Айзек Азімов - Межа Фундації

ніколи не було проблем зі вступом до хорошого навчального закладу або пошуком хорошої компанії. Він використовував знання з менталіки просто для посилення природної інтуїції (був упевнений, що саме через цю здібність його й завербували) і в такий спосіб зарекомендував себе зіркою в гіперпросторовому переслідуванні. Він став героєм у коледжі, і це дало йому змогу стати на першу сходинку політичної кар’єри. Коли цю кризу буде подолано, важко сказати, як високо він зможе піднятися.

Якщо кризу буде успішно розв’язано — а так, поза сумнівом, і станеться, — то хіба ж не згадають про те, що саме Компор першим помітив Тревіза — не як людину (це кожен би зміг), а як розум?

Він зустрів Тревіза в коледжі й спершу бачив у ньому лише веселого та кмітливого співрозмовника. Проте одного ранку, повільно прокидаючись у потоці свідомості, що супроводжував цю утопію напівсну, він відчув жаль, що Тревіза не завербували.

Звичайно, його й не могли б завербувати, бо він був уродженцем Термінуса, на відміну від Компора, який народився в іншому світі. Та й без цього вербувати його було запізно. Лише дуже молоді підходять для навчання менталіки, вони достатньо пластичні; ознайомлення ж уже міцно сформованих дорослих із цим мистецтвом (менталіка — це більше, ніж наука) відбувалося лише впродовж перших двох поколінь після Селдона.

Але якщо Тревіз був, по-перше, непридатний для вербування, а по-друге, застарий, то що ж тоді змусило Компора зацікавитися цим питанням?

Під час наступної зустрічі Компор занурився в мозок Тревіза й виявив те, що, мабуть, і турбувало його від самого початку. Деякі характеристики розуму Тревіза суперечили правилам, яких навчили Спостерігача. Він знову й знову ухилявся від Компора. Продовживши свої дослідження, він знайшов провали… Ні, вони не могли бути справжніми провалами… це були якісь стрибки в нікуди. Місця, де спосіб мислення Тревіза пірнав занадто глибоко, щоб за ним можна було простежити.

Компор не знав, як зрозуміти, що це означає, але спостерігав за поведінкою Тревіза у світлі того, що відкрив, і почав підозрювати, що Тревіз володіє надприродною здібністю робити правильні висновки на підставі нібито недостатніх для цього даних.

Чи стосувалося це якось провалів? Безперечно, це менталістичне питання було за межами можливостей Компора, і розібратися з ним, мабуть, варто було самій Раді Спікерів. Його не залишало тривожне відчуття, що Тревіз і сам у повній мірі не усвідомлює своєї здатності ухвалювати рішення й спроможний на… На що? Тут знань Компора бракувало. Він міг розуміти значення того, чим володіє Тревіз, але не до кінця. Він дійшов лише інтуїтивного висновку — або й просто здогаду, — що Тревіз потенційно може бути надзвичайно важливою особою.

Компор мав скористатися цим здогадом і ризикнути своєю посадою. Зрештою, якщо він має рацію… Озираючись назад, він не розумів, звідки взяв сміливість, щоб продовжити свої дослідження. Він не міг пройти крізь адміністративні бар’єри, що оточували Раду Спікерів. Ризикувати репутацією він теж не хотів. У відчаї Компор звернувся до наймолодшого члена Ради, і Стор Гендібал нарешті відповів на його виклик.

Гендібал терпляче вислухав його, і відтоді між ними склалися особливі взаємини. Саме за дорученням Гендібала Компор підтримував стосунки з Тревізом і за його скеруванням обережно врегулював ситуацію, щоб привести її до Тревізового вигнання. Саме з допомогою Гендібала Компор іще міг (він почав на це сподіватися) здійснити свою мрію про підвищення на Трентор.

Однак усі приготування було спрямовано на те, щоб відправити Тревіза на Трентор. Його відмова заскочила Компора зненацька і (на думку Спостерігача) стала несподіванкою і для Гендібала.

Хай там як, а Гендібал поспішав сюди, а це, на думку Компора, поглиблювало значення кризи.

Компор надіслав гіперсигнал.

6

Гендібал прокинувся від того, що хтось торкнувся його мозку. Такі сигнали були ефективні й аж ніяк не неприємні. Сигнал надійшов просто в збуджувальний центр, тож Гендібал просто прокинувся.

Він сів на ліжку, простирадло сповзло з його стрункого та м’язистого торсу. Спікер упізнав цей сингал: менталісти розрізняли їх так само, як голоси людей, що спілкуються переважно за допомогою звуків.

Гендібал надіслав стандартний сигнал, запитуючи, чи можлива невелика затримка, і йому відповіли сигналом «нічого надзвичайного».

Без зайвого поспіху Спікер зайнявся ранковими справами. Він іще був у корабельному душі (миючись використаною водою, що пройшла через очисні механізми), коли знову встановив зв’язок.

— Компоре?

— Так, Спікере.

— Ви вже поговорили з Тревізом та цим іншим?

— Пелорат. Янов Пелорат. Так, Спікере.

— Добре. Дайте мені ще п’ять хвилин — і я налаштую систему візуалізації.

Він пройшов повз Суру Нові на шляху до панелі управління. Вона запитально глянула на нього й спробувала щось сказати, але він приклав палець до губ — і вона відразу затихла. Гендібалові й досі було трохи ніяково через сильне обожнювання та повагу, що їх він відчував у її свідомості, але ці емоції якось поступово ставали звичайною частиною його середовища.

Він зачепив її свідомість маленьким вусиком від своєї, і тепер ніхто вже не міг потривожити її розум так, щоб він цього не відчув. Завдяки простоті її розуму (Гендібал не переставав думати про те величезне задоволення, яке давало йому споглядання неошатної симетрії цього мозку) жодне стороннє ментальне поле не могло постати поблизу непомітно. Він відчув приплив вдячності за той імпульс чемності, що рухав ним тоді за межами Університету й привів її до нього саме тоді, коли вона могла принести найбільшу користь.

— Компоре, — сказав він.

— Так, Спікере.

— Розслабтеся, будь ласка. Мушу обстежити ваш мозок. Я не маю наміру образити.

— Як забажаєте, Спікере. Можу я запитати про мету?

— Хочу впевнитися, що ви неторканий.

— Я знаю, що у вас є політичні суперники в Раді, Спікере, але ніхто з них точно… — почав Компор.

— Не треба припущень, Компоре. Розслабтеся. Так, вас ніхто не торкався. Тепер, якщо ви об’єднаєтеся зі мною, ми встановимо візуальний контакт.

Те, що відбулося потім, було, за звичайними мірками, ілюзією, бо ніхто, крім вишколеного другофундатора з ментальною силою, не зміг би нічого виявити ані за допомогою почуттів, ані за допомогою якогось фізичного пристрою.

Це було монтажування обличчя та зовнішності з контурів розуму. Навіть найкращий менталіст зміг би створити лише туманне й дещо неясне зображення. Компорове обличчя висіло в просторі, ніби Спікер дивився на нього крізь тонку, але рухливу марлю; Гендібал знав, що перед Компором так само з’явилося і його обличчя.

Звичайно, за допомогою фізичної гіперхвилі можна було створити такий чіткий зв’язок між зображеннями, що співрозмовники, яких розділяли тисячі парсеків, могли вважати, що