Ірина Вільде - Сестри Річинські. (Книга друга. Частина друга)

Неля повірить йому, що її кузен Славко замишляв що-небудь проти неї. І з якою б це метою, якщо можна запитати?

— Ви мені вірите, панно Річинська?

— Не вірю.

— Серйозно?

— Так, — відповіла з гідністю.

— А якщо я вам доведу?

— Ви мені цього не можете довести.

Задумався.

— А якщо я вас логікою аргументу переконаю?

— Ваша справа. Я однаково не повірю, щоб мій кузен…

— Ах, панно Нелю, ті кузени тепер! Вони теж перевелися, запевням паньом[109]. Тож слухайте: Ілаковичу як вождеві націоналістів на Нашівщині почало тріщати у хвості. Надто вже лінивим і бездіяльним став ваш кузен. Вони, осли, не знають, що в нього іншого виходу немає. Нам, річ ясна, це на руку, але його молодчикам не до густу. Отож пан Ілакович-юніор вирішив довести компаньйонам, що для справи він ладний і красунею кузиною жертвувати. Вся ота історія з зустріччю на німецько-польськім кордоні — суцільна нісенітниця. Глупота. До речі, ніякої жінки там не було. Не тільки вас, а взагалі. «Крук» признався у всьому без особливих зусиль з нашого боку. І огульнє[110] сама концепція рятувати того махрового з минулим боївкара[111] вплутуванням панни Нелі Річинської в цю справу більш ніж наївна. А проте знайшлися дурні, що йому повірили. Це я, пшепрашам, не вас маю на думці. Точніше, не лише вас, панно Нелю.

— А якщо я сама признаюся у всьому… письмово?

Тільки розпач міг так виявитись. Янічек кривиться.

Навіть наївність панянок повинна мати межі.

— Змушений вам сказати, панно Нелю, що ті панове вас не повністю поінформували. Повинні були вам пояснити, що признання у злочині — це ще не доказ злочину. Ви мусили б нам довести свою вину, а це вам не вдасться. Ви заплутаєтесь при першому ж перехресному допиті…

— А за введення влади в оману? — хапається вона соломинки, як той потопаючий.

— А, це ви знаєте. Добре. Так от, є така стаття, панно Річинська. Якщо ви дуже захочете, то ми можемо підвести її під вашу особу, але, на жаль, з цього нічого не вийде. Ваш швагер, доктор Безбородько, або приятель вашої родини пан Рафаїл Суліман подадуть до суду лікарську довідку, що ви недавно хворіли менінгітом, і ми будемо змушені випустити вас на волю. Тому, аби не було зайвого клопоту і вам, і нам, ідіть спокійно… додому. А своєму кузенові скажіть, хай вдруге вас не дурить. І з вашим нареченим паном Івашковим… Як, залишитесь солом'яною нареченою а чи, може, на зло ворогам, візьмете з ним шлюб у в'язниці? Ех, панно Нелю, панно Нелю, все те разом лише великий фарс. Колись у юності, ще за Царя, я теж бавився у конспірацію, але, дяблі то вєдзон[112], так мені здається сьогодні, якось воно розумніше виглядало. В каждем разє, серед нас не було стільки запроданців.

Неля вийшла від слідчого не менш запаморочена, ніж тоді від Сулімана з вулиці Кінської.

«Лише великий фарс!»

Славкові треба підтримати авторитет у організації, і він вдає, ніби для користі справи, не вагаючись, жертвує близькою родичкою. А де певність, що для створення того авторитету не для вигляду, а насправді не пожертвував він життям Маркіяна Івашкова?

«Один великий фарс!» З тією різницею, що у фарсі герой виходить сухим, а життя Маркіяна знівечено. А що, як дійсно справа, за яку постраждав Маркіян, лише великий фарс?

Мамо! Мені страшно.

Заки Неля дійшла з суду на вулицю Куліша, вона зважилася на один незвичайно сміливий крок.

Хоч як дивно, але на це рішення вплинула і її остання розмова з слідчим Янічеком.

Про пожежу в квартирі Рафаїла Сулімана на Кінській ходили дві версії.

Згідно з першою, Суліман при свічці до пізньої ночі наводив порядок у своєму сейфі. Перевтомлений, задрімав і зсунувся з стільчика на підлогу. Падаючи, певно, зачепив свічку, яка повалилася всередину сейфа і запалила в ньому папери. Від вогню в сейфі зайнялися тороки кушетки, а звідтіль вогонь перекинувся на кімнату. Прокинувшись від жари та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом.

За другою версією (яку гаряче підтримував дехто й з родини Річинських), у Сулімана здавна розвивалася психічна хвороба. Доктор Безбородько, крім того, твердив, що то спадкове, отже, Суліман і народився на світ вже несповна розуму. Під впливом якихось психічних струсів хвороба загострилася. В приступі шалу він сам запалив папери у сейфі, а звідти вже вогонь охопив і тороки кушетки, про які стільки мови було у слідчих. Втаємничені в родинні стосунки Річинських діставали додаткове пояснення: Суліман закохався в Нелю (що являється ще одним доказом його психічного захворювання!) і коли здав собі справу, що грішми здобути коханої не зможе, у душевному замряченні вирішив знищити їх за їхню безсилість.

А чому мати Сулімана, стара Бабеле, не взялася гасити пожежу при перших її спалахах?

Одні казали, що стара тієї ночі прийняла снотворний порошок, що, зрештою, не було в неї першиною. Оскільки перед тим дві чи три ночі не спала, заснула так міцно, що її розбудили щойно сусіди, які збіглися гасити пожежу.

Що стосується снотворних порошків, то в домі вони могли бути. Всім було відомо, що у Суліманів була чимала домашня аптечка. Захворіє хто вночі з близьких сусідів, то, замість вдаватись до вартової аптеки, стукав у вікна Суліманів.

Другий варіант цієї події був той, що Суліман, збираючись запалювати сейф, заздалегідь замкнувся зсередини і зовсім не відповідав на волання матері. Лише пожежна охорона виважила двері до його кімнати.

Стара Бабеле, яку першу стала допитувати поліція (виявилося, що майно Сулімана було ще й застраховане на високу суму), лише ойкала і зойкала, і добитись від неї якогось путнього слова було годі. Коли панове з поліції намагалися навідними питаннями допомогти її пам'яті, вона відповідала безкритично, залежно від того, в якому напрямі скеровували її навідні питання, описуючи по-різному один і той самий факт чи дію.

У родині Річинських знову виплила наверх історія ритуального вбивства та несправедливого, голосного на весь світ засуду пращура Рафаїла. Був це козир для тези Безбородька, що внаслідок спадковості Суліман прийшов на світ психічно неповноцінним.

В домі Аркадія стали тепер усі пригадувати випадки підозрілої поведінки маклера. Прийшли на пам'ять забуті висказування самого Аркадія, ба навіть його батька.

Олена згадала, як покійний тесть серйозно перестерігав Аркадія перед надто великою довірою до сина сліпого Мордка не тому, що це був єврейський малоосвічений хлопець, але, власне, через те, що Рафаїл був мішігене. Покійний Аркадій теж