Олексій Росіч - Джовані Трапатоні

— Вітаю вас, пане Бабілонія, із Новим роком! — прогундосив Гугль, здивовано розглядаючи срібний меч, що лежав у ногах Горана.

— А що… Що це за дивний меч такий? — зніяковіло прошепотів він, читаючи написи, які прикрашали ефес меча. — «Сину Горану від батька»… «До кожного стався, як до брата. І кожного захищай, як брата».

Першим від такої несподіванки отямився Ши Бо. Він відчайдушно вмазав Гугля по лобі. І той, жалісно зойкнувши, відлетів на три метри від машини.

— Не пхай свого п’ятака у діла Таємної канцелярії! — з погрозою у голосі зауважив він.

— Невже… Невже божевільного Горана спіймали? — чухаючи носа, налякано пробелькотів Гугль.

— Ув’язнення Горана — це таємниця слідства! — таємничим голосом пояснив Ши Бо. — Про це відомо лишень імператору ДДТ та Головному інквізитору Зоморі… Можливо, тобі не відомо, що Таємна канцелярія чинить із тими, хто пхає носа у її таємні справи?

— Hi-ні-ні, мені відомо… — затинаючись від страху, відповів Гугль. — Але ж я… Я нічого не бачив… Нічого не чув… Я нічого не знаю — моя хата скраю!

— Добре, якщо так, — строго промовив Горан та знову заховав свою косичку під блайзер. — До речі, це, випадково, не хабар?! — зненацька грізно вибухнув він на Гугля, який і так уже був ледь живий від жаху. — Ґудзики — хабар?!

— Hi-ні-ні! Ну що ви, пане Бабілонія… Це вітання! Привітання із Новим 2010 роком! — захлинаючись від переляку, тараторив Гугль. — Вже другий тиждень, як минуло свято, а я все ніяк не міг привітати вашу вельми поважну особу…

— Ну добре… — посміхнувся Горан, перезирнувшись із Ши Бо. — Не переймайся так… Я ж розумію, твоя забудькуватість не від зневаги, а через заклопотаність роботою.

— Так-так-так… — полегшено зітхнувши, захитав головою кажан. — Я страшенно… Страшенно дбаю про роботу… Про саму лишень роботу.

— Ну гаразд — відчиняй ворота! — скомандував Горан та натиснув на газ.

— Так-так-так, дверцята відчиняю! — полегшено зітхнувши, вигукнув Гуль та мерщій заходився відчиняти двері у башту водокачки.

Велетенський чорний павук, що крізь дверну шпаринку підглядав за цією сценою, миттєво відскочив від дверей.

— Привіт Анжелі з кулінарного технікуму! — крикнув Ши Бо, і їх машина заскочила у башту.

Павук одразу стрибнув зверху на пожежну та причаївся.

— Із Новим 2010 роком вас, пане Бабілонія! — ще раз, навздогін, улесливо вигукнув Гугль та, стомлено зітхнувши, зачинив двері.

Пожежна тим часом, ревучи, летіла плутаним серпантином Старої Водокачки. Світло фар шалено стрибало по цвілих цегляних стінах, вихоплюючи то тут, то там тьму-тьмущу якихось дверей, за якими невідомо, що ховалось. За темними провулками, раз по разу, виринали яскраво освітлені зали якихось непомірних, велетенських розмірів.

— Цікаве поєднання тьми та сяйва, — по-філософськи прошепотів Ши Бо, роздивляючись усе, що потрапляло у світло фар. — Цікаво, як у цих лабіринтах ми будемо шукати Трапатоні? Адже тут дверей більше, ніж піску у морі… Зали таких неправдоподібних розмірів… І кожну з них можна обшукувати щонайменше рік.

— В’язнів у золотих залах не тримають, — слушно зауважив Горан, уважно вдивляючись у дорогу, яка кружляла так, що паморочилося в голові. — До речі, Ши, мені сьогодні знову наснився про тебе страшний сон…

— Горане, друже, ти мене лякаєш, — посміхнувся Ши Бо. — Навіть своїй покійній матусі я не снився так часто, як тобі. Звичайно, якби я був якоюсь симпатичною принцесою, то твої сновидіння можна було б досить легко пояснити. А так…

— Ти жартуєш, а мені не до жартів, — серйозним тоном перебив його Горан. — Ти знаєш, мої сни завжди збуваються… А мені вже вкотре сниться, що банкір Гай викрив, що ти ніякий не садівник… Сьогодні взагалі наснилося, що тебе стратили.

— Просто стратили, і все? — жартівливо запитав Бо. — І що, перед стратою навіть не покатували як слід?

— Знову жартуєш?!

— Не ображайся, друже, — сумно зітхнувши, прошепотів Ши Бо. — Мої жарти мені добряче помагають… Мені самому щоночі сниться моя страта. То що робити? Заховатися під ковдру та дрижати від страху?

— Не треба ховатися ні під яку ковдру, Бо… Просто треба бути устократ уважніше та обережніше.

— Горане, друже, якби якомусь дивакові спало на думку провести чемпіонат світу з уважності та обережності, то, повір мені, я би виграв цей чемпіонат. Бо обережніші за мене, певно, тільки покійники.

— Думаєш, цей Гай досі не здогадується, хто ти є насправді?

— Думаю, він просто мене не помічає. По-моєму, він взагалі нікого не помічає, окрім себе, — ледь чутно прошепотів Ши, спостерігаючи за тим, як їхня машина ледь-ледь вписалася у черговий віраж. — Друже, спробуй трохи пригальмовувати на поворотах! Бо на останньому віражі просто дивом не збувся твій страшний сон.

— Не хвилюйся, — посміхнувся Горан. — У моїх снах ти помираєш не так.

— Не так безглуздо?

— Не так легко.

— Горане, друже, я шаную твої віщі сни… Але все одно дуже тебе прошу: пригальмовуй хоч трохи на цих божевільних віражах. У нас із тобою на сьогодні ще купа надважливих справ… Чуєш, що кажу?

— Чую-чую, — задумливо пробубонів Горан, знову ледве вписавшись у поворот.

Покірно переживши черговий смертельний віраж, Ши Бо посміхнувся:

— Друже, якщо всі львівські таксисти літають, як ти, то мені шкода львів’ян та гостей міста.