Арсене, щоб зробив? Постав себе на місце колишнього колеги.

- Щось таке, аби увігнати пазури в найбільш болюче місце.

- Правильно. І тоді жертва слухняно виконає будь - яку команду

- Ти про що?

- Про те, що ти подумав: скаже привести доньку - приведе, скаже другу - приведе другу.

- Ти божевільний!

-  Ні, Арсене. Є ще фактор ганьби, публічного безчестя. Те, чого найбільше боїться кожна жінка, що на людях вдає себе порядною. А відмовиться виконувати його волю, викине в інтернет сцени свого інтиму з нею. Де вона крупним планом під дією наркотиків чи алкоголю. В такому психічному стані, коли не контролює розумом своїх дій. А те, що проводив такі зʼйомки прихованою камерою - я певен. Для жінки публічно відомої - це втратити все, рівноцінно смерті...

- А поліція ? Закон?

- Арсене, не будь наївним. Кому швидше повірять - колишньому чекісту, чи якійсь розгубленій пані ?

- Я б повірив.

- Ти більше десяти років, як мертвий, Арсене. Не ті часи тепер, друже. Гадаєш, в поліції не такі, як він? Більшість. Або не люблять гроші? Влада спотворює людей, абсолютна влада робить злочинцями. А він, напевно, ще й має бізнес. Як усі ваші, колишні. Відкупиться врешті…