Альбіна Яблонська - Розлучення. Він кохає іншу, Альбіна Яблонська

43. Таємне листування (Давид)

Я завжди вважав, що найстрашніше в житті — це пережити своїх дітей. Тому що смерть дитини — страшний сон будь-якого батька. Навіть такого виродка, як я.

Я б усе віддав, тільки б Аврора і Назар були живі, здорові та щасливі.

Та от іронія в тому, що віддавати тепер було нічого. Я все добровільно просрав. І, слухаючи власного сина того дня, я почав сумніватися, що вони коли-небудь зможуть бути щасливими.

Мені здавалося, що я занапастив їхні життя.

Я зіпсував їм дитинство.

Відібрав у них сім'ю, як було в мене самого.

Наче це доля — моя карма.

Я мав пройти через таке.

За брехню. За зраду.

Бог обрав найболючіше покарання: зробив мене причиною нещасного дитинства моїх власних дітей.

Я своїми руками зробив те, чого присягався ніколи не робити. Я повторив помилки своїх батьків.

І слова Назара — що його тато помер — тому підтвердження.

Я помер як батько.

Я помер для нього — для мого сина.

— Коли я був малим, ми проводили з ним багато часу, — розповідав Назар, стоячи посеред класу. — Тато грав зі мною у футбол і баскетбол. Возив мене на річку, вчив плавати. Взимку ми каталися на льоду, грали в хокей... — Він відірвав погляд від зошита. Говорив своїми словами. — Ми з татом були найкращими друзями. І я гадав, що так буде завжди. — Я відчув, як у горлі запершило. Горлянку зрадницьки стискало від спазму. — Якось раз ми з татом вирушили на риболовлю. Він орендував надувний човен, вудки, спорядження. Ми заправили мотор і попливли на велике озеро. Рибалили весь день. Наловили купу риби. А один сом був таким здоровенним, що ми його навіть у човен не змогли затягнути. Довелося вдягнути на нього сітку і залишити прив'язаним за бортом. — Я пам'ятав ту історію. І знав, як вона закінчилася. Я тоді дуже сильно злякався за Назара. — Сом спочатку поводився спокійно. Але потім почав страшенно смикатися і намагатися втекти... Зрештою він пробив наш човен плавцем. І той почав спускати... Я тоді дуже сильно злякався. Тому що ми були далеко від берега. Так далеко, що машину було майже не видно. А човен здувся за кілька хвилин. Ми почали тонути, і... — Замислився Назар, відновлюючи в пам'яті той день. — Я гадав, що потону. Бо не вмів ще нормально плавати. Тоді ще не міг. І мій тато просто взяв мене за руки. Поклав їх собі на плечі. І сказав мені міцно обійняти його шию. Що я і зробив. Я обняв його за шию. І тримався дуже міцно. Поки тато плив. І це тривало нескінченно довго. Вірніше, так я думав. Тоді мені здавалося, що кожна хвилина — як ціла година. Але тато витримав. Він не здався. І врятував мене тоді... Я був щасливий мати такого батька. Я був дуже радий, що він сильний, сміливий. Добре вміє плавати. І врятував моє життя. Того дня я вирішив, що виросту і буду як він. Я неодмінно повторюватиму все за ним. І тоді стану дуже крутим. Дуже сильним. Дуже класним. Мама мною пишатиметься. Я сам собою пишатимуся... — Я стояв біля прочинених дверей. Слухав його розповідь. І нервово кусав губи. Так нестерпно було слухати дитячі слова про любов до батька. Якої більше немає. — Але потім він помер, — додав Назар. І клас застиг від шокуючої кінцівки. Я стиснув кулаки. Намагався впоратися з емоціями. Було невимовно важко в ту хвилину. — Це сталося різко і несподівано. Ніхто цього не знав, і всі плакали, — описував мій син той самий день. Коли я зізнався в подвійному житті. — Особливо мама... Для неї це був шок. Вона не очікувала такого від батька. — Я знову згадав, як вона ридала. Коли дізналася про зраду. Коли я розповів дружині, що маю роман на стороні. — Хоча я розумів, що це станеться, — сказав раптово Назар. І я прилип до дверей. Хотів дізнатися, що він мав на увазі. — Я підозрював про це. Тільки не питав тата ні про що. Я бачив його листування з однією людиною. Я знав, що він убиває нашу сім'ю. Проте нічого не міг вдіяти.

У мене так дивно почало колоти під ребрами. Я схопився за серце. І нишпорив по кишенях. Сподівався знайти таблетки.

От тільки напад посилювався.

Біль скував тіло.

Я зціпив зуби й уперся в стіну гарячим чолом.

Починало здаватися, що слова Назара — пророчі. І я дійсно зараз здохну.

Як він мені й побажав три дні тому.

— Вибач, Назаре, — перебила його вчителька. — Я правильно тебе зрозуміла: ти бачив листування батька з поганою людиною?

— Я бачив, як це починалося. І я шкодую, що нічого з цим не зробив.

— Як же ти дізнався про це... — розводила жінка руками, — листування? Де ти його побачив? У татовому телефоні?

Назар уперше кинув погляд на двері.

І побачив там мене.

Перекошене від болю обличчя ненависної йому людини. Чоловіка, якого він хотів наслідувати. Але який пішов із сім'ї, подавши жахливий приклад своєму синові.

— Я не хотів цього знати. Але тато сам це зробив... Усе почалося з того, що я просив його завантажити одну гру. Одну стрілялку. Вона була 18+ через жорстокість. І я не міг її ніде знайти безкоштовно. Тато просто купив її. Встановив мені на комп програму, щоб купувати ліцензійні ігри. І зайшов у неї через свій профіль. Я тоді був дуже радий і якийсь час грав у гру... Та взагалі ніштякова була ігруха, — усміхнувся син, згадуючи, як грався у стрілялку. Ще хвалився мені про те, як проходив там боса. Але тут його обличчя стало серйозним. — Тільки потім я зрозумів, що тато не вийшов зі свого профілю. І я мав доступ до його месенджера. Я бачив його листування... Спочатку це була просто робота. Та згодом я побачив ім'я «Даліла». Тоді я ще не знав, що це означає і до чого призведе. Я був просто пацан. Звичайний шестикласник. Звідки мені було знати, що тато завів собі коханку? — Клас зашумів. Вчителька ж просто ойкнула і впала на стілець від жаху. — Я бачив, як вони спілкувалися. Як тато листувався з тією Далілою. Як вони домовлялися про зустрічі. Обговорювали враження від разом проведеного часу. Зазвичай це був готель. Іноді — її квартира. Вона писала йому всілякі непристойності. Надсилала свої фотки в трусах і ліфоні. І взагалі поводилася, як добірна шльондра! — процідив Назар, дивлячись у мої вбиті провиною очі. — Я знав, що так буде! Розумів, що тато зраджує маму! І вони розлучаться! Я це знав! І чекав цього! Я просто сподівався, що помилився! Адже я просто тупий підліток! Що я можу в цьому розуміти насправді?! — Назар задихався від образи. Руки із зошитом тряслися. Дитячі губи кривилися від злості. — А коли це трапилося, і все стало зрозуміло... ТАТО ВМЕР! — Ми дивилися один на одного. І я бачив, як у сина по щоках котяться сльози. Він ледь договорив. Щоб не зірватися на плач. — Він помер для мене. Відтоді в мене немає батька.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍