Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Але Гайя не збиралася впадати в істерику або що-небудь пред'являти Тешебу  зараз. Їй було дуже добре і спокійно, і дівчинка не хотіла  втрачати  це почуття.

– Добре... Не відповідай, – сказала вона, міцно обвиваючи руками його шию.

І знову їх захлеснув потік несамовитої пристрасті. 

Гайя, вигинаючись, міцно притискала його голову до свого паху, вимагаючи все нових і нових пестощів, потім вислизала з-під його губ і впивалася в нього такими жадібними й відвертими поцілунками, що Тешеб готовий був пообіцяти все, що завгодно, аби тільки вона не зупинялася.

Гайя була недосвідчена і не розуміла, яку владу над ним отримала, вона брала і віддавала так, як може брати і віддавати любляча жінка:  щиро, дощенту, не думаючи про вигоду для себе.

Кілька разів починали й завершували вони   стрімкі польоти   таємничими закутками чуттєвості та насолоди, перемежовуючи їх спекотними пестощами, доки Гайя геть не видихнулася й не розпласталася без сил у пінних прибережних хвилях під сонцем мезазойської ери.

– Як прекрасно... –  прошепотіла вона, дивлячись у яскраво-синє небо, –  Залишитися б тут назавжди, подалі від усіх!  –  і розсміялася тихим щасливим сміхом.  

Тешеб усе ще не міг відірватися від її тіла і продовжував повільно пестити пальцями її живіт і світлу, сонячну смужку волосся на лобку, що блищала дрібними краплинами  поту.

Після свята він оголосить усім про свій намір одружитися. Батькові й матері доведеться прийняти його вибір. 

Але дівчинці він поки що  нічого  не скаже. Гайя дізнається про все після свята.

– Дуже скоро тобі б стане тут нудно! –   посміхнувся  він, – ось-ось мають з'явитися люди...

– Треба повідомити додому, – Гайя потягнулася, вигнувшись усім тілом, –  Хоча, Макс, напевно, вже  розповів…

– Тоді повертаємося. Свято завтра, а в нас багато справ. Я казав, що влаштував його заради тебе? 

– Ні, не казав...

–  Отож ти – головна гостя,  господиня балу, тому не маєш права не  ухилятися від  обов’язків…

Гайя  повернулася в Ріведу зі змішаним почуттям захоплення і легкого смутку. 

Смутку, бо найгостріші моменти їхніх із Тешебом стосунків уже  минули, а вона хотіла наново пережити їх: перші поцілунки,   першу близькість, і те страшне хвилювання, від якого можна було померти, коли вона, гола стояла на галявині під місяцем, благаючи всі сили, щоби  він її вибрав.

Побачивши дівчину, служниця Ула зобразила на своєму обличчі сліпучу посмішку.

–  Пані! Ласкаво просимо!

Буде про що розповісти Весті! 

Точніше, про те, що Гайя повернулася, Веста і так дізнається, а ось за стеження можна отримати пристойну винагороду.

– А в нас гості, –  повідомила Ула, обернувшись до Тешеба.

– Гості?

–  Так. Дуже красива дівчина зі служницею. Ніколи раніше їх не бачила. Вони нещодавно приїхали й одразу зажадали кращі кімнати. Я запропонувала їм гостьові...

–  Хтось із подружок Сіна?

–  Не знаю, Господарю! –  Ула знизала плечима, –  Вона навіть імені не назвала. А Сіна  поки що  немає...

– Гаразд. Подивимося, що там  за дівчина. Ти й підеш? –  запитав він Гайю, яка заклопотано витрушувала з довгого волосся мезазойський пісок.  

–  Ні, мені потрібно помитися і вдягнути щось зручніше!

–  Звісно, Пані! –  знову просяяла Ула, – Зараз принесу вам одяг!

Тешеб обійняв Гайю і жарко поцілував. Він уже звик до того, що поруч із нею його долає нестримне бажання.

– Скоро повернуся... Потім потрібно оглянути зал і з'ясувати, чи все готово до  свята. 

– Чекаю! – прошепотіла Гайя, потягнувшись до нього навшпиньках. 

Їй шалено подобалося, що він такий високий і що вона, згорнувшись калачиком, запросто може поміститися на його грудях.

Ула делікатно відвела погляд, але з кімнати не вийшла. Вона робила те, що веліли господарі, а вони  зараз не наказала їй  йти геть. 

Потай служниця дуже заздрила Гайї. 

Ходили наполегливі чутки про те, що в ліжку з Тешебом ніхто не може зрівнятися, і Улі  дуже хотілося це випробувати. 

Але що б вона не робила, Тешеб на неї уваги не звертав. Просити ж про таке Весту, служниця не сміла.  

Тож залишалося лише з жадібністю спостерігати як його долоні ковзають по тонкій гнучкій спині іншої щасливиці.

"Несправедливо! –   з розпачем  думала Ула, –  я теж вродлива і тіло в мене нітрохи не гірше. Може, сили поменше, але хіба для близькості це важливо?"

Але вона  она пішла в гардеробну і  почала вибирати одяг, який Гайя одягне після душу. Заздрість не повинна заважати їй виконувати свою роботу.