Всеволод Миколайович Петров - Спомини з часів української революції (1917-1921), Всеволод Миколайович Петров

Нарешті вдалі замигтіла копула Лубенського собору, до якого шлях поволі йде під гору, так що видно, як друга сотня ріденькою лавою обережно підходить до перших будинків Лубен і спокійно, без стрілів, зникає за ними.

Спиняюсь на хвилю коло хуторів на шляху, щоби підіждати на донесення від 2-гої сотні. Але щось їх довго немає. В Лубнах тиша. Не чути ні стрілу; тому починаємо посуватись далі вже без пісень у повнім поготівлі.

Ось уже перші будинки Лубен, і широка вулиця міста, – як назустріч летить старшина другої сотні та доповідає, що в місті ворога не має, що бронепотяг його відійшов до залізничого мосту через Сулу, де стоять і ешелони з большевицькими військами, але відходячи бронепотяг забрав зі собою дві цистерні з нафтою, щоб спалити міст, бо не мають піроксиліни. У місті чекають, що із-за Сули прибудуть ворожі відділи за контрибуцією, яка має бути зібрана до 2-ої години (14) пополудні. Над порядком збирання цієї контрибуції саме радилася "Городська Дума" (Рада міста), коли підійшла друга сотня, але зараз вона лаштує нам зустріч.

Зустріч! а ворог на гарматний стріл від міста, а нас жменя.

Прискорюємо бігу – з походу висилаю 4-ту сотню – кадрову – 5 козаків і старшину зі скорострілом "Шоша" заняти та удержувати стацію, а самі йдемо далі до центру міста.

Треба зазначити, що місто Лубни, як і багато інших міст на Україні, не дивлячись на невеличку кількість мешканців, досить розлоге, бо має багато садів, незабудованих просторів, широкі вулиці і т. д. Тому, що Лубни місто старе й положене незручно для проведення залізниці, то залізничий двірець віддалений майже два кільометри від центра, від базару та собору, а залізничий міст, ще трохи далі, так що між деревляним мостом через Сулу на старім Муромсько-Московськім шляху та залізничим, коло яких 4-ох кільометри; залізничий міст лежить далеко за будинками міста.

Сама залізниця, починаючи від двірця, відходить далеко на південь і широким півколом підходить до моста, спускаючись з крутобережа правого західного берега Сули. Далі за Сулою залізниця йде вже по звільна підіймаючійся до Ромодану рівні трохи хвилястій і завертає на перших 4-5 кільометрах на північ, так що перестанок Солониця, перший після Лубен, лежить майже проти середини відстані між обидвома мостами; від неї до крутого берега Сули яких 3-4 кільометри, а залізницею від стації Лубен до Солониці цілих 10.

Будинки та сади Лубен тісно підходять під кручі правого берега, високі на 15-20 метрів. При самому майже південному кінці міста, над кручами, невеликий бульвар з молодими ще деревами та чистенькими доріжками, це "Види" (краєвиди), одно з улюблених прогулькових місць.

Сулу перед Лубнами перебристи навіть кінно ніде не можна: глибоке та багнисте з водорослею дно.

З високого берега, зокрема із "Видів", далекий вид: в ясні соняшні дні видко ст. Ромодан – 40 кільометрів, село Покровську Богачку – 25 кільометрів, так що як плян рисується, то ця далека рівня засіяна хуторами, селами, невеличкими балочками.

Лівим берегом, проти самих Лубен, тягнеться в два ряди хат довжезне село – Засулля, яке перервою на пів кільометра переходить в більше розлогу Солоницю, велике село на південь від залізничого моста.

Переїздимо широкими вулицями, де багато народу, – дехто вітає, дехто махає шапками-хустками.

На декілька сот кроків перед площею, в центрі міста, підлітає сам сотник Андрієвський, командант 2-гої сотні, і кричить: "Батьку! москалі вивезли на міст цистерну та пускають нафту! їх кінні стежі підходять до деревляного моста, а в мене там лиш трьох гайдамаків..."

Даю йому два "Кольти" та наказую чим швидче поспішити з цілою сотнею до залізничого мосту та перешкодити його знищити, першій сотні заняти та удержати міст деревляний. Зі сотнею йде два скоростріли "Кольта", решта полку рушає за гарматами і другою сотнею. "Чвалом!" пригинаються до кінських грив гайдамаки, хитаються в тороках скоростріли, гуркотять гармати; одні вози спиняються і дехто з безкінних гайдамаків, скидаючи з плечей кріси, шукає місця, з якого можна буде, як що до чого, боронитись.

А по вулиці назустріч з копита чвалуючому полкові поважно рушає делегація з панночками в українських одягах, з квітами, хлібом-сіллю та, здається, з попом.

"Зараз не час" – кричать зі штабу полку – "потім, аж ворога проженемо" – "Слава!" "Живе Україна" – вигукують козаки та хмарою проносяться мимо остовпівшої делегації.

На ходу відокремлюється перша сотня зі скорострілами, звільняючи крок по нерівній бруковій вулиці.

От і "Види". У ясному сяйві погіднього дня видко як на долоні два ешелони, що стоять на перестанку Солониця, другий коло самого моста, коло останнього характерно відокремлюється своїм профілем з невеликими баштами "Заамурець", далі до Ромодану дим йдучого на захід довжезного потягу. Вправо вниз по цьому березі Сули гонить, розтягнувшись майже в одного коня по полевій дорожці, по під гайочком, друга сотня, поспішаючи до моста.

"Бух!" Це алмазівська гармата, притулившись у садочку коло "Видів", здоровить ворожі ешелони біля моста. Високий чорний стовп диму та землі враз закриває саму середину ешелону, "бух-бух" вигукують вже обидві гарматки і знову розриви закурюють ешелони. Різкий свист паротягів несеться звідтам, а за ними безладна крісова та скорострільна стрілянина, вірний знак починаючоїся паніки. Стріляють очевидячки до 2. нашої сотні, що далі чвалує в напрямку моста, але, видко, стрілянина ця їй не шкодить, бо ані один кінь, ані гайдамака не впали досі.

За хвильку сотня зникає у невеличкому хуторі коло моста і швидко за тим у трісканину за мостом вплітається чітка треля двох "Кольтів", що, не поспішаючи чергами, з перервами намагаються перекричати нескладну стукітню від ешелону.

У концерт входить і панцирник, що починає гатити і по хуторі, де стояла 2. сотня, намагаючись докинути до наших гарматок, які б'ють по ешелоні. Але дарма, беріг зависокий, а панцирник стоїть заблизько, щоби міг відповідно піднести свої гармати, тому від його стрілів тільки сипляться гиляки з дерев, що ростуть де-не-де