Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

Лишнівці, щоб отримати благословення. Місцевий греко-католицький священик відмовив їм у цьому. «Він упав перед ними на коліна, – розповідає Болеслав Беднарський, – кажучи, щоб подальше вбивання в Пустомитах почати з нього. Така постава священика остудила вбивчий запал нападаючих та, напевно, врятувала чергових, потенційних жертв».

Джерело: B. Bednarski, Akcja SS „Galizien” w Siemianówce...

Раковець, ґміна Красів – польсько-українське село, яке налічувало понад 600 мешканців.

«26 березня 1944 року, – пише Болеслав Беднарський, – у селі Раковець, під час проповіді священика Блажея Юраша, до костелу ввірвались озброєні чоловіки, переодягнені в німецькі мундири. Вони тероризували зібраних, вигнали їх зі святині, поставили по троє, разом зі священиком, 96 осіб, у тому числі 9 чоловіків. Нападаючих було 36 на конях, вони оточили своїх жертв і спрямували на дорогу, що вела до лісу. Під час спроби втечі загинули: Гелена і Марія Чубаті з дитиною, Янисів з Новосілки, були поранені Марися, служниця Хоркавого, та Ян Олещук, який через два дні помер.

На поляні під лісом сталося щось неочікуване. Прибули місцеві українці, з солтисом Пташником і греко-католицьким священиком Березюком з Поляни, і заступилися за польських сусідів. Своєю поставою вони врятували життя полякам. Нападаючі задовольнилися відкупом: трьома парами коней з саньми, значною кількістю хліба і десятьма тисячами злотих. Після нападу життя в селі завмерло. Чоловіки ховалися у криївках, а деякі родини покинули село».

Джерело: B. Bednarski, Akcja SS „Galizien” w Siemianówce..., с. 39–40; пор. також: J. Węgierski, W lwowskiej Armii Krajowej, Warszawa 1989, с. 101.

Хоросно Старе, ґміна Острів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 900 мешканців.

На зламі квітня й травня 1944 року, за надавання допомоги полякам, членами УПА була вбита 6-особова українська родина Угринів.

Джерело: H. Komański, Powiat Lwów, „Na Rubieży” 2003, nr 66, s. 48.

Халупки, ґміна Верхня Білка – присілок Борщович, село з перевагою польського населення над українським.

Наприкінці лютого 1944 року члени УПА вбили близько 20 поляків. Загинув також українець Антін Мурмила, оскільки не погодився викликати з хати свого шурина-поляка, якого нападаючі хотіли взяти живим.

Джерело: J. Węgierski, Armia Krajowa – oddziały leśne 19 pułku piechoty, Kraków 1993, с. 90.

МОСТИСЬКИЙ ПОВІТ

Арламівська Воля, ґміна Твіржа – українське село, яке налічувало понад 2000 мешканців; проживало тут п’ять польських родин.

У березні 1944 року бандерівці напали на підводу, якою четверо поляків їхали до рідного села за продуктами й одягом. Три особи були вбиті, одна змогла втекти. За цією підводою їхала друга, якою керував Ян Войтків з Рудників. Випадковий українець остеріг його, завдяки чому візник завернув і уникнув смерті.

Джерело: Свідчення Михайлини Рабій, дівоче Ковальська, „Na Rubieży” 1999, № 40, с. 34.

РАВА-РУСЬКИЙ ПОВІТ

Брукенталь, ґміна Брукенталь – польське село, яке налічувало понад 360 мешканців; проживало тут декілька українських родин.

Навесні 1944 року бандерівці черговий раз напали на село, вбиваючи кількадесят поляків. Ян Острівка, рятуючись втечею, знайшов притулок в української родини Бачків у сусідньому Воронові. Пилип Бачок перев’язав йому рани і привіз з Белза українського лікаря Мизюка, якого поважали також поляки. Той пораненого завіз до лікарні.

Джерело: AW, II/1264/2k, M. Darowski, Odwet lub banderowcy, арк. 105–107 (wyd. książkowe pt. Krwawy odwet, Podgórzyn–Wrocław 2000, с. 145–148).

Остобіж (нині Острівок), ґміна Брукенталь – польське село, яке налічувало близько 300 мешканців.

Весною 1945 року родина Даровських була попереджена знайомим українцем з Корчова про плановану атаку УПА. «Він не хотів, щоб ми непотрібно гинули. Тому, наражаючи себе на велику небезпеку, а може, й неминучу смерть, прийшов до нас з попередженням».

Джерело: M. Darowski, Odwet lub banderowcy..., арк. 110 (wyd. książkowe pt. Krwawy odwet..., с. 152).

Стаївка, ґміна Тарношин – польсько-українське село, яке налічувало понад 800 мешканців.

Восени 1943 року, при невияснених обставинах, був застрелений українець, касир залізничної станції Стефан Кріль, відомий тим, що засуджував вбивства поляків, які здійснювала УПА.

15 листопада 1943 року бандерівці вбили 9 поляків. Поранений Олександр Кияновський вирвався з рук нападаючих. Український лікар Мизюк з Белза перев’язав йому рани і організував транспорт до лікарні в Томашеві.

«Після цієї трагічної події, – пише Мечислав Даровський, – вже майже ніхто не спав вночі у своїй хаті. Ховалися по різних криївках і сховищах, користувалися також криївками у приятелів-українців».

Від рук бандерівців загинули українці Мазники, бо засуджували їхні злочини та надавали заховання полякам.

За свідченням Казимира Ґурніцького, у грудні 1944 року бандерівці напали на Павла Легежинського і «були б його задушили, якби не втручання озброєного українця, який вважав себе комуністом і засуджував бандерівців».

Джерело: M. Darowski, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1997, № 25, с. 18; M. Darowski, Odwet lub banderowcy..., арк. 5–19 (wyd. książkowe pt. Krwawy odwet..., с. 38–41); K. Gómicki, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1997, № 25, с. 21.

РУДЕЦЬКИЙ ПОВІТ

Комарно, ґміна Комарно – містечко, яке налічувало близько 5500 мешканців, до війни в половині населене єврейським населенням; українці становили 30, а поляки 20 відсотків населення.

У липні 1944 року боївка СБ ОУН розстріляла трьох