Рейчел Меддоу - Прорив. Корумпована демократія, держава-вигнанка Росія і найбагатша, найбільш руйнівна промисловість на земній кулі, Рейчел Меддоу

будували німці. Гроші ці йшли не в пенсійний фонд чи фонд охорони здоров’я Російського союзу трубопровідників; вони пішли в кишені Путіна і його друзяк. Засновник «Грант’с інтерест рейт обзервер» Джеймс Грант оцінив «Газпром» і визначив його як «компанію з найгіршим управлінням на планеті». Вітання, росіяни, ось вам дуля з маком, на яку уряд спромігся перетворити одного з найбільших у світі постачальників природного газу.

Щодо нафтової складової, то стратегія енергетичної наддержави створила ще більші проблеми. Путін роками обдирав російську нафтову індустрію. Звівши нанівець конкуренцію, яка могла стимулювати інновації й гідні успіхи, він натомість просто розчавив і привласнив усі місцеві підприємства, які виявилися винахідливими, підприємливими чи привабливими для законних інвесторів — прощавай, «ЮКОСе»! Він також переслідував іноземних правопорушників. Придумав сумнівний акт про відшкодування екологічних збитків, щоб змусити «Шелл ойл» передати «Газпрому» контрольний пакет акцій у проєкті вартістю 20 мільярдів доларів на Далекому Сході Росії. Наслідки для Росії могли лишатися непоміченими, допоки ціни на нафту лишалися високими, але проблема гнилого нутра впадала в око кожному, хто придивлявся уважніше. Як, наприклад, Тейн Густафсон, який нещодавно завершив книжку про російську енергетичну індустрію «Колесо фортуни». Путін і росіяни «по суті використовують активи, успадковані від Радянського Союзу, — пояснював Густафсон на зустрічі з нагоди промоції книжки ще в 2012 році. — Практично вся російська нафта надходить з родовищ, відомих ще з радянських часів. Дуже мало розвідок, зроблених у наші дні. Драматизм ситуації в тому, що спадщина починає вичерпуватися. Російські нафтогазові експерти кажуть Путіну: «Пане президенте, якщо ви не вирішите цю проблему, матимете після 2015 року спад виробництва».

Насправді перспективи були ще більш зловісними, оскільки в Росії не було жодного іншого динамічного комерційного підприємства, на яке можна було б спертися. «Росії належало лише 0,2% із 1,3 мільйона зарубіжних патентів, присуджених Відомством з патентів і товарних знаків США з 2000 року, відстаючи за загальною кількістю щорічних патентів від штату Алабама», — писала Карен Давіша в «Путінській клептократії». Нафта й газ в Росії були справою зовсім іншого порядку: в 2012 році більш як половина державних прибутків припадала на експорт енергоносіїв. «Ідеться про залежність», — сказав ще тоді Густафсон. У Росії під ногами все ще було багато нафти й газу. Але він перебував у щільних сланцевих формаціях або у шельфах арктичних морів, і дістатися до нього було і складно, і дорого. «Суть справи в тому, що в Росії не закінчується нафта, а закінчується дешева нафта, — пояснював Густафсон. — Складається неприємне враження. У Путіна проблеми. Кришка, опускайте завісу. Утім, зачекайте. Ось йде герой. Ось йде прекрасний герой».

Уособлення цього прекрасного героя, колишній бойскаут і керівник барабанщиків оркестру Техаського університету в Остіні, він же генеральний директор «ЕкксонМобіл» — Рекс Тіллерсон, завітав з візитом у приватну резиденцію на околицях Москви 16 квітня 2012 року. Коли Іґор Сєчін ввів Тіллерсона у розкішний особняк, зведений радянським управлінцем Георгієм Малєнковим, нинішній його мешканець Владімір Путін вітав його як найбажанішого гостя — можливо, навіть рятівника. Він був там, аби схвалити нові деталі розширеного партнерства, над яким вони з Іґорем Сєчіним працювали з часів багатообіцяючої зустрічі в Сочі сім місяців раніше.

Окрім того, що мав вражаючий (і дуже цінний) технологічний потенціал, Тіллерсон також — ну, або так говорилося, — зарекомендував себе як досвідчений стратег як у бізнесі, так і в геополітиці. Чому «Екксон» (при Тіллерсоні) тепло вітали в ведмежих обіймах, тоді як «Шелл», ВР і навіть «Екксон» (до Тіллерсона) дісталося у хвіст і в гриву і довелося несолодко? Ну, по-перше, він не робив дурниць, як Лі Реймонд, — не висував вимог отримати контрольний пакет акцій «Роснєфті»; Тіллерсон дав чітко зрозуміти — і на словах, і на ділі, — що Путін залишиться за головного, він же просто хоче бути вдячним молодшим партнером. Також скидалося, що він пристав до започаткованої Росією зовнішньополітичної гри. Повідомлялося, що відколи Тіллерсон минулого літа відвідав Сочі, «ЕкксонМобіл» призупинила зусилля з видобутку природного газу в Польщі. Польща, яка почала сама себе забезпечувати природним газом, не кажучи вже про конкурентний з Росією експорт, була для Путіна кісткою в горлі. «ЕкксонМобіл» поклала цим можливостям край, оголосивши їх «комерційно недоцільними» — чудовий подарунок Тіллерсона у відповідь на російську гостинність. «Неуспішні свердловини з видобутку сланцевого газу «ЕкксонМобіл» у Польщі, — написав журналіст «Блумберг», — можуть завадити зусиллям країни стати одним з найбільших енергетичних джерел світу і похитнути домінування Росії на ринках природного газу Східної Європи».

Прикормлені фоторепортери були тут як тут, щоб зафіксувати мить, коли у середині квітня 2012 року в вітальні особняка Малєнкова Тіллерсон об’єднає зусилля з обраним на посаду президента Путіним. Інавгурація відбулася в Москві через три тижні. Путін хотів, щоб світ взяв до уваги масштаби й амбіції мегаугоди «ЕкксонМобіл–Роснєфть», особливо той факт, що «ЕкксонМобіл» скільки дала, стільки й отримала. «Роснєфть» отримала 30% акцій у низці проєктів «ЕкксонМобіл» у Північній Америці, від Альберти і Канади до Мексиканської затоки. В обмін на це «ЕкксонМобіл» отримала першість доступу до нафти й газу, замурованих у щільних формаціях Сибіру, Чорного моря і, що найважливіше й найважче, в арктичних водах Карського моря. Початкові витрати були величезні. Проєкт міг тривати понад двадцять років. Загальні витрати цілком могли обраховуватися сотнями мільярдів. Але ризик видався Тіллерсону керованим. Усі учасники — усі — розуміли, що Путін лишатиметься при владі безкінечно довго. Як Обіанг. Безперешкодно. І Путін виконає обіцянку переробити федеральну податкову систему, щоб задовольнити бажання великих нафтових компаній. Податок на видобуток корисних копалин у Чорному морі має бути встановлений на рівні 10%, а в Карському морі — всього 5%. І найголовніше: Путін надав гарантії, що ця податкова система діятиме упродовж щонайменше п’ятнадцяти років після того, як відповідно до проєкту почнеться видобуток нафти й газу «в промислових обсягах».

Путін бовванів за правим плечем Тіллерсона, коли техасець додав в угоду своє ім’я. Коли чорнило висохло, двоє чоловіків підняли келихи шампанського й випили за майбутнє. «Це історичний день для «ЕкксонМобіл» і «Роснєфті», — сказав Тіллерсон Путіну.

Два дні по тому Тіллерсон і Іґор Сєчін взяли участь у відеоконференції, щоб «продати» угоду аналітикам, які зібралися в готелі «Сент-Реджис» у Нью-Йорку. Сєчін перебував у невластивому його піднесеному настрої. За його словами, одне лише оголошення про угоду додало 7 мільярдів доларів до спільної вартості компаній. Побачили на власні очі! «Експерти зазначають, що цей проєкт, з огляду на його амбіції, перевершує подорож людини в космос або політ на Місяць», — дуже голосно говорив він.

«Рейтер» підсумувало