Жюль Верн - 20 000 льє під водою

Там, між листоподібними складками мантії, вільно лежала перлина завбільшки з кокосовий горіх. Ця перлина мала бездоганну сферичну форму та чистий колір чудового переливу! Коштовність астрономічної вартості! Я інстинктивно простягнув руку, щоб схопити цю перлину, помацати її, зважити! Та даремно, якби не цей порив, то ми могли б довше милуватися нею… А так капітан Немо виразним жестом зупинив мене, різким рухом вийняв клинок з мушлі і дві її половинки миттєво стулилися.

І лише тепер я зрозумів наміри капітана Немо. Він знайшов цю перлину давно, але навмисно залишив у лоні матері-тридакни, щоб вона ростила її, як може тільки мати.

Тут вона поволі собі росла. Виділення молюска накладають на неї все нові й нові концентричні шари. А що, схованка була надійною, оскільки про цей грот знав лише капітан Немо, він міг не хвилюватися, що хтось інший забере перлину.

Тут вона росла для того, аби колись стати окрасою багатющого приватного музею капітана Немо. Хоча могло бути і так: він сам вклав у мантію молюска якийсь твердий круглий предмет, намистину чи металеву кульку, який завдяки відкладенням перламутру обростав перловим покровом. Так роблять китайці й індуси. Це перевірений спосіб, через кілька років справжню перлину і вирощену в такий спосіб не відрізнити. Тож навіть якщо капітан Немо і вдався до таких хитрощів (хоча навіщо йому це, адже хизуватися нема перед ким), то ця перлина все одно перевершує усі бачені мною раніше. Я подумав, згадав, як оцінювалися найбільші відомі перлини, і оцінив цю в десять мільйонів франків. Це був шедевр природи, а не предмет розкоші! На світ ще не народилася та жінка, вухо якої могло б витримати важкість такої перлини!

Огляд дивовижної тридакни було завершено. Як шкода було покидати її… Але капітан Немо повів нас до виходу. Ми полишили грот і пішли далі по спокійних водах, ще не спінених шукачами перлів. Шлях до перлової відмілини пролягав угору.

Ми йшли кожен сам по собі, як хто хотів, немов були не новачками, а бувалими шукачами перлів. Я вже не боявся небезпек, перебільшених грою уяви. Недарма ж кажуть: щоб перебороти страх, зроби те, чого боїшся. Ось одна із підводних скель, безсумнівно, здіймалася до поверхні моря. І нарешті на глибині одного метра під рівнем моря, моя голова показалась над водою. Консель на радощах наздогнав мене і передав мені очима привіт. Але плоскогір'я було невеликим, лише декілька метрів, і ми скоро повернулися у свою нову стихію. Чи ж я не маю підстав назвати тепер водну стихію своєю?

Через десять хвилин капітан Немо чомусь зупинився. Я подумав, що він хоче повернутися назад, але помилився. Він рукою зробив нам знак, щоб ми сховалися в ущелині скелі. А потім указав на якусь точку у воді неподалік нас. Я став вдивлятися.

За п'ять метрів од мене промайнула і пішла на дно якась велика тінь. Тривожна думка про акул повернулася до мене. Але то був не морський хижак (цього разу поталанило), то була людина.

Так, то був шукач перлів, індус. Бідолаха вийшов жати колосся задовго до того, як настали жнива. Я помітив дно його човна, що стояв припнутий до чогось за декілька футів над його головою. Він безперервно пірнав. Опускаючись під воду, він тримав між ногами камінь, прив'язаний шнурком до корми човна. Це допомагало швидше діставатися дна. Камінь був єдиним предметом його водолазного спорядження. Десь на глибині п'яти метрів він випускав камінь, падав на коліна і нашвидкуруч наповнював сітку, прив'язану до пояса, мушлями, які потрапляли йому під руки. Потім він випливав на поверхню, спорожняв сітку, знову брав між ноги камінь і робив новий захід, тривалістю приблизно тридцять секунд кожен.

Водолаз нас не бачив. А ми, ховаючись за виступом скелі, могли спокійно за ним спостерігати. Та як він, сердега, міг здогадатися, що інші люди, такі самі, як він, знаходяться поруч з ним, спостерігають за ним і при цьому весь час перебувають під водою?

Багато разів він випливав і пірнав. І щоразу він виносив на поверхню не більше десятка мушель. Чому так мало? Та тому, що їх треба було відривати від ґрунту, до якого вони прикріпилися своїми міцними бісусними нитками. А скільки мушель, заради яких він ризикував життям ще виявляться без перлин!

Я уважно спостерігав за ним. Він пірнав і виринав через певні періоди часу, так продовжувалося з півгодини. Мені вже стало нудно і я думав, скільки ще часу нам доведеться стояти за скелею через нього, і коли він, врешті, закінчить.

Та раптом індус, що саме стояв на колінах, сахнувся в бік, скочив на ноги і зробив спробу випливти на поверхню води.

За мить я зрозумів, що його злякало. Гігантська тінь пронеслася над сердегою. Це була величезна акула з роззявленою пащею і палаючими очима, вона наближалася до нього збоку!

Я завмер од жаху і не зміг навіть пальцем поворухнути.

Сильно вдаривши плавцями, ненажера-акула ринулась на водолаза. Він відскочив і вивернувся від пащі, але не встиг уникнути удару її хвоста; сильний удар у груди збив індуса з ніг.

Все це трапилося дуже швидко. Акула спочатку на декілька секунд зупинилася, ніби вирішила переконатись у безпорадності жертви, а потім, перевернувшись на спину знову ринулась на індуса. І вона перекусила б його навпіл, але… Я побачив, що капітан Немо, який стояв зі мною пліч-о-пліч, вихопив з-за пояса клинок і зробив крок назустріч хижаку. Він викликав акулу на двобій!

У ту мить, коли жахлива тварюка вже була готова вчепитися зубами в бідолашного водолаза, її увагу відволік новий супротивник. Акула перевернулася на живіт і кинулася на капітана Немо.

Я бачу його, як зараз. Відкинувшись трохи назад, капітан з холоднокровним виглядом очікував наближення страшного ворога.

Тільки-но акула кинулася на нього, він напрочуд спритно відскочив убік, ухилився від удару, а сам по саму рукоятку всадив клинок їй у черево. Але це ще не був кінець — навпаки, з цього моменту почалася запекла боротьба.

Акула рвала і метала. Кров потоком лилася з її рани. Через закривавлену воду нічого не було видно.

Так тривало до тієї миті, поки нові хвилі не очистили простір довкола нас.

І тоді я побачив, як відважний капітан, вчепившись у плавець акули, відчайдушно бореться з нею, наносячи рану за раною. На жаль, він не міг нанести вирішального удару у серце! Розлючена, розтерзана акула вигиналася і розкидала хвостом воду довкола себе з такою силою, що