Лю Цисінь - Проблема трьох тіл

почав пришвидшуватися, велично проплив небосхилом, прослизнувши повз «роги» Місяця, які щойно з'явилися, відкидаючи блакитне світіння на гори і рівнини на місячній поверхні.

Радісні крики стихали. Люди «Трисоляриса» безмовно спостерігали, як їхня надія згасла на західному боці неба. Вони не дізнаються результатів експедиції за свого життя, але через чотириста-п'ятсот років їхні нащадки отримають повідомлення з Нового світу, де почнеться нове життя трисоляріанської цивілізації. Ван Мяо, стоячи з ними, мовчки спостерігав, поки тисяча зірок не з'єдналася в одну, і ця одна не розтанула в нічному небі. Потім на тлі неба виник текст:

Трисоляріанська експедиція в Новий світ стартувала. Флот усе ще в процесі польоту...

«Три тіла» завершені. Коли ви повернетеся в реальний світ, якщо ви дотримуєтеся даних обіцянок, то, будь ласка, відвідайте зібрання Організації «Земля — Трисолярис». Адресу ви отримаєте електронною поштою.

Частина третя. Захід людства

二十一 Повстанці Землі

На відміну від останньої зустрічі в кафе, це зібрання виявилося набагато велелюднішим і відбувалося в кафетерії для працівників хімічного заводу. Завод був давно закритий, виробництво перенесли на нове місце, а будівлю планували знести. Інтер'єр приміщення кафетерію був дуже старий, але саме приміщення просторе.

Присутніх було близько трьохсот, і Ван Мяо помічав то тут, то там знайомі обличчя: знаменитості й еліта з найрізноманітніших сфер життя, відомі вчені, письменники, політики.

Перше, що впадало в очі, — дивний пристрій посередині зали. Три срібні кулі, кожна трохи менша від кулі для боулінга, оберталися навколо металевої підставки. Ван Мяо припустив, що принцип роботи пристрою ґрунтується на магнітній левітації. Орбіти руху трьох куль були абсолютно несистемними: повноцінна репліка задачі трьох тіл.

Решта не звертала особливої уваги на художнє зображення задачі трьох тіл. Навпаки, вони фокусувалися на фігурі Пань Ханя, який стояв на зламаному столі посеред кафетерію.

— Ти вбив Шень Юйфей? — запитав якийсь чоловік.

— Так, я, — спокійно відповів Пань Хань. — Це сталося, тому що в ряди адвентистів проникають зрадники, такі як вона, використовуючи важку ситуацію, що склалася в самій Організації.

— Хто дав тобі право вбивати?

— Я зробив це з почуття обов'язку перед Організацією!

— У тебе є почуття обов'язку? Я завжди говорив, що ти — корислива людина!

— На що ти натякаєш?

— Яких успіхів досяг Екологічний департамент під твоїм керівництвом? Вашим головним завданням було саботувати роботу промисловості й забезпечувати забруднення навколишнього середовища, щоб викликати в обивателів огиду до науково-технічного прогресу і сучасної промисловості. Але насправді ти використовував технології та передбачення Господа лише для отримання багатства і слави для себе особисто!

— Я жадаю слави для себе? Людство в моїх очах — смердюча купа гною. Який мені сенс піклуватися про репутацію перед ними? А з іншого боку, якби я не був відомий, як зміг би я направляти мислення людей у потрібне нам русло?

— Ти завжди вибираєш собі що легше! Усі ваші успіхи на ниві саботажу і знищення репутації науки легко могли бути досягнуті із залученням звичайних «зелених». Вони набагато щиріші і сповнені непідробного ентузіазму порівняно з вами, і з невеликими зусиллями ми могли б легко направити їхні дії в потрібне нам русло й досягати потрібних результатів! Твій Екологічний департамент повинен був організовувати екологічні катастрофи, а потім роздмухувати масову істерію на їхньому тлі. Отруювати резервуари з водою, розливати токсичні відходи хімічних виробництв... що із цього було зроблено? Узагалі нічого!

— Ми розробили безліч програм і планів, але їх усі відкинув Командувач. У будь-якому разі, такі масштабні диверсії були б безглуздими й недоцільними, принаймні до недавнього часу. Департамент біології і медицини реалізував план зі зловживання антибіотиками, але незабаром наші задуми були розкриті та знешкоджені. І необдумані акції Європейського відділення майже поставили нас перед ризиком викриття.

— Ха, людина, яка вбила власними руками, говорить про не привернення уваги!

— Товариші, послухайте мене. Рано чи пізно, це все одно сталося б. Ви повинні знати, що уряди по всьому світу готуються до війни. У Європі та Північній Америці вони вже почали репресії щодо Організації. Тільки-но гоніння почнуться тут, редемптористи одразу ж перейдуть на бік уряду. Отже, наше головне завдання — вигнати редемп-тористів з Організації!

— Це не від тебе залежить!

— Звичайно, це повинен вирішувати Командувач. Але, товариші, я вам можу заявити прямо, що Командувач симпатизує адвентистам!

— Ти просто видаєш бажане за дійсне. Усі знають про необмежену владу Командувача. Якби все було так, як ти сказав, редемптористи вже давно були б виключені з Організації.

— Може бути, Командувач має власну думку. Можливо, це буде предметом обговорення на сьогоднішньому зібранні.

Після цієї фрази увага переключилася з Пань Ханя на обговорення кризи, з якою зіткнулося товариство. Відомий вчений, лауреат премії Тюрінга[67], виліз на стіл і почав говорити:

— Час для розмов минув. Товариші, який наш наступний крок?

— Загальне повстання!

— Ви не думаєте, що це просто безглузде самогубство?

— Хай живе дух «Трисоляриса»! Ми — цупке насіння дикого вогню, після переродження ми стаємо лише сильнішими!

— Повстання повністю демаскує нас, і нам доведеться оголосити про своє існування світу. Якщо ми зможемо представити детальний план дій із чіткими цілями, я впевнений, багато людей підтримають нас.

Остання фраза належала Пань Ханю; більшості присутніх вона сподобалася.

Хтось крикнув: «Командувач тут!». Натовп розступився, щоб дати дорогу.

Ван підняв голову і відчув запаморочення. Світ став чорно-білим у його очах, і єдиною кольоровою плямою була людина, яка щойно з'явилася.

В оточенні молодих охоронців Командувач повстанської організації «Земля — Трисолярис» Є Веньцзє спокійно йшла крізь натовп.

Вона зупинилася в середині порожнього простору, звільненого їй натовпом, підвела кістлявий кулак, і з рішучістю та силою, якої Ван Мяо ніяк не міг від неї очікувати, викрикнула:

— Геть людську тиранію!

Натовп відказав на вітання фразою, виголошеною в унісон усіма присутніми, що, безсумнівно, свідчило про повторення її незліченну кількість разів:

— Світ належить «Трисолярису»!

— Вітаю вас, товариші, — вимовила Є Веньцзє. У її голос повернулися знайомі Ван Мяо ніжність й інтонації. Тепер не залишилося й тіні сумнівів, що це була вона. — Я погано почувалася останнім часом, і ми з вами давно не зустрічалися. Але зараз ситуація критична, я знаю, що ви всі перебуваєте під великим тиском. Тож я тут, щоб із вами переговорити.

— Командуваче, бережіть себе! — промовив хтось у натовпі.