Джордж Мартін - Бенкет круків

— Сенель? — у королеви від наглої люті аж у животі замлоїло. Невже вона взагалі нікому не може довіряти? — Ви в цьому впевнені?

— Приставте до неї стеження. Марджері ніколи не зустрічається з нею особисто. Її ворони — кузини, це вони носять повідомлення. Іноді Елінор, іноді Алла, іноді Меґа. Всі вони для Марджері як сестри. Зустрічаються в септі, наче прийшли молитися. Поставте завтра свою людину на галереї — і вона побачить, як біля вівтаря Діви Сенель шепочеться з Меґою.

— Якщо це правда, навіщо ви це розповідаєте мені? Ви ж теж компаньйонка Марджері. Чого ж ви її зраджуєте? — Серсі навчилася підозріливості ще в батька на колінах: це теж може бути пастка — брехня, щоб посварити лева й ружу.

— Довгостіл, може, і присягав Небосаду,— відповіла жінка, мотнувши чорними косами,— але я з Мира, я віддана тільки чоловіку і сину. І роблю, як їм буде найкраще.

— Зрозуміло.

У тісняві коридору королева занюхала парфуми своєї візаві — мускусний аромат, який відгонив мохом, землею і польовими квітами. А крізь нього пробивалося честолюбство. «Вона давала свідчення на Тиріоновому суді,— зненацька пригадала Серсі.— Бачила, як Куць підкинув отруту Джофу в кубок, і не побоялася про це розповісти».

— Я перевірю,— пообіцяла королева.— Якщо ви кажете правду, отримаєте винагороду.

«А якщо брешете, лишитеся без язика, а отой ваш лорд-чоловік — без земель і золота».

— Ваша світлість дуже ласкава. І прегарна,— посміхнулася леді Мерівезер. Зуби вона мала білі, а вуста — повні й темні.

Повернувшись у малу залу, королева побачила, що брат неспокійно ходить туди-сюди.

— Просто ковток вина пішов не в те горло. Але я теж перелякався.

— У мене в нутрі все у вузол скрутилося, я їсти не можу,— загарчала на нього королева.— Вино на смак — наче жовч. Це весілля — то помилка.

— Весілля було необхідне. А хлопчик у безпеці.

— Дурень! Жодна людина, вдягаючи корону, не може бути в безпеці.

Серсі роззирнулася залою. Мейс Тайрел реготав серед своїх лицарів. Лорди Редвин і Рован нишком про щось перемовлялися. Сер Кеван сидів замислено в глибині зали над кубком вина, а Лансель щось шепотів до септона. Сенель рухалася вздовж столу, наповнюючи кухлі кузин королеви вином червоним, наче кров. Великий мейстер Пайсел задрімав. «Не можу я тут ні на кого покластися, навіть на Джеймі,— похмуро подумала королева.— Треба всіх їх вимести геть і оточити короля моїми людьми».

Потому як подали та прибрали солодощі, горіхи й сири, Марджері з Томеном пішли до танцю; кружляючи залою, вигляд вони мали трохи кумедний. Тайрелівна на дві голови вища за свого малолітнього чоловіка, та й Томена не назвеш зграбним танцюристом — нема в ньому природної грації Джофрі. Але він щиро старався і, здається, не помічав, яку влаштував виставу. Причому щойно його покинула панна Марджері, як за нього взялися її кузини, одна по одній, наполягаючи, що його світлість має потанцювати і з ними. «Поки вони натанцюються, він уже почне шпортатися й шаркати, як дурень,— подумала Серсі обурено, спостерігаючи за цим.— Половина двору позаочі сміятиметься з нього».

Поки Алла, Елінор і Меґа по черзі танцювали з Томеном, Марджері кружляла залою спершу зі своїм батьком, а потім з братом Лорасом. Лицар Квітів був у білих шовках, з поясом із золотих руж і нефритовою ружею на застібці плаща. «Вони майже як близнюки»,— подумала Серсі, роздивляючись їх. Сер Лорас був на рік старший за сестру, але мав такі самі карі очі, такі самі густі каштанові кучері, що вільно спадали на плечі, таку саму чисту гладеньку шкіру. «Трохи прищів могли б навчити їх скромності». Лорас був вищий, з ріденьким каштановим пушком на щоках, Марджері мала гарні жіночі форми, та в усьому іншому вони схожі були навіть більше, ніж Серсі з Джеймі. І це її теж дратувало.

Ці міркування урвав її власний близнюк.

— Ваша світлість не пошанує свого білого лицаря танцем?

Серсі кинула на нього спопеляючий погляд.

— Щоб ти по мені тим своїм кикотем возив? Ні. Але я дозволю тобі налити мені вина. Якщо, звісно, зможеш зробити це, не розплескавши.

— Такий калічка, як я? Оце навряд чи,— він пішов геть — робити ще один обхід зали. Довелося наповнювати кубок самій.

Відмовила Серсі й Мейсу Тайрелу, а згодом і Ланселю. Решта вже натяк зрозуміли, тож більше ніхто до неї не підходив. «Наші добрі друзі й лояльні лорди». Та Серсі не може навіть довіряти західнякам, батьковим присяжним мечам і прапороносцям! Особливо якщо її рідний дядько змовляється з ворогами...

Марджері танцювала зі своєю кузиною Аллою, Меґа — з сером Толадом Довганем. Інша кузина, Елінор, пила вино з юним вродливим Дрейфмаркським Байстрюком — Ораном Вотерзом. Це вже не вперше королева звернула увагу на Вотерза — стрункого юнака з сіро-синіми очима й довгим сріблясто-золотим волоссям. Коли вона вперше його побачила, на якусь мить їй навіть привиділося, що це Рейгар Таргарієн повстав з попелу. «Це все через волосся,— сказала вона собі.— Він і наполовину не такий вродливий, яким був Рейгар. Обличчя занадто вузьке, а ще ота ямочка на підборідді...» Веларіони — нащадки давніх валірійців, деякі з них мають таке саме сріблясте волосся, як колишні королі-дракони.

Томен повернувся в крісло — поїсти яблучного пирога. Дядькове крісло стояло порожнє. Зрештою королева очима відшукала дядька в куті — він розмовляв з сином Мейса Тайрела — Гарланом. «Про що це вони можуть говорити?» У Розлогах сера Гарлана величають Галантним, але йому Серсі довіряла не більше, ніж Марджері чи Лорасу. Вона ще не забула золотий, якого Кайберн відшукав під нічним горщиком у тюремника. «Золота долоня Небосаду. А Марджері шпигує за мною». Коли підійшла Сенель, щоб наповнити їй кубок, королева заледве стрималася, щоб не вчепитися їй у горлянку й не задушити. «Навіть не думай мені всміхатися, мала зрадлива сучко. Ото ти в мене проситимешся, коли я за тебе візьмуся!»

— Думаю, на сьогодні королеві вже досить вина,— почувся голос брата Джеймі.

«Недосить,— подумала королева.— Всього вина на світі не стане, щоб я витерпіла це весілля до кінця». Вона так стрімко скочила на ноги, що мало не впала. Джеймі притримав її, підхопивши під руку. Випручавшись, вона поплескала в долоні. Музика стихла, голоси замовкли.

— Лорди й леді,— гукнула Серсі,— ласкаво прошу