Айзек Азімов - Межа Фундації

порожнім? Що він сказав такого важливого, що могло б мати значення для дрібки людей неподалік — що в будь-якому разі були б надто заклопотані власними справами?

— На це легко відповісти, Янове. Йому потрібно було тримати нашу свідомість під пильним спостереженням, і він не хотів втручання з боку інших розумів. Жодних перешкод. Жодної мішанини.

— Знову ж таки, це лише ваша інтерпретація. Що такого важливого було в цій розмові? Було б логічно припустити, як він сам наполягав, що він зустрівся з нами лише для того, щоб пояснити, що накоїв, вибачитися за це й попередити про ті неприємності, які можуть на нас чекати. Чому ми мусимо копати далі?

На дальньому кінці столу ненав’язливо засвітився невеликий карткоприймач, і на його дисплеї ненадовго спалахнули цифри, що означали вартість страви. Тревіз намацав під поясом кредитну картку зі штампом Фундації, що діяла в будь-якій точці Галактики чи будь-де, куди міг полетіти громадянин Фундації. Він вставив її у відповідний отвір. Для транзакції знадобилася секунда, і Тревіз (із природженою обережністю) перевірив залишок на картці, перш ніж покласти її до кишені.

Він озирнувся навколо, щоб пересвідчитися, що на обличчях тих нечисленних людей, які ще сиділи в ресторані, немає жодного небажаного зацікавлення, а тоді сказав:

— Чому ми мусимо копати далі? Чому? Але ж він зовсім не про це говорив. Він говорив про Землю. Він сказав, що вона мертва, і дуже радив полетіти на Компореллон. Полетимо?

— Я думав про це, Ґолане, — зізнався Пелорат.

— А може, просто лишитися тут?

— Можемо повернутися після того, як перевіримо сектор Сіріуса.

— А ви не думаєте, що все, для чого він хотів нас бачити, — це для того, щоб відволікти нас від Сейшелла й змусити забратися звідси? Щоб ми полетіли куди завгодно, але не лишалися тут?

— Навіщо?

— Не знаю. Дивіться, вони очікували, що ми полетимо на Трентор. Саме це ви хотіли зробити, і, можливо, вони на це й розраховували. Я сплутав їм карти, наполігши на тому, щоб полетіти на Сейшелл, чого їм не хотілося найбільше, і тепер вони мусять прибрати нас звідси.

Пелорат був явно незадоволений.

— Але ж, Ґолане, ви просто робите заяви. Чому вони не хочуть бачити нас на Сейшеллі?

— Не знаю, Янове. Але мені достатньо того, що вони хотіли нашого відльоту. Я залишуся тут. Я не збираюся летіти.

— Але… але… стривайте, Ґолане, якщо Друга Фундація хотіла, щоб ми полетіли, то чому б їм просто не навіяти нам цю думку? Нащо їм морочитися з якимись поясненнями?

— Якщо ви порушуєте це питання, то, може, вони щось із вами зробили, професоре? — Очі Тревіза раптом підозріливо звузилися. — Ви ж хочете летіти?

Пелорат здивовано глянув на Тревіза.

— Я просто подумав, що в цьому є певний сенс.

— Звичайно ж, подумали, якщо ви під їхнім впливом.

— Але я не…

— Авжеж, ви стали б присягатися, що ви не під впливом, якби під ним були.

— Якщо ви завдаєте мені удару аж так, не бачу сенсу спростовувати ваші порожні припущення, — відповів Пелорат. — Що ви збираєтеся робити?

— Я залишуся на Сейшеллі. І ви теж. Без мене ви не зможете керувати кораблем, тож якщо Компор і вплинув на вас, він обрав неправильний об’єкт.

— Чудово, Ґолане. Ми залишатимемося на Сейшеллі, доки в нас не виникнуть незалежні підстави полетіти. Зрештою, найгірше, що ми можемо зробити, — це розсваритися. Годі вам, приятелю, та якби на мене вплинули, то хіба я зміг би змінити свою думку й охоче погодитися з вами, як я і планую зробити?

Тревіз на мить замислився, а потім усміхнувся, ніби його щось осяяло, і простягнув руку.

— Домовилися, Янове. А тепер повертаймося на корабель і завтра почнімо знову. Коли зможемо придумати як.

5

Манн Лі Компор не пам’ятав, коли його завербували. По-перше, тоді він іще був дитиною; по-друге, агенти Другої Фундації підчистили свої сліди настільки ретельно, наскільки це було можливо.

Компор був Спостерігачем, і другофундатор відразу зміг би це визначити.

Це означало, що Компор трохи знався на менталіці й деякою мірою міг спілкуватися з другофундаторами в їхній манері, але перебував на найнижчій сходинці ієрархії. Він міг уловлювати спалахи розумів інших людей, але не міг їх регулювати. Освіта, яку він здобув, на це не поширювалася. Він був Спостерігачем, а не Творцем.

Це робило його в кращому разі другосортним, але він не надто заперечував. Він розумів своє значення в загальному перебігу подій.

У перші століття існування Другої Фундації її представники недооцінювали поставлене перед ними завдання. Цій жменьці людей здавалося, що їм достатньо просто стежити за Галактикою і що для підтримання плану Селдона вистачить лише випадкових, легких корегувань то тут, то там.

Мул позбавив їх цих ілюзій. З’явившись нізвідки, він заскочив Другу Фундацію (і, звичайно, Першу теж, хоча це не мало значення) абсолютно зненацька й зробив їх безпорадними. Знадобилося п’ять років, перш ніж вони змогли організувати контратаку, і то лише ціною кількох життів.

Палвер усе повністю відновив — знову ж таки важкою ціною — і зрештою вжив належних заходів. Він вирішив, що діяльність Другої Фундації має бути суттєво розширено, водночас без надмірного збільшення ризику її виявлення, і для цього запровадив корпус Спостерігачів.

Компор не знав, скільки Спостерігачів працює в Галактиці або хоча б на Термінусі. Це була не його справа. В ідеалі між двома Спостерігачами не мало існувати жодного помітного зв’язку, щоб утрата одного не спричинила втрати іншого. Усі зв’язки Спостерігачі підтримували з вищими інстанціями на Тренторі.

Компор мріяв колись полетіти на Трентор. Хоча він вважав, що шансів на це надзвичайно мало, він знав, що іноді Спостерігача могли забрати на Трентор і підвищити. Але це бувало рідко. Риси, властиві хорошому Спостерігачеві, були не з тих, що сприяли підвищенню до Ради Спікерів.

Узяти, до прикладу, Гендібала, який був на чотири роки молодший за Компора. Його завербували, напевно, ще хлопчиком, так само як і Компора, але відразу забрали на Трентор, і тепер він був Спікером. Компор не мав ілюзій щодо того, чому так сталося. Останнім часом він часто контактував з Гендібалом і відчував силу розуму цього молодика. Він не зміг би встояти проти нього й секунди.

Компор нечасто розмірковував про свій низький статус. У нього майже ніколи не випадало для цього можливості. Зрештою (як і з усіма іншими Спостерігачами, думав він), цей статус був низький лише за стандартами Трентора. У всіх інших світах, з нементальними суспільствами, Спостерігачам було легко досягти високого соціального стану.

Наприклад, у Компора