Джеймс Дашнер - Бігун у Лабіринті

ні вниз, ні вбік, а тільки просто себе. Десь за хвилину хлопець залишив спроби бодай щось роздивитися і, сівши на долівку біля вікна, притулився спиною до стіни. Ньют теж відійшов від вікна і сів на ліжко.

Минуло кілька гнітючих хвилин. Що десять-двадцять секунд з-за стін долинала чергова серія звуків, що їх видавали грівери: дзижчання невеликих моторів під супровід скреготу заліза, клацання металевих шпичаків об камінь, періодичне цокотіння і брязкіт. За кожного нового звуку Томас мимоволі здригався.

Здається, до Домівки наближалося щонайменше три або чотири грівери.

Томас виразно чув, як підкрадаються потворні напівмашини-напівтварини: наближалося дзижчання двигунів і металевий гуркіт.

У хлопця пересохло в роті — він уже стикався з гріверами близько і занадто добре пам’ятав зустріч з ними; йому довелося змусити себе дихати. Інші хлопці також причаїлися — ніхто не видавав жодного звуку. Здавалося, страх накрив кімнату важкою хмарою чорного снігу.

Один з гріверів, схоже, просувався до Домівки. Раптово брязкання шпичаків об камінь змінили низькі й глухі звуки. Томас одразу ж збагнув, що сталося: істота розпочала підйом по стіні й наближається просто до їхньої кімнати. Він уявляв цю картину: залізні шпичаки чудовиська врізаються в дерев’яну обшивку Домівки, після чого, нехтуючи законами тяжіння, почвара потужним ривком перекочує важке тіло вперед. Томас виразно чув, як кришиться деревина щоразу, коли тварюка видирає зі стіни один ряд шпичаків, щоб, провернувшись, учепитися за неї наступним рядом і піднятися вище. Стугоніла вся будівля.

Хрускіт, рипіння і тріск дощок злилися для Томаса в єдиний моторошний звук. І цей звук гучнішав, наближався, — інші хлопці в кімнаті повідскакували від вікна якнайдалі. Томас вчинив так само, і відразу за ним відбіг і Ньют. Усі втиснулись у протилежну стіну.

Коли звук став оглушливим, Томас зрозумів, що грівер просто за вікном. Аж раптом усе стихло. У тиші хлопець чув калатання власного серця.

Зовні ввімкнулися ліхтарі, відкидаючи химерні відблиски крізь щілини між дерев’яними дошками. Потім світло перетнула тонка смужка тіні й порухалася з боку в бік, — грівер виставив мацаки, вишукуючи жертву. Томас одразу ж уявив, як жуки-жалюки зовні допомагають монстрам знайти шлях до глейдерів. За кілька секунд тінь завмерла, а світло ліхтаря застигло, вдираючись у кімнату трьома яскравими нерухомими променями.

Напруга просто висіла в повітрі; Томас навіть не чув, як дихають глейдери. І не сумнівався, що в інших кімнатах Домівки відбувається те ж саме. І раптом згадав Терезу, яка сиділа в Буцегарні.

Ледь хлопець подумав, як хочеться йому почути щось від неї, як двері кімнати розчахнулися. Від несподіванки всі скрикнули й затамували подих. Глейдери очікували біди з боку вікна, та ніяк не дверей. Томас обернувся подивитися, хто там з’явився, сподіваючись побачити переляканого Чака або ж Альбі, який передумав і вирішив повернутися. Та коли він побачив, хто стоїть на порозі, здалося, що від жаху череп стиснувся і зчавив мозок.

Це був Галлі.

Розділ 39

Очі Галлі палахкотіли божевіллям, а одяг був брудний і подертий. Хлопець упав навколішки, хапаючи ротом повітря, груди важко здіймалися. Обвів кімнату очима, як скажений собака, що вибирає, кого б укусити. Ніхто не сказав і слова. Так наче всі вирішили, що Галлі — лише плід їхньої уяви.

— Вони вас повбивають! — верескнув Галлі, бризкаючи слиною навсібіч. — Грівери усіх вас знищать — по одному щоночі, й так буде доти, доки все не скінчиться!

Томас оторопіло спостерігав, як Галлі насилу підвівся і посунув уперед, кульгаючи і волочачи праву ногу. Ніхто в кімнаті й не ворухнувся — судячи з усього, присутніх паралізував страх. Ньют — і той застиг роззявивши рота. Здається, несподівана поява Галлі злякала Томаса навіть більше, ніж грівер за вікном.

Галлі зупинився всього за кілька футів перед Томасом і Ньютом і вказав на бігуна закривавленим пальцем.

— Ти, — крикнув він зі смішком — зовсім не кумедним, а моторошним. — Це все через тебе!

Раптом він щосили вдарив Томаса кулаком у вухо. Скрикнувши — більше від несподіванки, ніж від болю, — Томас упав, та, ледь торкнувшись долівки, одразу ж схопився на ноги.

Ньют нарешті вийшов із заціпеніння і щосили відштовхнув Галлі вбік. Той відлетів і повалився на стіл біля вікна. Лампа, яка стояла на ньому, впала на підлогу, розсипавшись на друзки. Томас гадав, що Галлі знову кинеться в бійку, але той просто підвівся і завмер, нишпорячи по кімнаті божевільним поглядом.

— Він не має розгадки, — стиха промовив він лиховісним голосом. — Цей гнилий Лабіринт вб’є вас усіх, шлапаки… Грівери усіх вас знищать — по одному щоночі, й так буде доти, доки все не скінчиться! Лі… ліпше вже так… — він опустив очі. — Вони вбиватимуть вас по одному щоночі… Їхні дурнуваті Змінні…

Томас силкувався притлумити страх, щоб запам’ятати кожне слово, сказане цим божевільним.

— Галлі, — ступив Ньют уперед, — стули свою смердючу пельку! Грівер просто за вікном, тож ліпше сядь на дупу і не рипайся — і він, може, забереться.

Галлі підвів голову, очі його звузилися.

— Ньюте, ти не врубаєшся! Ти занадто тупий — ти завжди був тупим. Виходу немає, і способу перемогти немає. Вони вас переб’ють — всіх вас — одного по одному!

Викрикнувши останню фразу, Галлі кинувся до вікна і з люттю дикого звіра, який намагається вирватися з клітки, став віддирати дерев’яні дошки, що затуляють отвір. Перш ніж Томас чи ще хтось устиг зреагувати, Галлі відірвав одну з дощок і жбурнув на долівку.

— Ні!.. — скрикнув Ньют, кинувшись уперед. Не вірячи в реальність того, що відбувається, Томас метнувся на допомогу.

Галлі віддер другу дошку саме в той момент, коли Ньют опинився просто біля нього. Обіруч викинув дошку поперед себе й ударом по голові відкинув наглядача на ліжко. Простирадло вмить забарвила кров, що бризнула з рани на голові Ньюта. Томас зібрався, готуючись до сутички.

— Галлі! — гаркнув він. — Ти що коїш?!

Хлопець сплюнув на