Кайла Броді-Тернер - Матір, Кайла Броді-Тернер

– Я хочу, щоб ти зрозуміла мене. – продовжив він.– Я ріс єдиною дитиною. Батько не приділяв мені достатньо уваги. Він часто прикладався до пляшки, і в шістнадцять років я мусив заробляти, щоб прогодувати його, бо він втратив роботу через погану репутацію. Батько часто бив мене, матір і навіть своїх сестер, моїх тіток. Коли я був меншим і не міг дати йому відсіч, ми замикалися в будинку, а він бив вікна, щоб дістати нас. Тоді я пообіцяв собі, що в моїй родині все буде інакше. Батько звісно взявся за голову, повернувся в бізнес, тож коли я прийшов в компанію він уже був основним акціонером. Він намагався тягнутись до мене і до вас, втім я не міг пробачити йому те, що він коїв. Рання робота, бойові мистецтва, яких я мав навчитися, ази діловодства, все це загартувало мене, але водночас із набуттям знань, я втрачав мету – безбідне існування своєї сім'ї, оточення її турботою та любов'ю. Я зациклився на роботі, не приділяв вам достатньо уваги, проте ніколи не хотів, щоб мене боялися.

– Я тебе і не боюся. – знизала плечима я.– Я просто не хочу тебе бачити, бо п'ять хвилин зустрічі забезпечують мені струс на тиждень вперед.

– Я не знав, що так сильно впливаю на твій стан.– його очі зараз були не холодними, він ніби вперше зняв броню і я дивилась на вразливого хлопчака, що не розумів результатів своїх дій. Я не відчувала жалю до нього, радше була вдячна йому за те, що він прозрів. Проте я не можу ні пробачити його, ні витримати цю розмову ще бодай хвилину, я відчувала як нудота підкочує до мене, повітря не вистачало, не зважаючи на те, що я в принципі була на свіжому повітрі.

– Ти не ображайся, тату, я ціную, що ти мене забезпечував, що брав участь у моєму вихованні і таке інше, але ти ніколи не був довіреною особою. Ти весь час намагався навіяти мені, що я маю бути кращою, кращою і кращою, і скільки б я не старалася, ти ніколи не хвалив мене, ніколи не пишався і не був задоволеним. Ба більше, я весь час почувалася з тобою нікчемою, ти весь час змушував мене почуватися нічим.

Я зрозуміла, що голос у мене тремтить і я починаю ревіти. Твою ж наліво.

– Джейдене? – вліз Монті. – Припини її мучити хоча б на її весіллі. – він обійняв мене, взявши за руку, і я поклала голову йому на плече. – Ходімо, Джекі, я принесу тобі чаю, гаразд? Не плач, ти така гарненька.– він підняв моє обличчя за підборіддя і промокнув мої сльози серветкою.– Ну ж бо, Джекі, зроби вдих, ось так. Усе добре, прекрасний день, глянь скільки подарунків вам принесли, а? Хочеш, морозива? Як ти любиш з солоною карамеллю?

Я розсміялася. Тільки Монті вмів так.

– Я зрозумів! – крикнув батько. – Я зрозумів, я був негідним батьком, але я бачу тепер, хто був справжнім весь цей час. – він простягнув Монті руку.

Монті втупився на неї, і прибравши одну руку з мого плеча, потиснув його долоню.

– Спасибі, містере Гіткліфф.– сказав батько.

– Будь ласка, Джейдене. У тебе чудові доньки, пишайся ними.

Я витріщила очі.

–Я пишаюсь.– зізнався він.–Пишався завжди, пробач, що не вмів сказати про це.

Батько підняв очі на мене і, кивнувши, повернувся до мами.

Я глянула вперед, і очі мої зачепилися за людину, яку я не бачила давно, але за якою весь час сумувала. На ньому була біла футболка, чорна мантія і чорні штани, боже, він навіть не спромігся вдягтися в костюм, хоч кроси чисті, і то спасибі. У його руках був букет білих троянд і коробка з синім бантом, не здивуюся, якщо там віскі, він завжди говорив, що це найкращий подарунок.

– Я зараз...– сказала я Монті, підійшовши до гостя.

– Товаришу по чарці!– просяяв він, помітивши мене.

– Пухкий ротику!

Я кинулася до нього і він обійняв мене, піднявши в повітрі.

– Я дуже скучив. – шепнув він у моє волосся.

– І я.

– Боже, Джек, ти навіть нареченою бути як усі не вмієш, ну, що за людина! – обвівши пальцем мій зовнішній вигляд, сказав він.

– Це ти ще мою вінчальну сукню не бачив.

– Твою ж наліво, так це не весілля? – очманіло глянув на мене він.

– Ні, весілля було два тижні тому.

– Моє запрошення загубилося в горах інших на банкети і гулянки?

– Можливо.

– Негайно звільню свого дворецького!– примружившись, пообіцяв він.

– Він спить з економкою.– шепнула я.

– Ось невдача. З нею сплю я.

– Ще тут замішаний садівник.

– Він мене до всіх ревнує, навіщо йому ще потрібна лопата?! Наче садівники і так недостатньо загрозливі!

– Закопувати твоїх шанувальників?– припустила я.

– І висаджувати троянди на моїх угіддях.

Ми розсміялися.

– Дурнику. Як ти дізнався?

– Ну, мені подзвонив Метт. Сказав, так і так, купи подарунок і тягни свій зад.

– Ти купив віскі?

– Скотч. Але так. Вітаю. – простягаючи мені коробку, сказав він, я автоматично простягнула руку за букетом, але він відвів його вбік. – Квіти купив собі, уявляю ніби від тебе.