Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

Глава 36. Я така, якою я є

Ранок після святкового балу розпочався для Хельги невдало. Служниці ледве встигли її одягнути та зібрати їй волосся, як Хель одразу ж покликали до королеви, і як тільки дівчина зайшла до просторої кімнати з диванчиками та кріслами, то зрозуміла, що королева злилася. Жінка нервово відставила витончену білу чашку на столик, практично кинувши її. Але дівчина замість злякатися, розлютилася у відповідь і гордо піднявши голову зупинилася готова дати відсіч.

— Хельга, ти знаєш, що король хоче, щоб ти була заручена з принцом?

— Так, ваша величність.

— Знаєш із ким із принців?

— Із принцом Ніколя.

— То чому за ці два дні ти жодного разу до нього не підійшла? Проте постійно крутилася поряд із кронпринцем, і робила сумне обличчя, щоби привернути його увагу. Залиш ці хитрощі! Не смій через його довіру намагатись користуватися цим на своє благо! Ти йому не рівня!

«Це він мені не рівня!»

— Ваша величність, я не робила жодних хитрощів! Я дійсно засмучена тим, що я приїхала до палацу, а не залишилася в жалобі за моїм чоловіком у фортеці. Я вам про це казала!

— Як ти смієш, так зі мною розмовляти та поводитися з твоєю королевою?!

— А як ви смієте грати людьми, які від вас залежать, як ляльками?

Королева дивилася на дівчину ошелешеним і очманілим поглядом. Схоже, ніхто і ніколи не смів з нею сперечатися і давати їй таку відсіч.

«Ну, все, тепер мене точно стратять» — подумала в черговий раз Хельга, сперечатися з королевою підвищеним голосом міг собі дозволити хіба що король, і то він ляпас за це отримав, що вже говорити про якусь дівчину без грошей, титулів і впливу. Проте і терпіти таке відношення до себе вона теж не хотіла.

— Я можу віддати наказ стратити тебе за твою зухвалість!

— Ви хочете мене стратити не за мою зухвалість, а за мою чесність, бо знаєте, що я маю рацію. — парирувала дівчина.

Королева почервоніла від люті, і замислилася на кілька секунд.

— Я поговорю з королем ще раз, щоб він скасував твої заручини з моїм сином, але якщо мені не вдасться його переконати, і якщо ти хочеш вижити при моєму дворі, моя тобі порада: забудь про твої щирі емоції, бо всі твої почуття завжди будуть сприймати, як хитрощі для певних цілей. Тримайся від кронпринца якомога далі, і не попадайся мені на очі, бо я рано чи пізно пригадаю тобі твою зухвалість щодо твоєї королеви. І я це зроблю в той момент, коли ти цього найменше чекатимеш. На цьому все. Брись звідси!

«Та, я взагалі нічого очікувати не буду і сьогодні ж втечу на першому коні, що трапиться.»

Вийшовши від королеви, Хельга послала слугу зібрати речі та надіслати їх в екіпажі протягом дня до фортеці. Іншого слугу — у стайні запрягти їй коня, він здивувався, але послухався. Дівчина поспішила туди, швидко схопилася в сідло і поїхала до воріт. Охоронці, побачивши її, здивувалися, але не маючи жодних розпоряджень на її рахунок, відчинили ворота і випустили дівчину, вона поскакала галопом, побоюючись погоні. Королева, напевно, з вікна бачила, як Хельга виїжджала. Красивий рудий кінь з чорною гривою, яка розвівалася, швидко мчав, віддаляючи її від палацу, через лісисту частину парку. Королівський палац знаходився в передмісті столиці, тому виїхавши за його межі, практично відразу можна було опинитися в лісі. Коли Хельга доїхала до соснового лісу, вона змусила коня стрибати повільніше. Погоні за нею начебто не було, а скакати їй ще далеко, немає сенсу заганяти тварину та й себе. Декілька маленьких сіл вона постаралася проїхати, якнайшвидше, щоб зайвий раз не контактувати з людьми. Вони дивились на неї трохи здивовано, але в цілому доволі апатично, займаючись своїми власними селянськими справами.

Дівчина не знала, як саме королева відреагує на цю втечу, але це здавалося їй єдиним правильним рішенням. Вона не збиралася залишатися в палаці, де вона всім чужа, з королевою, яка її ненавидить, та ще й на такій відстані від будинку, до якого міг повернутися Врант. Надвечір вона опинилася там. Зайшла до будинку, і вкотре зрозуміла, що він був порожнім. Порожній, як і її серце без коханого мага. Дівчина поспішила поїхати до Чорної фортеці. Перебувати в цьому будинку і постійно згадувати, як вони були тут щасливі, їй не вистачало сил.

На подвір'я фортеці Хель заїхала, коли вже сіріло. Про її приїзд доповіли Алісі, і вона одразу вийшла у двір.

— Боже мій, Хельго, що сталося?

— Краще не питай. Я потоваришувала з кронпринцем, посварилася з королевою і відразу після цього втекла звідти.

Аліса дивилася на дівчину, відкривши рот від подиву, і трохи онімівши.

— ЩО?! Ти посварилася з королевою? Боже мій, ти хоч розумієш, чим це може загрожувати нашій родині?

Хельга тяжко зітхнула.

— Я все чудово розумію не гірше за тебе. Я не хочу, щоб ти чи твій чоловік постраждали. Але й терпіти стервозну королеву, яка може зашкодити мені я теж не хочу. Якщо вона вирішить мене покарати, я всю провину візьму на себе, не хвилюйся так! Я розумію, що весь її гнів буде лише моєю провиною.

Аліса виглядала все ще стривоженою, але слова Хель її трохи заспокоїли.

— Я не в праві читати тобі нотації, але ти розумієш, що всі твої проблеми походять від того, наскільки ти категорична, волелюбна і горда. Як ти зі своїм характером все ще жива?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍