Наталя Кобринська - Дух часу

Шклянку вина… Ой, ой, ой! Який п’яний мужик. П’яний він, та ще й пити мусить, Бо він мужик, Бо він мужик. (єврейське). ">[29].

— Schiker is a Goj, — підтягав за ним його товариш, підхопив і другий жид, а навіть Мортко щось муркотів, вибиваючи такт батогом.

Гінда знала ту пісню, а однак ніколи не видавалась вона їй такою складною, як тепер. «Schiker is а Goj» лунало широко, повторяв цілий ліс і розносив світами.

Лише стара жидівка гейби нічого не чула, дивилася перед себе вибалушеними очима і махала ротом, як би щось пережовувала. Товариш Хаїма глипав на неї з-під ока, а коли лунали ще в повітрю останні звуки про гоя, він заспівав про «шлямазарницю[30]».

Die Alyt macht Estertanys, is a groiser Tunys, Pirim schickt sich einer dem anderen Schalachmunys. As die Schlimesalnize kehrt sich über inmitten Stut, Hot aut ihr keiner nit kein Rachmunys. Die Beis macht a Balagule a Klesmer, A Schlimesalnize derbei, A Balagule hot san eigene Fir, A Klesmer san eigen Klesmer. Als die Schlimesalnize kehrt aus die Stib, Hot aut ihr keiner nit kien Rachmunys Lost sie über dus Mist bei der Thür[31].

Так переходили цілий алфабет, але та пісня не йшла вже так добре, хоч як весело зачалася, та хоч усі знали, кого вона дотикала.

Стара жидівка й тепер, здавалося, нічого не чула, а що прийшлось їхахи під гору, то Мортко всіх закричав ненастанним «вйо!»

Холод зачав добре заглядати до буди. Дошкулював він і жидові, що сидів на переді, й той почав сердитися на повільну їзду. Аж врешті коні стали і довго з місця не могли рушитися.

Розсерджений жид зліз із воза і пішов пішки, а будучий шинкар і Хаїм вели далі пісню про шлямазарницю.

— Ти справді лізеш, як рак, — сказала Гінда, обтулюючись своєю тоненькою хустиною.

— От сиділа б ти тихо, коли тобі добре, — відворкнув Мортко сердито.

— Ото мені добре, вже на третім місці сиджу, мішки з мукою порозсувалися, а тут щось таке тверде, гейби зелізо.

Хаїм на те голосно засміявся, а се розгнівало Гінду ще дужче.

— Така їзда і два крейцарі не варт, я була би хіба дурна, щоби тобі ще п’ять крейцарів додала.

— Не даш, то злізай, — сказав Мортко, — гов! — крикнув на коні, що раді тій пригоді станули.

— Ну, злізай! — сказав, обертаючися до Гінди.

Гінда перепудилась і замовкла, а коли Мортко знов крикнув «вйо!», що їй уже так через вуха налилось, вона майже втішилась. Постановивши більше нічого не говорити, вона засунулась між мішки та здалася на волю бога і Мортка.

Положилася на мішок і замкнула очі, аби хоч таким способом скоротити собі дорогу. Одностайний гуркіт воза і накликуване Мортка усипляли, як стукіт млина. Аж нараз настав великий шум, і щось як би болючим ударом вцілило її в голову. Гінда піднеслася, а перед її очима розіллялась довга струя світла.

. — Що то, горить?! — крикнула майже без пам’яті.

— Горить, утікай! — говорив будтоби сквапливо жид, що сидів на заді воза, а Хаїм аж перегинався зо сміху.

Гінду пірвала злість, вона пізнала, що се рання зоря розлилась таким світлом, а видячи, що вже в долину спускаються, догадалася, що то гуркіт воза був причиною її переполоху.

— Пропав би ти з такою їздою, — кричала гнівно і почала обмацувати голову. З одного боку намацала гудз завбільшки як горіх, що дістала, вдарившись до полудрабка.

Врешті доїхали.

Мортко став коло коршми, де завше стояв; Гінда взяла свій вузлик і пішла додому.

— Прийдеш завтра, то мама тобі заплатить, — сказала на відході до Мортка.

— Ну, ну, — муркнув Мортко; він і без того мусив щодня переходити коло їх хати.

Дома ще всі спали, і Гінда мусила довго стукати, доки молодша сестра збудилась і пустила її в хату.

Гінда взяла подушку, кинула на банкбетель[32], сховала полишені крейцарі під голову і заснула міцно.

Вже сонце підійшло високо, коли збудив її голос Мортка; він упоминався у мами доплати за їзду Гінди.

Гінда зарила голову в подушку і вдавала, що нічого не чує, рада, що без неї обійдеся.

Але мама шарпнула її за плече.

— Гінда, вставай, Мортко упоминаєся в тебе п’ять крейцарів.

— Я не маю, заплати ти, — муркнула Гінда і знов насилу замкнула очі.

Коли Мортко вже пішов, не було потреби вдавати сонної, тож Гінда як стій убралась і скоренько витягнула з-під банкбетля пудло з капелюхом. Вона переховала його там, аби ніхто без неї не заглядав до него.

Мама, хоч на те не була дуже цікава, бо воліла, щоби Гінда до якогось