Анастасія Анпілогова - Тисячолітні. Відьма має померти, Анастасія Анпілогова

Глава 35. Побазікали й досить

Зранку дівчата прийшли вітати королеву з тривогою в серці. Аліса хотіла, щоб королева покликала її до двору. Хельга хотіла залишитися у фортеці. Обидві не дуже добре уявляли, що їм робити, аби досягти потрібного результату.

— Пані, я з вами чудово провела час, і була б рада продовжити проводити його і надалі, але скучила за дітьми та палацом, скажіть мені, чи хочете ви поїхати зі мною до двору?

— Так, звичайно, ваша величність. — з палкими очима сказала Аліса.

— Я хотіла б залишитися в фортеці, адже я все ще в жалобі по чоловікові. — вигадала на ходу відмовку Хельга.

Королева самовдоволено переможно посміхнулася.

— Алісо, у твоєму становищі краще не робити поїздок і залишитися вдома. А ось тобі Хельга, треба навпаки розвіятися і поїхати разом зі мною. — сказала королева і швидко пішла.

Хельга ледве стримала стогін розпачу. По обличчю маркізи було зрозуміло, що вона відчуває те саме. З Чорної фортеці було так легко і просто діставатися до будинку Урфріди, що дівчина постійно й робила, щоб дізнатися чи не повернувся Врант, а тепер вона віддалиться від цього місця і втратить цю можливість.

Настрій при від'їзді у всіх був пригнічений. Королева ж навпаки виглядала задоволеною.

— Ти поїдеш у кареті. Мені не подобається, що ти постійно їздиш на коні верхи. Поводишся як чоловік! Звикай до правил двору, якщо хочеш бути його частиною. — шикнула королева Хельзі.

— А з тобою, маркізо, люба, мені було приємно поспілкуватися. — награно посміхнулася вона.

Мелісандра сіла у свою карету, Хельга до іншої з фрейлінами. І вони швидко поїхали за межі фортеці, залишаючи знищену Алісу стояти одну на подвір'ї. Фрейліни кидали на Хельгу цікаві обережні погляди та шушукалися між собою. Дівчина мало не плакала. Король не збирався забирати її з собою до двору принаймні ще якийсь час, а тепер вона віддалялася від будинку Урфріди, куди міг повернутися Врант все далі й далі, і опинилася в лапах цієї підступної жінки з великою владою над людьми.

Надвечір вони приїхали до двору. Хельга вийшла з карети й в променях вечірнього Сонця її чорна сукня, розшита стеклярусом, засяяла. Перед пісочного кольору палацом був гарний доглянутий парк. На зустріч до королеви побігли її маленькі діти, а старші підійшли стримано вітаючи її, вишикувалися слуги й прийшли дворяни. Хельга йшла за королевою разом із фрейлінами. На неї кидали захоплені та здивовані погляди. Дівчина все ще відчувала тремтіння через всі емоції ранку, які за час дороги розгорілися ще сильніше. Найзахопленішим поглядом на неї дивився кронпринц. І від цього Хель відчула, як усі її нутрощі стискаються ще більше. Сімнадцятирічний хлопець з величезними сірими дівчачими очима і довгими віями, з симпатичними та трохи дитячими рисами обличчя дивився на Хельгу, не відриваючи очей, а вона у своїй голові благала його так на неї не дивитися, от тільки такої уваги їй не вистачало. Вона мала вийти заміж у далекому майбутньому за його молодшого чотирнадцятирічного брата, який виглядав зовсім хлопчиськом, але вже з маминим пихатим поглядом і неприємним виразом обличчя. Він на неї глянув один раз, але не звернув особливої ​​уваги. Вона любила Вранта, навіть при тому, що за час його відсутності це кохання перетворилося на болісну діру в серці. Вона не потребувала уваги інших чоловіків і весілля в дуже далекому майбутньому, яке швидше за все не відбутися, як і статус майбутньої нареченої принца її влаштовував. Її не сприйматимуть як потенційну наречену інші люди, при цьому вона буде вільна, поки принц не виросте. Але цей погляд кронпринца лякав її своїм щирим захопленням.

Королева представила її, як «дочка барона і баронеси Фармських, сестра маркізи Ліфельдорфської, вдова сина маркіза Ліфельдорфського, компаньйонка з подорожі та гостя королеви». Навколо Хельги літали шушукання, слова, і зацікавлені погляди, від яких хотілося сховатися. Королева пішла далеко вперед, оточена натовпом підлабузників і задоволена собою.

— Ви чимось засмучені?

Хельга обернулася на пів оберта і побачила перед собою кронпринца.

— Ні, ваша високість, дорога втомила мене.

— Слуги проведуть вас до вашої кімнати. Вам треба добре відпочити та підготуватися. Завтра точно буде бал через повернення королеви до двору.

Принц швидко пішов. А слуги справді провели її в неймовірно розкішну і величезну кімнату, вкриту позолоченою ліпниною з гігантським ліжком. Може вона даремно засмучується через увагу принца Вільяма? Ніхто не стане його одружувати з нею, а дружба і симпатія майбутнього короля може бути корисною. Правда ця симпатія схоже мала не дуже дружній характер. Бракувало, щоб ще цей хлопчик у неї закохався! Порівняно з Хельгою та Врантом — він просто дитина. Це виглядали два маги, як приблизно двадцятирічні хлопець і дівчина, а насправді їм було років більше, ніж людина взагалі може прожити. Маги жили тисячі років залишаючись молодими й змінюючись зовні дуже повільно, завдяки генам, що трохи відрізняються від людей. Хоча поводилися вони й відчували себе підлітками. Життя мага — це життя людини, але розтягнуте в часі у незліченну кількість разів. Прикро було б втратити це життя через закляття, яке прив'язує її до побічної гілки людської історії, яка згодом повинна зникнути.

Наступного дня справді був не великий святковий бал. Дівчина відчувала там себе чужою. Вона спеціально ходила у чорних сукнях, щоб можна було зіпхнути свій поганий настрій на жалобу. Серед яскраво одягненої юрби дворян вона виділялася хіба що своєю зовнішньою красою. Вона тут нікого не знала, ніхто її не знав. Хельзі здавалося, що на неї дивляться як на дивину. Вони ніби між собою вирішували ненавидіти її й знищити загрозу чи повзати перед нею, як перед новою улюбленицею королеви. Хель теж не дуже розуміла, як себе поводи й що робити, і відчувала себе некомфортно. Зненацька до дівчини, яка підпирала мармурову колону, підійшов принц Вільям.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍