Лариса Підгірна - Печатка Святої Маргарити

млин мав би не працювати, та й з робітників нікого там не було, млин молов собі без людей. Ні вогника ніде у вікнах, а млин собі меле без млинаря!

Марко тільки усміхнувся.

Історії про нечисту силу на Френкелевім млині на Польських знав кожен хлопчак.

— Може, то й контрабанду нечиста сила там складує? — шпильнув Мальцева.

— Е, ні, Валеріане! Контрабанду там складують справжнісінькі вороги революції та всілякі ворожі елементи, — зареготав той. — Ну, зараз і перевіримо усе. Тільки б там справді щось вартісне було, аби не даремно їхати.

Коли домчали на Видрівку, до «млина Ірафа», обом стало зрозуміло: «захоплено контрабандистів» — то було занадто поспішне донесення. Ті зачинилися у млині на останньому поверсі, забарикадували вікна і відстрілювалися, мов навіжені.

Одного міліціонера поранили. А озброєні контрабандисти вели майже прицільний вогонь у відповідь на хаотичну стрільбу червоноармійців, міліціонерів і депеушників.

— Що за дурня! — вилаявся Мальцев, випустивши кілька куль по цілі. — Як сталося так, що вони у млині засіли?

Зблідлий депеушник Котьонкін кинувся доповідати: контрабанду знайшли у одній із видрівецьких хат під час рейду, злочинцям же, з усього видать, добре озброєним, вдалося утекти. Гнали їх до млина, тож тут вони й засіли на останньому поверсі, під самим дахом, узявши у заручники млинаря та його трьох робітників. Чи ті ще живі, гадки не мають, але злочинці ведуть вогонь досить вправно.

— І що ти мені пропонуєш? — гаркнув Мальцев. Куля просвистіла майже над його головою. — Ночувати тут, біля них? Ах ти ж сволото! — лайнувся, вистріливши у відповідь по контрабандисту, що цілився з вікна третього поверху.

— Ми оточили млин, хлопці затиснули їх там, на останньому поверсі, вони нікуди не дінуться… — виправдовувався Котьонкін, припавши до землі разом із Мальцевим, коли у відповідь знову пролунали постріли.

— Ага… і сидітимуть, як у фортеці, — Мальцев пошукав поглядом Марка. Той схоронився за стовбуром сусіднього дерева і був у відносній безпеці. — Ви хоч знаєте, скільки їх?

— Пятеро… — розгублено проказав Котьонкін. — Може, семеро… від сили…

— Ідіоти! — ревонув Мальцев. — Семеро озброєних контрабандистів! Як вони сюди потрапили зі своїм товаром? Де ви були?

— Товаришу уповноважений… — ще більш розгублено проказав Котьонкін, притискаючи кашкет до голови. — Оце вже не наша вина. То все наші напівголодні прикордонники винні. Вони за гарний хабар душу чорту продадуть… А провезти вони вже якось ухитрилися…

— Мовчати! — гаркнув Мальцев. Зціпив губи, глипнув на Марка, який зі спокійним виразом обличчя з-за дерева спостерігав усю ту катавасію.

— Сидіти вони там будуть, допоки набої не скінчаться, — проказав Швед. — Кулями ви їх зараз не візьмете, хіба тільки даремно вистріляєте набої; та й ми у них як на долоні… Вибиратися спробують під покровом ночі, це очевидно, але у темряві можемо своїх перестріляти.

— Я це і так знаю! — роздратовано відказав Мальцев, відповзаючи у його бік, аби знайти більш надійне укриття. — То що ти пропонуєш, мудрагелю? Немає у мене часу тут із ними у хованки гратися. От що! Підпалити до чорта цей млин і хай горить синім полум’ям! Одразу двох зайців уб’ємо: позбавимо контрабандистів прихистку і з цими недоумками покінчимо.

Марко похитав головою.

— Так не можна, товаришу Мальцев! Що значить «підпалимо»? Це вже не вирішення задачі, а форменне шкідництво. Млин — добротна споруда, меле на усю округу… Як не млин, то щось інше у цій будівлі облаштувати можна. Він же неприступний, як фортеця! І за те, що позбавили життя оцих, — кивнув Швед на третій поверх млина, — коли могли їх живцем узяти, ніхто по голові тебе не погладить. Все-таки живі люди там! Та й млинар із робітниками ні в чому не винні… А про видрівецьких ти подумав?

— То ще треба довести, що вони ні в чому не винні… — гнівно відмахнувся Мальцев. — Якби не винні, контрабандисти би у млині своє кубло не облаштовували щоразу. Підпалити млин! Чуєте? — гукнув у бік Котьонкіна, що очікував наказу. — Тягніть нагору сухі ріщаки!

— Єсть підпалити млин! — вигукнув той, не роздумуючи зірвався і вже був кинувся виконувати наказ Мальцева…

— Сті-і-і-і-ій! — крикнув Марко Котьонкіну. — Іване Миколайовичу, накажи відставити! — звернувся вже до Мальцева. — Не роби цього! Спалити живцем людей ти завжди встигнеш! Є кращий спосіб їх звідти дістати.

Мальцев, почервонілий від роздратування, недобре глипнув на Марка, та рація у словах «Валеріана Клєвєрова» була. За спалення людей живцем, нехай і контрабандистів, точно могло добряче влетіти. Та й вогонь міг перекинутися на видрівецькі житла…

Сухих ріщаків навколо млина повнісінько.

— Який спосіб? Ну, говори! — гнів Мальцева потроху втихав.

Марко нахилився, підняв з-під чобота пір’їнку.

— Викурити їх звідти… — зітхнув, дмухнувши на пір’їну, що від його подиху закружляла у повітрі. — Допоки день, нехай хлопці збирають по людях гусяче пір’я. Судячи з того, скільки на березі пір’я лежить, гусей та качок тут, біля води, тримають на кожному обійсті. Нехай зіб’ють пір’я у лантухи і підпалюють так, аби дим наповнив увесь верхній поверх. Дим проникне туди, куди ми не доберемося, і зробить за нас нашу роботу.

— Гусяче пір’я? — перепитав Мальцев здивовано. — Просто підпалити гусяче пір’я?

— Так… — кивнув Марко. — Дим від нього страшенно ядучий. Старий військовий спосіб — викурити ворога… Тільки треба поспішати, бо вже й так пообіддя. Поки назбирають пір’я, поки розмакітряться…

Мальцев задоволено поплескав Марка по плечу.

— А це ти, товаришу Клєвєров, гарно придумав! І як мені таке не спало на думку? Агов, як тебе там, сюди! — гукнув до Котьонкіна, що виглядав з-за дерева, як пугутькало. — Зараз же послати червоноармійців по обійстях назбирати гусячого пір’я. Немає гусячого — нехай тягнуть, яке є. Лантухами. Швидко, я сказав! Одна нога тут, друга там!

Марко підняв голову й, примружившись, подивився на горішній поверх млина, де засіли контрабандисти.

— А ти голова! — гмикнув Мальцев. — Звичайне пір’я! Геніально!

Уже за якусь годину червоноармійці та міліціянти тягнули