Юрій Михайлович Канігін - Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства

Прокоповичу найпотаємніше. Не випадково той узяв шефство над молодим Ломоносовим — позашлюбним сином Петра.

— Невже?

— Ломоносов — син холмогорської селянки і Петра, який двічі бував в Архангельську. Зніміть з нього перуку, до дайте вусики — буде вилитий Петро. І за вдачею такий же га рячий. А ви думаєте, чого холопський син прибув до Петер бурга і одразу ж потрапив у вищий світ? Катерина II його боялась як можливого претендента на престол, а коли він ос таточно спився і постарів, особисто нанесла йому візит. Так от, Петро довірив цю таємницю масону Прокоповичу, той згодом — масону Шувалову, і вони піднесли Ломоносова.

Прокопович же відправив юнака на стажування до Києво-Могилянської академії.

Взагалі таємниць у династії Романових чимало. Ви, напевно, знаєте, що вона перервалась на Петрі ІІІ? Син Катерини Павло — син не Петра ІІІ, а графа Салтикова. За наказом імператриці Єлизавети Петрівни Катерина понесла від графа. Подальші імператори Росії — від гілки Салтикових (і вони знали про це).

— Однак повернімося до масонства. їхня духовна база: підміна Бога-Творця природою і людиною. Трикутник за мість хреста! Війна Богові! Геть святих! «Мета масонів — ус тановити торжество людини над Богом!» — говорив зять К. Маркса П. Лафарг і продовжував: «Війна Богові, проткну ти небо, як папір, — у цьому весь прогрес!» О. Блаватська, познайомившись з Лафаргом, подалася до Лондона, де зустрі лася з К. Марксом і стала однією з його помічниць. А адепт Блаватської Гурджієв уже в нашому столітті проривався до Гітлера й Сталіна.

Потрібно підкреслити, що всі масони хоч-не-хоч підпадають під вплив атеїстів, більшовиків, фашистів, духовна основа котрих так чи інакше корениться в Шамбалі (недарма їх усіх тягне до Тибету).

КИЇВСЬКІ ПАРАДОКСИ

Но что дано мне в щит вписать? — Датуры тьмы иль розы храма? Тубала медную печать Или акацию Хирама?

М. Волошин

— Повторюю, я нічого не маю проти масонства як такого, — вів далі Гуру, — хоча й не поділяю його принципів: «інтелект вищий за духовність», «людина є Бог» та інші. Зрештою, це питання свободи совісті. Але ж усе можна довести до соціально небезпечних крайнощів і спотворень. Взяти хоча б так званих жидомасонів або подвижників «живої етики», які культивують ідеї «Білого братства».

На відміну від Петербурга або Москви соціальний клімат в Україні характеризувався підвищеною духовністю. Мекка всього слов'янства — Печерська лавра — світила яскраво і далеко. І не лише Печерська, а й Почаївська лавра, Михайлівський Золотоверхий, інші обителі Києва, Харкова, Одеси, Львова. То є світочі великої духовної сили. Та й українська духовна еліта, починаючи з Григорія Сковороди й Івана Котляревського, не відокремлювала духовне світло («знання серця») від інтелектуального осяяная («знання голови»).

Після розгрому в 1826 році Південноукраїнської ложі, її так званих штаб-квартиру селі Кам'янка, Кишиневі (тут був посвячений у масони О. Пушкін), київському домі генерала В. Раєвського, і особливо після антимасонського вердикту Миколи І «вільні каменярі» в Україні так і не змогли підвести голову [Південноукраїнська масонська ложа в офіційній історії СРСР звалась Південноросійським товариством декабристів]. Вони весь час перебували в підпіллі, з якого вийшли тільки 1905 року. Наскільки знаю, власне українських впливових лож після 1826 року не існувало, хоча ложі франко-масонів все ж таки були — в Києві, Харкові, Одесі.

Українських масонів об'єднували Варшавська й почасти Московська таємні ложі (М. Грушевський, наприклад, був пов'язаний з польським братством). Існував масонський «осередок» на Сумщині — тут часто бував П. Чайковський. Ви, напевно, знаєте зворушливу історію, як ще не визнаний геніальний композитор Чайковський, котрий зазнав нужди, раптом став одержувати з «невідомого джерела» значні суми, достатні для безбідного життя. Цим джерелом виявилася дружина залізничного магната Надія фон Мекк. Вона ж підтримувала матеріально й сумських масонів. На їхніх зборах твори П. Чайковського виконували як священні гімни.

Збиралися масони й у маєтку М. Пирогова під Вінницею. До речі, під їхнім впливом великий хірург заповів поховати себе не за християнським, а за єгипетським обрядом, тобто муміфікувати. Так дві мумії і лежать досі — одна в Москві (Ленін), друга — під Вінницею (Пирогов).

Але хочу сказати про інше. Масони всієї Росії не могли не проявити себе саме в Києві — матері руських міст, центрі слов'янської духовності. Культ символів для них є головним, бо, власне, розуміння знання в них тлумачиться як символьне уявлення дійсності. І за допомогою цих символів вони робили виклик православ'ю, неначе насміхаючись над його канонами та «невіглаством» віруючих, котрі навіть збагнути не могли змісту знаків довкола себе.

Узяти хоча б пам'ятник святому Володимиру. Як ви розумієте, це не рядовий приклад, бо йдеться про одну із святинь Східної християнської церкви. Так от, наші прочани ще до революцій не йняли віри власним очам, коли роздивлялися як слід цей пам'ятник. Споруда, звичайно, красива, велична, нічого не скажеш, й місце обрано вдале. Але зроблено його на масонський взірець, як з точки зору зовнішнього оформлення, так і з точки зору самої ідеї. Зовнішня атрибутика — з арсеналу розенкрейцерів. П'ять сходин, восьмикутний постамент (5 і 8 — числа сакральні), знаки «акації Хірама», троянди на хресті, кельми й циркулі «вільних каменярів», усілякі змії, стрічки й стовпи, жезли й, головне, знак Бафомета (суто розенкрейцерівський ритуальний знак — рогата потвора, що символізує сатану). Християнська церква вбачає в ньому велике блюзнірство розенкрейцерів.

Найцікавіше те, що тут відсутній будь-який камуфляж; масонські знаки подано відкрито, й на це практично ніхто не звертає уваги. Коли я був 1973 року біля пам'ятника, то запитав екскурсовода групи екскурсантів; «Що б це все означало?» «Пам'ятник зведено в псевдовізантійському стилі», — була відповідь. Про масонство в той час, напевно, й поняття не мали.

— Тай тепер, я думаю, — підтвердив я.

— До «1917 року наші вчені намагалися розібратися в усьому, та не встигли, а далі «Советы» закрили нам шлях до Києва. Тільки й дізналися, що на останній стадії над проектом пам'ятника працював відомий і, треба визнати, талановитий

скульптор П. Клодт (це його приборкувачі диких коней прикрашають Анічків міст у Петербурзі). Чавунний п'єдестал для пам'ятника виготовив власним коштом купець Новиков на власному заводі в Калузі. Обидва вони — розенкрейцери (купець Новиков — онук одного з головних російських масонів — публіциста й видавця М. Новикова, засадженого Катериною II на 15 років до фортеці). Подальші коментарі зайві.

Другий приклад — Володимирський собор, головний храм Української православної церкви. Рішення про його будівництво було прийняте невдовзі після безславного закінчення Кримської війни з метою, так би