Ірина Скрипник - Донька від Люцифера, Ірина Скрипник

Адам почав атакувати. Його лози, викликані магією, схопили Седрика за руки і ноги, притискаючи його до землі. Вони почали розтягувати його в різні сторони, і незабаром все навколо зафарбувалося в червоне. Кров розбризкувалася у всі боки, створюючи жахливу картину. Але і цього виявилося недостатньо. Рештки Седрика знову почали збиратись докупи, зростаючи і відновлюючись з неймовірною швидкістю. За кілька хвилин він знову стояв на ногах. Знову потягнувся до цигарок, але знову, помітивши погляд Латерії, заховав їх в кишеню.

Після цього Седрик направив великий вогняний шар у бік Адама. Вогонь розгорівся, освітлюючи обличчя Седрика. Але Адам ухилився, швидко рухаючись убік, і підбіг до Седрика, схопивши його за горло. Його пальці зімкнулися навколо шиї Седрика. Їхні погляди зустрілися.

——— Достатньо! — крикнула Латерія. 

В її руках тут же зʼявилась коса. Богиня смерті опинилася біля них, замахуючись нею. З губ зірвалось тільки:

——— Пробач мене…

В цей час за багато світових років звідти я відкрила очі, відчувши металевий присмак у роті. Навколо мене була темна кімната, освітлена лише тьмяним світлом лампи, що стояла на столі. На стінах висіли старі картини. Підлога була вкрита товстим шаром пилу. Повітря було важким. Я відчувала, як підлога скрипить під моїм тілом, коли я спробувала піднятися.

Біля мене стояла Меліса, перев'язуючи свою руку якоюсь тканиною. З її руки на підлогу капала кров, утворюючи невеликі калюжі. Її обличчя було бліде, а очі широко розкриті від болю і страху. Тканина, якою вона перев'язувала рану, була старою і брудною, але вона старанно намагалася зупинити кровотечу. Краплі крові падали на підлогу, змішуючись з пилом.

Я розгублено провела рукою біля своїх губ, відчуваючи теплий, липкий слід. Помітивши на пальцях залишки крові, почала кричати:

——— Що це означає, Мелісо? Навіщо ти це зробила?

Мій голос був пронизливим і сповненим жаху. Його відлуння розносилося по кімнаті, повертаючись до мене з усіх сторін.

Меліса подивилася на мене. Її тіло затремтіло, і вона впала на коліна. Руки все ще стискали тканину, яка вже наскрізь просочилася кров'ю. Вона намагалася виправдатися.

——— Я більше не відчуваю тата, — сказала вона, закривши обличчя руками. 

Її голос був приглушений і сповнений відчаю. Плечі здригалися від ридань, а сльози текли по її щоках, змішуючись з кров'ю на її руках. 

——— Його більше немає. Я не хотіла, щоб ти також… Я боялася… Я хотіла якнайкраще… Пробач…