Артур Крупницький - Берсеркер: Частина Перша — Останній нащадок, Артур Крупницький

 Арк прокинувся, він вже був у своєму шатрі в таборі. Він лежав у своєму ліжку, біля нього не було нікого. Спочатку він намагався згадати, що сталося, але пам'ять його підводила і він не зміг нічого пригадати від ранку того дня, як вони збиралися на полювання.

В шатер зайшов Руїн. Лівої кінцівки в нього не було, вона була вирвана майже до самого плеча. Арк одразу захотів піднятися, але батько його зупинив.

— Лежи, не вставай.

— Тату, що сталося? Що з твоєю рукою?

— Її немає, як і могло не бути мене і нас всіх, якби не ти, синку.

— Якби не я? — запитав Арк.

— Так, якби не ти! Що ти пам'ятаєш, сину, і як ти себе почуваєш?

— Я... я... — Арк знову спробував щось згадати, але голова боліла і пам'ять видавала тільки примарні картини. — Я пам'ятаю полювання, що ми зробили засідку, але нас зненацька застав величезний Тюр...

— А далі?

Він постарався продовжити згадувати, але не зміг.

— Далі не пам'ятаю...

— Ти, сину, пробудив силу, подібну до тих, про яку говорили в давніх легендах — силу Звіро-Бога.

— Звіро кого?

— Звіро-Бога.

— Але це всього лиш казки...

— Ні, про цих могутніх істот мені розповідав мій батько, а йому — його батько, твій дід. Їх називали берсерками, з ними в давні часи поділилися своєю силою Звіро-Боги. Але зараз не про це.

— А про що?

— Про те, що сталося, не має ніхто дізнатися. З клану правду знають тільки декілька людей. Для інших тобі просто пощастило і ти випадково, захищаючи мене, вбив велетня. Поки що це все, що я можу сказати. В той самий час, коли Арк зупинив могутнього Тюра, він пробудив ту силу, яка спала дуже довго, силу того, про кого забули, і це відчули інші ті, хто зрадив. І вони вбивають таких як він. Рятуючи свого батька, сам того не знаючи, він обрік себе на те, що його шукатимуть. І от в час пробудження сили, далеко на півдні, в замку Кайрог...

— Мілорд, ви відчули?

— Так, один пробудився.

— Знайдіть його і вбийте.

— Слухаюсь.

І на півночі одна воїтельниця відчула пробудження.

— Це неможливо, він пробудився.

Захід.

— Нарешті, брате, ти прокинувся від сна.

Схід.

— Ти відчув?

— Так.

— Тому поговоримо про це пізніше на самоті, мені потрібно все обміркувати. — Але... — Ніяких "але". Відпочивай, тобі потрібно відпочити. І мені теж. Я все-таки кінцівку втратив, з лука тепер не постріляєш. — Але добре, це все лірика. Поправляйся. — Тату, до речі, а Рубайли, що з ними? — А що з ними може бути? Хлепчуть ель і розповідають всім, який ти герой. До речі, за твою доблесть і їхнє спасіння вони дали тобі прізвисько. Тепер тебе називають АРК-ТЮР, як і того велетня, якого ти вбив.

І батько покинув шатер.