Тала Тоцка - Флеш Рояль, Тала Тоцка

Глава 18

Машина довго петляла по гірських дорогах, поки Максим не повернув біля чергового покажчика вниз, до одного з селищ.

 — Діно, тут живуть мої родичі, для них ти моя дівчина, будь ласка, не забувай про це і поводься відповідно. Я залишу тебе тут, а сам поїду, скину решту вантажу. Потім ми у них трохи погостюємо, я завжди приїжджаю сюди в цей час, — Домін говорив сухо і по-діловому, ні дати ні взяти, видача інструкції особовому складу. Але в неї настрій споганився ще більше.

«Якщо я твоя дівчина тільки для них, то для тебе тоді хто? Дід Пихто?" Максим раптово пригальмував і розвернувся до неї.

— Діно, що з тобою? Ти весь ранок на мене дмешся, я намагаюсь тебе розвеселити, але марно. Щось трапилося?

Вона мовчала, тоді Макс взяв її за підборіддя і зазирнув в обличчя, але Діна лише щільніше стиснула губи. Сказати їй було нічого, а відкрити зараз рота — напевно ляпнути чергову дурість. Ніхто не обіцяв їй романтичних освідчень у коханні і цнотливих поцілунків під шепіт прибою, вона й сама погодилась на цю поїздку виключно заради грошей.

А насправді погодилась б і зовсім безкоштовно, навіть якби Макс покликав її здійснити піший перехід в саме жерло Ейяф'ятлайокютля, наприклад. Тільки б з ним разом. Але вголос вона лише втомлено промовила:

— Поїхали, Максиме. Давай швидше закінчувати з цим маскарадом. Дівчина так дівчина, якщо хочеш, можеш навіть сказати, що ти мене вдочерив, — і відштовхнула його руку від підборіддя.

Максим дуже дивно глянув на неї, йому чомусь не сподобались її слова. "Ну пробач". Завів двигун і покотив по вузьких вуличках. Врешті загальмував перед високими фарбованими воротами, дістав з машини Дінку, для чогось поправив їй хвіст і взяв за руку. Вона ледь стрималась, щоб не відібрати руку, та вчасно згадала про свою роль дівчини для натовпу родичів.

Вони так і увійшли на подвір'я, тримаючись за руки, Максим знову переплів пальці, і у Дінки виникло стійке відчуття, що її ведуть на повідку. І з намордником. Заливисто загавкав невеликий білий пес, його зразу ж підтримав невидимий напарник, судячи з утробного глухого ухкання щонайменш алабай. Назустріч їм вже бігла невисока жінка, за нею йшов і усміхався смаглявий чорнявий чоловік.

— Максим, синочок, приїхав все-таки! — вона обняла Макса, той нагнувся і поцілував її в щоку. — А ми ще з учорашнього вечора чекаємо.

Чоловік простягнув руку:

— Ну привіт, боєць! З днем народження!

— З днем ​​народження, любий, — жінка знову почала обійматися з Максимом, витираючи очі.

Дінка так і застигла. У Доміна сьогодні день народження? На мить їй стало соромно — у людини з ранку був гарний настрій, а вона уявила казна-що. Та за мить її вже охопила тиха лють. Виходить, тут намічається сімейне свято, обов'язково було її сюди тягнути?

 — Знайомтесь. Це моя дівчина Діна, — Макс підвів Дінку ближче і виставив перед собою як щит. — А це мої тітка Ліза і дядько Джаміль.

Тітка Ліза уважно оглянула Дінку і розпливлася в такій щасливій посмішці, немов до них прийшла не Дінка, а Санта Клаус.

— Дитинко, ти не уявляєш, як тобі тут раді, — сказала вона, і прозвучало це напрочуд щиро. Дядько Джаміль теж був щасливий бачити Дінку. Хто тут і родич Максу, так швидше тітка, Джаміль — татарин, мабуть тутешній, а в Максимі нічого татарського не спостерігалося.

З-за будинку вийшов хлопець, молодший за Макса, але старший за Дінку. Ось тут не помилишся, хто кому батько. Він радісно підстрибнув і метнувся до Максима.

— Братику! Чому так довго?

— Це Діна, — на цей раз Домін був лаконічний.

— А я Алан, брат нашого іменинника, — відрекомендувався той і знову повернувся до Макса — я вже думав, ти не приїдеш.

 — Куди б я дівся. Тітко Ліза, — крикнув Макс, — забереш Діну? Нам з Аланом треба проїхатись недалеко.

 — Звісно. Підемо в будинок, дівчинко. Ти зголодніла з дороги?

«Ну хоч не дівчинко моя». Дінка ще продовжувала сердитись на Доміна, але сама розуміла, що ця добра усміхнена жінка нічим перед нею не завинила, тому змусила себе заспокоїтись і вдихнути глибше, а видихне вона, коли вже буде під'їжджати до свого дому. Поки ж слід щонайменше не зіпсувати людям свято, навіть Максиму. Дінка постаралась, щоб її голос звучав якомога привітніше.

— Дякую, ми з Максимом недавно снідали.

Макс, гад такий, в кращих традиціях Голівуду ніжно обійняв її за плечі — треба ж, виявляється, може своїми кліщами і нормально торкатися — заглянув в обличчя і зворушливо запитав:

— Ти не будеш нудьгувати, радість моя? Я не надовго.

Тут вже прийшла її черга палити напалмом. «Там де ви вчилися, ми викладали, Домін». Дінка погладила долонею його щоку, намагаючись не звертати увагу, як приємно лоскоче шкіру його одноденна щетина, і вклавши в голос побільше сердечності, відповіла:

 — Звичайно буду, любий. Ти ж знаєш, що я жити без тебе не можу.

Очі «любого» стали кольору грозового неба, хіба що блискавки не висікали, він насилу стримався, щоб не віджбурнути її в сторону. Погляд став колючим і злим, плечі звично занили від свердлячих лещат. Дінка продовжувала безтурботно витріщатися, Домін нахилився ближче, обережно торкаючись губами скроні, і їй немов вітром принесло: «Ну все, ти догралася».

Дінка мужньо витримала це ліричне прощання, дала добрячого стусана своєму ридаючому від милування внутрішньочерепному приятелю, і попрямувала в будинок, залишаючи за собою на полі бою лише випалене попелище. Схоже, ніхто крім них двох не помітив дурманного реву сирен, оглушливих залпів смертоносних знарядь, здійнятих грудок землі і охоплених помаранчевим полум’ям крон дерев.

Дверцята «Мерседеса» ляснули так, немов Домін закривав її зовні ногою, двигун заревів, і автомобіль зірвався з місця дивно горизонтально. А Дінці здавалося, він зараз злетить. Вона ледь чутно зітхнула. І чому, питається, так роздратувався Макс? Він просив грати роль, вона й грала. Ось тільки від того, що вона сказала чисту правду, було по-справжньому тоскно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍