Арістотель - Метафізика

«небагато» або «мало», позаяк «багато» протистоїть також «небагато». А от два буде «багато», оскільки подвоєне є помноженим і слово «подвоєне» походить від слова «два»; тож одне — це небагато, адже у порівнянні з чим два буде «багато», якщо не порівняно з одним і «небагато»? Адже нічого меншого немає. [10] Далі, якщо відношення між «багато» й «небагато» там, де йдеться про множину, подібні відношенню між довгим і коротким там, де йдеться про довжину, і «багато» є множиною, а множина є «багато» (інакше може бути хіба що у випадку чогось суцільного, але при цьому обмеженого,), то й «небагато» буде певною множиною. Отож виходить, що одне є певною множиною, якщо воно також означає «небагато»; а воно ж з необхідністю означає «небагато», якщо два є «багато». Однак, [15] мабуть, хоча про множину говорять також у сенсі багато, проте між ними є різниця, наприклад, можна сказати «багато води», проте не можна назвати воду множиною. Натомість про те, що ділиться на частини, говорять як про «множину»: в одному сенсі — якщо є множина, що має надлишок, або загалом, або відносно чогось (і так само небагато є множина, що має нестачу), в іншому сенсі про множину говорять стосовно числа, і от тільки в цьому сенсі вона протистоїть [20] єдиному. Адже ми говоримо «єдине й множина» так, як ми би казали «єдине і єдині», або «біле й білі», тобто зіставляли речі, що вимірюються, з мірою. І так само говориться про багаторазове, оскільки кожне число є множиною, тому що містить у собі одиниці і тому що кожне число вимірюється одиницями, і саме як множині йому протистоїть одне, а не [25] мало. Таким чином і два є множиною, але не як множина, що має надлишок, або відносно чогось, або взагалі, а як перша множина. Взагалі ж два — це небагато, позаяк два — це перша множина, що має нестачу (а тому неправий був Анаксагор, коли уникливо сказав, що «всі речі були разом, безконечні і в сенсі множини, і в сенсі малості розміру»; [30] йому варто було замість «і в сенсі малості» сказати «і в сенсі нечисленності»; адже вони не могли бути безконечні за нечисленністю), позаяк небагато є не тоді, коли є щось одне, як говорить дехто, а тоді, коли є два.

Отже, єдине і множина в царині чисел протистоять одне одному як міра й те, що вимірюється; і вони протистоять одне одному як відношення, хоча як такі не є відношенням. Ми вже розрізнили [35] в іншому місці[150], що про відношення говориться у двох значеннях: з одного боку, як про протилежності, з іншого боку, як про відношення знання до того, що пізнається, яке називається відносним, тому що щось інше відноситься до нього.

[1057α] [1] Ніщо не заважає тому, щоб одне було менше чогось, наприклад, двох; але «менше» не означає також «небагато». Рід, до якого належить число, — множина, позаяк число є множиною, що вимірюється одиницею. Одне та число певним чином протистоять одне одному, але не як протилежності, [5] а як певне відношення (про що вже йшлося). Вони протистоять одне одному як міра й те, що вимірюється, а тому не все, що є одне, є числом, наприклад, якщо щось є неділимим. Але хоча відношення знання до того, що пізнається, вважається подібним, воно не є подібним. Справді, може здатися, що знання є мірою, а те, що пізнається, [10] вимірюваним, проте насправді хоча будь-яке знання є тим, що можна знати, не все, що можна знати, є знанням, оскільки певним чином знання вимірюється тим, що пізнається. Множина ж не є протилежністю ані «небагато» (натомість йому протилежне «багато» як множина, що перевищує, — множині, що перевищується), ані єдиного жодним чином; однак вона є протилежною єдиному, [15] як уже йшлося, по-перше, як подільне неділимому, по-друге, як відношення подібно знанню і тому, що пізнається, якщо вона є числом, а єдине мірою.

7

Оскільки між протилежностями може бути щось проміжне і між деякими протилежностями таке проміжне справді є, то воно необхідно має складатися з протилежностей. Адже все [20] проміжне належить до того самого роду, що й ті протилежності, між якими воно є проміжним. Справді, ми називаємо проміжним те, у що з з необхідністю має спершу перейти те, що змінюється (наприклад, якщо переходити від найнижчої струни ліри до найвищої через найменші проміжки, то ми прийдемо спершу до проміжних звуків, і також у кольорах, якщо переходити від білого [25] до чорного, то перш ніж прийти до чорного, ми прийдемо до пурпурового та сірого; і так само в інших випадках); одначе переходу з одного роду в інший рід, наприклад, із кольору у фігуру, не буває, хіба що побіжно. Отже, необхідно, щоб і саме проміжне, і ті протилежності, між якими воно є проміжним, належали до одного й того самого [30] роду.

При цьому все проміжне є проміжним між якимись речами, що протистоять одна одній; адже тільки між ними може відбуватися перехід, зумовлений внутрішньою природою (тому немає сенсу говорити про проміжне там, де речі не протистоять одна одній; адже не може бути переходу там, де немає протиставлення). Натомість якщо брати такий вид протиставлення, як суперечність, то тут не може бути проміжного. Адже суперечність — це таке [35] протиставлення, в якому одна чи інша частина належить будь-якій речі, і тому немає нічого проміжного; серед решти ж протиставлень одні є відношенням, другі — позбавленістю, а треті — протилежностями.

Серед відношень же там, де немає протилежностей, немає і проміжного; причина цього полягає в тому, що такі речі належать до різних родів. [1057β] [1] Справді, що може бути проміжним між знанням і тим, що пізнається? Натомість між великим і малим проміжне є.

Якщо ж проміжне належить до одного й того самого роду, як було показано, і є проміжним між протилежностями, то воно з необхідністю складатиметься з цих протилежностей. Адже вони або матимуть певний спільний рід, або ні. А якщо [5] цей рід існує таким чином, що передує протилежностям, то переднішими будуть видові відмінності, що утворюють протилежності, які утворюють протилежності як види роду; адже види складаються з роду та видових відмінностей (наприклад, якщо біле та чорне є протилежності, причому перший — це колір, що розпорошує, а другий — колір, що збирає, то ці відмінності, [10] — те, що розпорошує, і те, що збирає, — є переднішими; тож вони