Вилки Коллінз - Жінка у білому

Із зібрання Фредеріка Ферлі, есквайра». Коли я збиралася їхати, готові були вже десятки копій з написами, а лишалося зробити ще сотні. Захопившись цією новою забавою, містер Ферлі буде щасливий протягом багатьох місяців, а двоє нещасних фотографів нестимуть терновий вінець соціального мучеництва, од якого досі страждав сам камердинер містера Ферлі.

От і все про людей та про події, що найглибше закарбувалися в моїй пам'яті. Що ж сказати наостанок про ту, котра посідає найчільніше місце в моєму серці? Скільки б і про кого б я не писала, думка про Лору ні на мить не покидала мене. Що діялося з нею протягом цих шести місяців? Що згадати про неї, перш ніж я закрию щоденника на ніч?

Я можу робити висновки лише з її листів — але в жодному з них немає відповіді на ті запитання, якими я її закидала. Головного я так і не довідалась.

Чи добре він до неї ставиться? Чи щасливіша вона тепер, ніж була тоді, коли ми з нею розлучилися в день її вінчання? У всіх моїх листах, прямо чи непрямо, то в такій, то в іншій формі, я ставила їй ці два запитання. І в усіх своїх листах Лора ухилялася од відповіді чи вдавала, ніби ті запитання стосуються лише до стану її здоров'я. Знов і знов повідомляла вона мене, що здорова; що їй подобається мандрувати; що вперше в житті вона жодного разу не застудилась за зиму, — але ніде жодним словом не прохопилася, не сказала просто, що їй добре, що вона змирилася із своїм заміжжям і може нині споминати день двадцять другого грудня без жалю і каяття. У своїх листах Лора згадує про чоловіка, от ніби мимохідь називає якогось там знайомого, що мандрує з ними разом і взяв на себе всі дорожні клопоти: «Сер Персіваль призначив наш від'їзд на таке ось число», «Сер Персіваль вирішив, що поїдемо тією дорогою». Дуже рідко, раз на десять випадків, вона його називає просто «Персіваль», а то все його титулує.

З листів не видно, щоб його погляди й звички хоч десь, у чомусь та вплинули на неї. Звичайне моральне переродження, яке мимоволі відбувається в юній, чистій, чулій жіночій душі після шлюбу, неначебто зовсім не торкнулося Лори. Вона пише про свої думки та враження серед усіх довколишніх чудес, і в тих думках та враженнях не знайти жодного сліду його присутності. Коли б замість її чоловіка з нею мандрувала я, вона б писала комусь іншому точнісінько такі самі листи. І жодного натяку хоч на якусь симпатію поміж ними. Коли вона перестає описувати своє подорожування й переходить до того, що чекає на неї в Англії, то пише тільки про мене та про своє майбутнє життя зі мною, її сестрою, і хоч би словом прохопилась про своє майбутнє в ролі дружини сера Персіваля. У всьому цьому я не вчуваю ніякого нарікання, ніякого натяку на те, що вона зовсім нещаслива у своєму заміжжі. Хвалити бога, її листи не наштовхують мене на такий невтішний висновок. Але, порівнюючи ту Лору, котру я знала просто як сестру, з тією, котра промовляє до мене із сторінок цих листів, я бачу в ній якусь печальну апатію, незмінну байдужість до свого нового становища дружини. Іншими словами — цілих півроку мені писала Лора Ферлі, в якій не було анічогісінького від леді Глайд.

Те саме дивне мовчання, яким вона обходить поведінку і вдачу сера Персіваля, вона зберігає і щодо свого враження про чоловікового найближчого друга, графа Фоско, згадуючи його кілька разів у своїх останніх листах.

З якоїсь нез'ясовної причини граф із дружиною несподівано передумали їхати в Рим, де сер Персіваль гадав побачитися з ними, а натомість подалися до Відня. Аж навесні вони з Відня поїхали в Тіроль, де й зустрілися з молодятами на їхньому зворотному шляху до Англії. Лора досить докладно пише про свою зустріч із мадам Фоско, запевняючи мене, що тітка, ставши графовою дружиною, настільки змінилася на краще, — і спокійніша зробилась, і розважливіша, — аж я навряд чи впізнаю її при зустрічі. Що ж до самого графа Фоско (який цікавить мене незрівнянно більше, ніж його дружина), то Лора підозріло обережно мовчить. Тільки зауважила раз, що граф для неї загадка й що вона нічого не хоче говорити про нього, поки я сама не складу про нього своєї думки.

Як на мене, це погана рекомендація для графа. Лора більше, ніж інші люди в її віці, зберегла тонку інтуїцію дитини, що інстинктивно угадує друга. Якщо я міркую слушно і її перше враження про графа було несприятливе, то ще й я, чого доброго, переймуся сумнівами та недовірою до цього знатного чужоземця, не бачивши його у вічі. Але треба мати терпіння — цим та й іншим сумнівам уже недовго тривати. Майбутнє, рано чи пізно, все поставить на своє місце, все з'ясує.

Годинник вибив дванадцяту. Опівніч. Перш ніж згорнути щоденника, я підійшла до вікна й виглянула надвір.

Ніч тиха, задушлива, безмісячна. Де-не-де мерехтять на небі тьмяні зорі. Дерева обступили будинок суцільною темною масою, мов височезний кам'яний мур. До мене долинає далеке, ледь чутне жаб'яче квакання та ще удари баштового годинника довго відлунюють у задушливій тиші. Цікаво, який той Блеквотер-Парк за дня? Вночі він мені щось не дуже подобається.

12-е

День обстежень і відкриттів. День у багатьох відношеннях набагато цікавіший, ніж я могла того сподіватися вчора.

Звісно ж, я почала обхід з оглядання будинку.

Центральна його частина була збудована за часів прославленої королеви Єлизавети. Внизу тягнуться паралельно одна одній дві величезні й довжелезні галереї з низькими стелями. Вони видаються ще темнішими й понурішими від бридких родинних портретів на стінах — якби моя воля, я б їх усі попалила. Покої над галереями досить добре збереглися, але користуються ними дуже рідко. Чемна економка, що водила мене по будинку, запропонувала мені оглянути їх, але розважливо попередила, що вони мені здадуться трохи занедбаними. Моя зацікавленість у цілості моїх спідниць і панчіх незмірно перевищує мою цікавість до всіх єлизаветинських спалень королівства, тож я рішуче відмовилась обстежувати пилюку і бруд тих покоїв, щоб не забруднити своєї одежі. Економка сказала: «Я поділяю вашу думку, міс» — і, мабуть, має мене тепер за найрозумнішу з усіх жінок, яких вона тільки знала в житті.

То й досить про головне приміщення. До нього ліворуч і праворуч прибудовані два крила. Напівзруйноване ліве