Ілона Волинська - Ірка Хортиця приймає виклик

на зелені зарості,— селюки лякалися, так само, як оце ви щойно. І всі розходились задоволені! Влився органічно в ідіоматику мови — ну, вислів такий, самі знаєте: «вискочив, мов Пилип із конопель». Я був упевнений: мене ніколи не забудуть! — Очкарик рішуче помахав пальцем… і знову поник. — І от — нові часи, нові герої. Забули! А якщо хто ще й пам’ятає Пилипа з конопель, то, вірите, — він роззирнувся й витягнув губи, лоскочучи Ірчине вухо гарячим шепотом із запахом дурману, — з дітьми кукурудзи плутають, безголові!

Пилип знову взяв Ірку під руку й потяг далі, оминаючи зарості рідних конопель.

— Та нічого! — бадьоро вигукнув він. — Спершу, звісно, впав у депресію, страждав, переживав. А потім пристосувався. Повністю змінив імідж. Пустив у хід деякі, як би це сказати, деякі побічні ефекти своєї первісної діяльності. До речі, не бажаєте? — Він спритно вихопив із задньої кишені джинсів важкий золотий портсигар і розкрив його. У тьмяному жовтому блиску акуратними рядочками лежали саморобні сигаретки, набиті дрібно порізаною сушеною травою.

Якусь мить Ірка тупо дивилася на портсигар, а потім до неї таки дійшло. Вона судорожно ковтнула й відсахнулася вбік.

— Ну-ну, навіщо ж так нервово реагувати! Не хочете, то й не треба, справа добровільна. Хоча я б рекомендував. Виключно для життєвого досвіду. Між іншим, товар добірний, це я вам як Пилип із конопель заявляю. Так ні? О, а я думав, що ви вже доросла… — розчаровано мовив він, скоса позираючи на Ірку.

Дівчинка холодно посміхнулась. На «слабо» дурепок купуй, таких, як Оксанка Веселко.

— То на чому ми зупинилися? — Пилип знову взяв Ірку під руку. — Наразі маю досить широку сферу впливу, й навіть, як би це сказати… — Він знову роззирнувся. Ірка ледь устигла відхилитися, відводячи вухо. — Щось на зразок особистих волхвів. Деякі з них, мої улюбленці, напередодні Сонцестояння приїжджають сюди до мене, у хортицькі коноплі. Зближаються з першоджерелом…

Вони нарешті обійшли конопельні зарості. Скраю конопельного гайка горіло багаттячко, а довкола нього компанія різновікових бороданів у таких самих, як у Пилипа, барвистих шапочках задумливо курила саморобні сигаретки. З магнітофона долинав ледь чутний регі. Трохи далі, мало не торкаючись щільної стіни конопель, було розбите наметове містечко.

— Ласкаво прошу й вас! — Пилип із конопель гостинно простяг руку до багаття. — Сподіваюся, не відмовитесь скласти нам компанію?

Ірка й Тетянка, яка йшла поруч, перезирнулись.

— Якщо можна, ми б хотіли спочатку на хвильку зайти до намету. Речі залишити й таке інше…

— Речі, звісно ж, речі! — скрикнув Пилип із конопель, відкидаючи полог одного з наметів. — А що стосується «такого іншого»… Повірте мені, одна затяжечка — і ви побачите і таке, й інше… Чекаємо на вас! — Полог упав, залишаючи дівчаток наодинці.

Ірка в знемозі звалилася на надувний матрац.

— Ну нічого собі! Оце так ускочили! Ти хоч розумієш, хто всі ці люди?

— Улюблені волхви цього… Пилипа з конопель… — Тетянка гидливо скривилася. — Здається, їх називають растаманами. А попросту кажучи, траву косять, косяки забивають і курять! У нас у художній школі одна дівчина була… Конкурси вигравала, її картини навіть на виставку до Нью-Йорка потрапили, їх там купили з ходу! Заробляти стала. Потім її до Італії на навчання запрошували, до Штатів. Мама її така горда була, щаслива… А дівчина на одній тусівці от із такими зустрілася… Раз косячок забила, другий… А потім на все забила, окрім тих косячків. Більше року пензля в руки не бере, усі запрошення пропали… — Тетянка похитала головою.

— Прямо всі підозри нашої класухи збуваються, я таки зв’язалася з наркотиками! Слухай, а може, змотаємося звідси? Мене он, теж умовляти почали.

Тетянка похитала головою:

— Ну ти ж не така дурна, щоб погоджуватися? А силою нас змусити… — вона лиховісно посміхнулася. — Ха, мені навіть хочеться, щоб вони спробували!

Дівчатка трохи помовчали.

— А відпочити треба! — урвавши сумну тишу, припечатала Тетянка. — І не під кущем, а в більш-менш нормальних умовах. — Дівчинка роззирнулася, оцінюючи щільні надувні матраци, розкладний столик, лампочку на батарейках. Раптом її обличчя стало стурбованим. — Стоп, а де Богдан? Він же тут залишався! Невже до багаття пішов, дурень?!

Зірвавшись із місця, Тетянка вилетіла з намету. Ірка вискочила слідом за нею.

Розділ 12

Конопляна спокуса

Растамани так і сиділи собі довкола багаття. Їхні очі раз по раз зблискували, а дурманний сірий димок плив над головами, переплітаючись із чорними димними язичками багаття.

Звідкись із тіні, ще густішої на кордоні світла, долинав переконливий оксамитовий голос Пилипа з конопель:

— Справжній чоловік має спробувати все! Саме цим він і відрізняється від хлопчака!

Пилип простяг Богданові відкритий золотий портсигар.

Хлопчак, здавалося б, і відсунувся вбік, скинувши руку в заперечному жесті, але в його рухах було помітне якесь вагання. Це побачила навіть Ірка, ну а досвідчений володар конопель, той узагалі все миттєво збагнув!

— Адже це нерозумно й навіть несправедливо! — натиск посилився, голос Пилипа линув, наче ріка, ваблячи за собою. — Усі кажуть — гидота, і ви, як маленький, повторюєте за ними! А де ж самостійність суджень? Де право на власну думку? Доросла, досвідчена людина ніколи не робить висновків, спираючись на чужі слова, вона спершу сама розбереться, а вже потім вирішить. Без підказок!

Рука Богдана здригнулася і, хоча й нерішуче, але все-таки потягнулась до портсигара.

— Ви мені по-справжньому подобаєтесь, парубче! — у захваті сказав Пилип. — Відразу видно незалежну людину!

За ним виросла темна тінь. Широко розмахнувшись, Тетянка врізала ногою прямо по золотому портсигарові. Яскраво зблиснувши у світлі багаття, він злетів у повітря, і самокрутки весело посипалися вниз, обдаючи всіх присутніх трав’яними крихтами.

— Косяк пролетів, — замислено поглядаючи на цигарку, що впала до його ніг, мовив сивий чолов’яга біля багаття й повільно затягся своєю самокруткою.

Вибитий Тетянкою портсигар кілька разів перекинувся в повітрі й повернувся прямо в долоню Пилипа з конопель.

— Що це за хуліганські витівки, люба Тетяно! — похитав головою Пилип. — Розумію: міське життя, перевтома, стреси! Чи не хочете заспокоїтись, відновити душевну рівновагу? — І він тицьнув відкритий портсигар Тетянці під носа.

Портсигар, як і раніше, був повний, цигарки так і лежали в ньому акуратними рядами.

Не звертаючи уваги на володаря конопель, Тетянка взяла руки в боки й гнівно нависла над Богданом, котрий сидів на землі.

— Як це розуміти? Від білявок фігієш, а тепер от вирішив узагалі із останніми мізками попрощатися?

— А чого ти мною увесь час командуєш? — підхопився на ноги Богдан. — Хто ти взагалі така, щоб мені наказувати?

— Правильно, хлопче, покажи їй! — негайно втрутився Пилип. — Справжній чоловік не має