Олег Говда - Королівство у спадок, Олег Говда

— Бог у допомогу, православні… — позначив я свою присутність. Оскільки, за суєтою, моя беззвучна поява пройшла непоміченою.

Селяни навіть голів не повернули, не їхня справа, а від воїнів відокремилося троє мечників і рушили в мій бік. Барон подивився з цікавістю.

— Ти хто?

— Сусід ваш… Принц Ніколаїс… Сиджу, розумієш, у замку… Якраз подрімати після обіду вирішив. А тут ви шум здійняли. Убив би того, хто перфоратор вигадав…

— Га? — мої слова явно збентежили барона.

— Вибачте, обмовився, задумався про своє… Що я хотів сказати? Ах, так… Барон Рендель, доводжу до вашого відома, що ви, милостивий пане — хам, невіглас, негідник і сволота… Достатньо, чи ще додати?

— Що?! — заревів той, наливаючись кров'ю по самі брови. — Цуценя! Шмаркач! Та як ти смієш?

— О! Ви ще й образили мене! Усі чули, як ця пивна бочка обізвала мене… наслідного принца королівства Зонненберг… цуценям?! Я вам цього не спущу, пане! До бар'єру! Зараз же!

Від такого натиску барон навіть розгубився. Ще б пак… Двометровий здоровань, у плечах, як двері до мого кабінету. Ручиська — у мене ноги тонші... Брешу, звичайно... Я й сам не кволий. А ось у Леонідії точно тонші ... себто, звабливіші і викликають куди приємніші думки, ніж ці волохаті лапи.

— То ти хочеш зі мною битися? — нарешті дійшло до Ренделя.

— Якщо прогнати стусанами зі своєї землі шаленого пса вважається битвою… — підлив я масла в і без того вже жарко палаючу злість, — тоді, так… Я хочу з тобою битися.

— І звичайно ж, — усміхнувся барон, — до першої крові? Розумію. Хитро… Нічого не втрачаєш, окрім пари синців та подряпин, і отримуєш шанс повернути свої володіння… Не заплативши жодної копійки. Так, непогано вас у Соробоні вчать. Треба буде й своїх дурнів туди прилаштувати... — і голосно зареготав. — Коли обзаведуся власними синами, а не байстрюками.

Тьху, ти... Добре, що уточнив. Чесно кажучи, почувши про дітей, котрих зібрався осиротити, я аж здригнувся. А за такого розкладу моє сумління може не напружуватися.

— Ні, добродію… Жодних синців. Бій до смерті. Ти правий. Тобі є що втрачати, а мені нема чого поставити на кон... крім власного життя. Але моя загибель принесе тобі більший зиск, ніж зброя та обладунок, які по праву дістануться переможцю.

— І в чому вона полягає? - Зацікавився барон.

— Хоча б у тому, що я єдиний спадкоємець. І після моєї смерті, всі векселі та заставні набувають чинності негайно, а не через рік-півтора. Якщо я захочу використати право пріоритетного викупу. А це означає, що ти і своє візьмеш, вже не силою, а згідно із законом. І в інших можеш вимагати оплати «послуг».

— Так, — погодився Рендель. — В цьому є сенс. І якщо до всього ще й додати задоволення, яке я маю намір отримати… Умовив… — засміявся здоровань. — Хочеш стати небіжчиком — станеш… Де будемо битися?

— А чого далеко ходити? Ось тут і схрестимо клинки. Злазь, пане… Чи мені доведеться спочатку зарубати коня?

Барон оглушливо заіржав, як згадана тварина, і легко зістрибнув на землю. Рухався він як великий та сильний звір. Легко та швидко. Наче й не було на ньому навішано кілька пудів сталевих обладунків. І ще одна неприємність виявилася після того, як Рендель рушив у мій бік. Барон не носив меч чи шаблю. Здоров'як був озброєний патерицею. Тобто мене чекала сутичка не зі звичайним воїном, а з магом!

Хоча, ні… У страху очі великі. Якби Рендель був магом — метр Ігнаціус знав би про це і попередив. Значить, барон всього лише обзавівся магічною зброєю. А це вже не таке страшно. Гаразд, нема чого перед смертю вмирати. Поглянемо... Щит на лікоть і вперед.

Барон зупинився, не доходячи метрів двадцять. Простяг у мій бік руку і стукнув палицею об землю. Блиснуло, грюкнуло і в мій бік понеслася невелика вогненна куля. Величиною з яблуко.

Твою дивізію! Файербол! Ця су... сусід, виявляється, кульовими блискавками шмаляти вміє!

Стрибок убік, ще один... Файербол промайнув повз. Тільки жаром обдав. Добре, що вони не самонаводяться. Є шанс ухилитися, підійти впритул і зав'язати ближній бій.

Іншого варіанту не бачу.

— Фшш… — другий заряд просвистів трохи ближче. Барон також не вчора народився. Бере поправку на мої стрибки. Значить, заздалегідь не можна відскакувати. Але тоді мені кранти. Якщо я на двадцяти кроках ледве встигаю ухилитися, то чим ближче підійду — тим менше матиму часу.

І що залишається?

Тільки одне. Прикритися щитом, вибач зеленоока, і швидко скоротити дистанцію. Сподіваючись, що «Гладь ставка» витримає хоча б пару прямих влучень. А там уже нехай меч працює.

Рукоять, як і слід було очікувати, мовчки схвалила моє рішення і зручно лягла в долоню.

— Бар-ра! — заволав я, наче римський легіонер, що намагався пробитися крізь ряди варварів, і метнувся вперед.

— Фшх!

В руку, що тримає щит, віддало так, ніби кінь брикнув. Але обпікаючого вогню я не відчув.

— Фшх! Фшш!

Барон примудрився послати відразу два заряди. Їхньої потуги вистачило на те, щоб зупинити мене. І все ж щит витримав.