Даніель Дефо - Робінзон Крузо

За деякий час, коли я трохи звик до нового одягу і міг цілком справити враження губернатора, то наказав, щоб тих п'ятьох привели до мене. Капітан був присутній при розмові.

— Капітан розповів мені, — розпочав я, — про всі ваші злочини. Про те, як ви захопили корабель, як планували стати піратами й чинити розбій на морі.

Але втрутилося провидіння, і ви впали до ями, яку самі ж і викопали. Завдяки мені корабель повернувся до законного капітана, а ваш фальшивий «капітан» дістав по заслузі. Он, глядіть, висить на нок-реї! Тепер наведіть мені хоч одну причину, чому я, владою губернатора цього острова, не повинен тут-таки стратити вас як піратів!

Один із бунтівників відповів од імені всіх.

— Нам нема чого сказати у своє виправдання. Але ж ми склали зброю, коли нам пообіцяли, що збережуть життя. Просимо вашої милості!

— Якої милості? Я не знаю. Я вирішив залишити острів і забрати з собою увесь гарнізон, бо капітан пропонує мені повернутися до Англії. Якщо ви теж хочете повертатися до Англії, то тільки закутими в кайдани в покарання за заколот. Вдома на вас, звісна річ, чекає шибениця. Може, ви хочете зостатися на острові? Раптом доля буде милостивою до вас…

Вони були вдячні й за це — краще лишитися на безлюдному острові, аніж бути повішеним в Англії. Так ми й порішили.

Щоправда, капітан чомусь неохоче зоставляв горе-піратів на острові. Я розсердився і мовив: то мої полонені, не ваші. Коли вже я їм пообіцяв життя, то слова свого додержу. Звісна річ, якщо він аж так хоче забирати їх до Англії, то нехай сам бігає за ними по острову й ловить, бо я розв'язав їх і відпустив уже. І навіть пообіцяв залишити їм яку-не-яку вогнепальну зброю, а також дати вказівки, як краще забезпечити себе на острові.

А мені треба було підготуватися до далекої мандрівки. Я попередив капітана, що проведу на острові ще одну ніч, бо маю зібрати речі, а він нехай повертається на судно просто зараз і готується до відплиття. Наступного дня нехай вишле по мене баркас. А «капітан»-самозванець хай так і висить на нок-неї, щоб матроси добре собі затямили, як треба поводитися.

Скоро-но капітан відплив, я вирішив побалакати з бунтівниками. Я вважав, що вони зробили правильний вибір, бо в Англії точно б опинилися на шибениці.

— Бачите, — показав я їм на корабель, — вашого «капітана», який висить на нок-реї? Вас би чекало те саме.

Заколотники ще раз підтвердили, що ліпше вже зостануться на острові. Тому я вирішив розповісти їм історію свого перебування тут, щоб їм самим легше було облаштуватися. Я розповів, як потрапив на безлюдний острів, як будував укріплені вали, як вирощував і пік хліб, як сушив родзинки. Я розказав їм також про сімнадцятьох іспанців, які мають найближчим часом з'явитися на острові, — для них я залишив листа. Заколотники пообіцяли, що не скривдять іспанців. (До речі, капітан, коли давав мені папір і чорнило, був вельми здивований, що я не здогадався робити чорнило з води й вугілля абощо).

На острові я зоставив п'ять мушкетів, три рушниці, три шаблі. Ще лишалося в мене півтора барелі пороху, бо ж, приручивши кіз, я ним майже не користувався. Показав я також, як треба ходити коло отари, як доїти кіз і робити масло й сир. Я їм також порадив переговорити з капітаном, щоб той залишив їм іще пару барелів пороху і, можливо, якесь насіння на посів. Бунтівникам я віддав той мішок бобів, який капітан подарував мені, щоб вони мали змогу виростити боби для себе.

Розділ 19

Назад до Англії

Наступного дня я піднявся на борт корабля.

Все було готове до відплиття, але ми вирішили тої-таки ночі не зніматися з якоря. На ранок ми прокинулися від того, що двійко з п'ятьох заколотників, які зоставалися на острові, вплав добралися до корабля й почали благати капітана взяти їх на борт, бо на острові їх просто повбивають. Капітан удав, що таких питань без мене не вирішує. Отож я їх деякий час випробовував, та коли вони сотню разів поклялися у вірності, ми зглянулися й узяли їх на борт. Для пристрашки ми їх добре випороли батогами, і після того вони були як шовкові.

Коли почався приплив, ми спустили на воду баркас, щоб доправити на острів іще деякі припаси, а також особисті скрині трьох заколотників. Ті неймовірно зраділи. Я ж їм пообіцяв: якщо буде нагода, спробую спорядити корабель і визволити їх.

З острова я забрав на пам'ять свою величезну шапку з цапиного хутра, парасольку, папугу. Крім того, не забув і про гроші — срібло почорніло і мало нагадувало монети, поки я не почистив його.

Я залишив безлюдний острів 19 грудня 1686 року, відповідно до корабельного календаря, після двадцяти вісьмох років, двох місяців і дев'ятнадцяти днів. Отак ув'язнення моє закінчилося того самого дня, що й перша моя втеча на баркасі з маврського рабства в Салеху. Після тривалої подорожі я прибув до Англії 11 червня 1687 року після тридцятип'ятирічної відсутності.

В Англії я нічого не впізнавав. Удовиця, в якої зберігалися мої кошти, ще була жива, але зовсім збідніла. Вона овдовіла вдруге і вела вельми скромне життя. Їй було невимовно прикро, що вона не зберегла моїх грошей, проте я запевнив її — то дурниці. Натомість я, пам'ятаючи її колишню доброту до мене, вділив їй частку грошей, які привіз із собою. З тої пори я ніколи про неї не забував.

Одразу потому я поїхав до Йоркшира. Як не прикро, та батько мій уже помер, померла й мати. Зустріли мене дві сестри та племінники — діти одного з моїх братів.

Усі вважали мене давно загиблим, тож для мене не зоставили ніякого заповіту. Тих грошей, що я привіз із острова, було замало, щоб як слід облаштуватися в Англії. Але мені несподівано пощастило — капітан корабля, який повернув собі і судно, і вантаж із моєю допомогою, розповів про мої заслуги власникам вантажу, й вони зробили мені щедрий подарунок — вділили двісті фунтів стерлінгів.

Я ж вирішив поїхати до Лісабона, щоб дізнатися щось про свою плантацію у Бразилії. У мене ж там лишався компаньйон, який, напевно, багато років вважає мене мертвим. Наступного року у квітні я прибув до Лісабона у товаристві П'ятниці,