Фенні Флегг - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

«Ґолден Флейкс» з кока-колою, а на десерт — ще одне замовлення від місіс Тредґуд — печиво з інжирним повидлом усередині. Місіс Тредґуд розповіла, що місіс Отис їсть по три таких щодня останні тридцять років, аби підтримувати себе у формі.

— Особисто я їм їх тому, що мені смак подобається. Але скажу вам, що насправді смачно. Коли я була вдома й мені не хотілося готувати, я йшла до бакалії Осі, брала пачку цих булочок-напівфабрикатів, заливала їх сиропом «Лоґ Кебін» і їла на вечерю. Вони не так багато коштують. Якось спробуйте.

— Ось я скажу вам, що насправді смачно, місіс Тредґуд. Булочки з медом.

— Булочки з медом?

— Так. Це як булочки з корицею, тільки з медом. Ви ж знаєте.

— О, я обожнюю булочки з корицею. Давайте якось поїмо їх, хочете?

— Гаразд.

— Знаєте, Евелін, я така рада, що ви більше не на дієті. Ця сира їжа вас уб’є. Я не хотіла вам казати раніше, але Веста Едкок ледь не загнала себе в домовину на одній із тих дієт для схуднення. Вона їла стільки сирої їжі, що її доправили до лікарні з гострими болями в животі. Знадобилося хірургічне втручання, аби з’ясувати, що в неї. Веста каже, що, коли лікар порпався в її нутрощах, він вийняв її печінку, аби роздивитися ближче, та й упустив на підлогу. Вона разів чотири чи п’ять підстрибнула, перш ніж він її впіймав. Відтоді місіс Едкок все скаржиться на болі в спині.

— Місіс Трудґуд, ви ж їй не вірите?

— Ну, так вона казала нещодавно за вечерею.

— Люба, вона все вигадує. Печінка невідривно з’єднана з тілом.

— Ну, може, вона переплутала, і то була нирка або ще щось. Але на вашому місці я б не їла більше сирої їжі.

— Добре, місіс Тредґуд, як скажете.

Евелін надкусила чипс.

— Місіс Тредґуд, я дещо хотіла у вас запитати. Хіба ви не казали одного разу, що дехто вважав, начебто Іджі вбила людину? Чи мені лише здалося?

— Ох, люба, чимало людей вірили, що вона це зробила. Особливо коли вона разом із Великим Джорджем постала перед судом у Джорджії за звинуваченням у вбивстві…

Евелін була шокована:

— Перед судом?

— Хіба я вам раніше про це не розповідала?

— Ніколи.

— Ну, це було жахливо! Я пам’ятаю той ранок. Я мила посуд, слухаючи «Ранковий клуб», коли до нашого будинку прийшов Ґрейді Кілґор і спитав Клео. У нього був такий вигляд, наче хтось помер. Він сказав: «Клео, мені було б легше відтяти собі праву руку, ніж робити те, що я маю зробити. Але я повинен заарештувати Іджі та Великого Джорджа, і я хочу, щоб ти пішов зі мною».

Знаєте, Іджі була одним із його найкращих друзів, і зробити це для нього було все одно що вмерти. Він зізнався Клео, що хотів навіть звільнитися зі служби, але думка, що хтось сторонній заарештує Іджі, була для нього ще більш нестерпна.

«Боже мій, Ґрейді, що вона зробила?» — стривожився Клео.

І Ґрейді відповів, що вона й Великий Джордж підозрюються у скоєнні вбивства Френка Беннетта у 1930-му. Ось, а я навіть не знала, чи був він мертвий, чи зниклий безвісти, чи ще щось.

Евелін спитала:

— Звідки вони взяли, що це справа рук Іджі й Великого Джорджа?

— Ну, здається, Іджі й Великий Джордж погрожували вбити його пару разів, і це було зафіксовано поліцією Джорджії, тож коли знайшли оту вантажівку, одразу прийшли по них…

— Яку вантажівку?

— Вантажівку Френка Беннетта. Шукали потопельника, а знайшли вантажівку на дні ріки, неподалік від дому Єви Бейтс. Так вони дізналися, що в 1930 році він бував поблизу Вісл-Стоп.

Ґрейді лютився від того, що «якийсь клятий недоумок» додумався зателефонувати до Джорджії й повідомити номер машини… На той час Рут уже вісім років як померла, Кукса встиг побратися з Пеґґі й переїхати з нею до Атланти, тож це мав бути 1955 чи 1956 рік.

Наступного дня Ґрейді відвіз Іджі й Великого Джорджа до Джорджії, і Сипсі поїхала з ними — відмовити її не змогли. Але більше нікому з родини Іджі їхати не дозволили, тож усі ми лишилися вдома й чекали.

Ґрейді намагався замовчати ситуацію. Якщо хтось у місті щось знав, то не розпатякував. Дот Вімз знала, але жодним словом не згадала про це в газеті.

Я пам’ятаю тиждень, коли відбувався судовий процес. Ми з Альбертом вирушили до Трутвілля, щоб підтримати Онзелл. Вона була дуже налякана, бо знала, що, якщо Великого Джорджа визнають винним у вбивстві білої людини, він закінчить на електричному стільці, як містер Пінто.

Цієї ж миті увійшли Джинін, доглядальниця, і сіла, щоб випалити цигарку і трохи розслабитися.

Місіс Тредґуд сказала:

— Джинін, це моя подруга Евелін, про яку я вам розповідала — з важкою менопаузою.

— Доброго дня!

— Вітаю!

А тоді місіс Тредґуд пустилася розповідати Джинін, яка, на її думку, красуня Евелін. Спитала, чи не вважає Джинін, що їй слід продавати косметику «Мері Кей»?

Евелін потайки сподівалася, що Джинін піде й місіс Тредґуд завершить свою історію, але доглядальниця ніяк не йшла. І коли по неї зазирнув Ед, Евелін була засмучена, бо тепер цілий тиждень мала чекати, щоб дізнатись, як відбувався судовий процес. Покидаючи кімнату, Евелін сказала:

— Не забудьте, де ви зупинилися.

Місіс Тредґуд глянула на неї нерозуміючим поглядом.

— Зупинилися? Це ви про «Мері Кей»?

— Ні. Про судовий процес.

— Ага, точно. Це, я вам скажу, було дещо…

Окружний суд

Вальдоста, Джорджія

24 липня 1955 р.

У залі було спекотно й задушливо. От-от мала початися гроза.

Іджі обернулася й обвела поглядом приміщення, відчуваючи, як піт котиться по спині. Її адвокат Ральф Рут, друг Ґрейді, послабив краватку і намагався перевести подих.

Тривав третій день судового процесу. Вже допитали всіх чоловіків, присутніх у вальдостській перукарні того дня, коли Іджі погрожувала вбити Френка Беннетта. Місце свідка зайняв Джейк Бокс.

Вона роззирнулася навколо, шукаючи Смоукі Відлюдька. Куди він, в біса, подівся? Ґрейді ж надсилав йому записку, що вона в біді й потребує його допомоги. Щось трапилося, інакше він був би тут. Іджі почала гадати, чи Смоукі, бува, не вмер.

Цієї миті Джейк Бокс показав на Великого Джорджа й заявив:

— Ось він. Це він ішов на Френка з ножем, і оця жінка була разом із ним.

По всьому залу окружного суду графства Лундес прокотився стривожений шепіт — чорний чоловік погрожував білому. Ґрейді Кілґор неспокійно засовався на місці. Сипсі, єдина чорна в залі, стояла на балконі й зі стогоном бурмотіла молитви за свого «маленького хлопчика», хоча йому на той час уже було майже шістдесят.

Навіть не потурбувавшись допитати Великого Джорджа, окружний прокурор одразу