Шарлотта Бронте - Учитель

у двері Френсіс. Гансден повернувсь; як ввічлива людина, був трохи збентежений своєю помилкою; він затримав очі на зеленому килимку, однак нічого не сказав.

Ми увійшли, і Френсіс підвелася зі свого місця за столом, щоб нас привітати; її скорботний одяг надавав їй затворницького, майже чернечого, але й вельми благородного вигляду; його сувора простота майже не збільшувала її красу, але значно примножувала гідність; білого комірця і manchettes вистачало, щоб освіжити врочисту чорну вовняну сукню; жодних прикрас не було. Із спокійною гідністю Френсіс зробила реверанс, і, як завжди при першому знайомстві, у неї був вигляд жінки, яку слід радше поважати, ніж любити. Я відрекомендував їй Гансдена, і вона французькою висловила щиру радість від знайомства з ним. Її чистий та відточений акцент, тихий, але м’який та мелодійний голос, одразу ж справили відповідне враження — Гансден заговорив французькою у відповідь; я ніколи раніше не чув, щоби він говорив цією мовою, але це в нього чудово виходило. Я відійшов до віконної ніші; містер Гансден на запрошення хазяйки зайняв крісло біля каміна; зі свого місця я міг бачити їх обох, а також усю кімнату. Кімната була такою чистою і світлою, що нагадувала маленьку відполіровану шафку: квіти в центрі стола та свіжі троянди у фарфорових вазочках по обидва боки від камінної полички надавали їй вигляд fête[260] (святкового вигляду). Френсіс залишалася серйозною, а Гансден був трохи пригнічений, але вони відзначалися взаємною ввічливістю; обоє чудово володіли французькою; звичайні теми обговорювали повагом і за всіма правилами хорошого тону. Я подумав, що ніколи ще не бачив таких зразків пристойності, бо Гансден (трохи скутий необхідністю говорити іноземною мовою) був змушений ретельно добирати слова й старанно будувати речення, і ця старанність не давала проявитися його ексцентричності. Нарешті розмова торкнулась Англії, і Френсіс почала одне за одним ставити запитання. Поступово вона жвавішала і змінювалась на очах — як похмуре нічне небо міняється з настанням світанку: спочатку розправилось її чоло; тоді засяяли очі, риси пом’якшали і стали рухомими; темнуватий колір обличчя посвіжішав і наче засвітився: для мене тепер вона видавалася гарненькою — а перед тим була лише схожою на леді.

Френсіс мала що сказати англійцеві, котрий тільки-но прибув зі свого острова; і вона розпитувала гостя зі сповненою ентузіазму допитливістю, яка врешті розтопила стриманість Гансдена, як полум’я розморожує застиглу змію. Я вжив цього не надто приємного порівняння, бо Гансден справді нагадав мені змію, котра щойно пробудилася після довгого заціпеніння — коли він випростався, підняв голову, до того похилену, й, відкинувши волосся зі широкого саксонського чола, продемонстрував свою майже дику іронію в усьому її неприкритому блиску; ентузіазму й запалу його співрозмовниці вистачило, щоби душа його спалахнула й проглянула крізь очі; нарешті він був сам собою — так само, як і Френсіс — і тепер лише своєю мовою звертатиметься до неї.

— Ви розумієте англійську? — попередньо запитав він.

— Трохи.

— Тоді нею ми і поговоримо: бачу, у вас не більше здорового глузду, ніж у деяких моїх знайомих (при Цьому він тицьнув пальцем у мене), інакше ви б ніколи не шаленіли за цією маленькою брудною країною під назвою Англія; а я бачу, що ви божевільні; англофобію викликають ваші очі та слова. Чому, mademoiselle, має хтось із хоч краплею здорового глузду впадати у раж уже від назви, тим більше такої, як Англія? Ще хвилину тому я думав, що ви справжня леді-абатиса, і відповідно поважав вас, а зараз бачу, що ви схожа на швейцарську Сивілу[261] — з крайніми консервативними та церковними поглядами!

— То Англія ваша рідна країна?

— Так.

— І ви не любите її?

— Мені було б шкода, якби я її любив. Маленька, розбещена, продажна, проклята Господом та королем країна, роздута від пихи (як кажуть у -ширському графстві) й крайньої вбогості; погрузла в розпусті та з наскрізь проїденими забобонами!

— Але так можна сказати майже про кожну країну; всюди є пересуди та зловживання, і мені здавалося, що в Англії їх менше, ніж деінде.

— То приїздіть в Англію і побачте. Поїдьте в Бірмінгем і Манчестер; відвідайте лондонський Сент-Джайлс та пізнайте на практиці, як працює наша система. Вивчіть відбитки ніг наших благородних аристократів; погляньте, як ступають вони по крові, розтоптуючи серця. Загляньте в англійську хатину і побачте там Голод, який заціпеніло розлігся на чорних кам’яних плитах перед вогнищем; на Хворобу, яка неприкрито вмостився на ліжках без простирадл; на Безчестя, що розпусно блукає у парі з Невіданням, хоча, звісно, Розкіш їхня безперечна улюбленка, а царствені покої миліші за дахи під стріхою….

— Я не думала про злидарство та пороки Англії; міркувала про її хороші сторони — про те, що є високого в характері вашого народу.

— Там нема нічого хорошого — принаймні, такого, про що б ви могли мати поняття, бо ви не спроможні оцінити успіхи промисловості, досягнення підприємництва чи відкриття науки — обмеженість освіти та непевність вашого становища цілком позбавляють вас змоги зрозуміти ці аспекти; а стосовно історичних та поетичних асоціацій — не ображатиму вас, mademoiselle, припущеннями, що ви посилалися саме на подібні бредні.

— Але частково це я й мала на увазі.

Гансден засміявся — неприкрито глузливо.

— Саме так, містере Гансдене. Чи ви з числа тих, кого такі асоціації не задовольняють?

— Mademoiselle, що таке асоціація? Я ніколи не бачив жодної. Яка її ширина, довжина, вага, вартість — так, так ВАРТІСТЬ? Яку ціну їй дадуть на ринку?

— Для тих, хто вас любить, ваш портрет завдяки асоціаціям буде безцінним.

Цілком незбагненний Гансден вислухав це зауваження і несподівано сприйняв його доволі гостро: він почервонів — річ, доволі звична для нього, коли зачіпають болючу для нього тему. Щось схоже на хвилювання миттєво затьмарило його обличчя, і я вже думав, що він заповнить паузу, викликану вдалою реплікою противника, висловленням палкого прагнення, щоб хтось полюбив його так, як він того бажав — і чию любов він міг би з повною довірою повернути у відповідь.

Леді скористалася своєю тимчасовою перевагою.

— Якщо ваш світ — світ без асоціацій, містере Гансдене, то я більше не дивуюся, що ви так ненавидите Англію. Не знаю, що таке Рай і якими є ангели, але кажуть, що це найкраща країна, яку тільки можна вимислити, а ангели — найбільш піднесені створіння; і якби один із них — хоча би й сам «палкий Абди’іл» (вона згадала Мільтона) був позбавлений асоціацій, то, думаю, він скоро кинувся б до «віковічних воріт», залишив