Анна Зегерс - Сьомий хрест

струменем ллється з вуст цієї людини. Навіть вартові, що підслуховують за дверима, здивовано знизують плечима. Хіба це допит? Невже їх ще троє там, у кімнаті?..

Обличчя Валлау вже не бліде, а ясне. Оверкамп раптом відвертається. Він ставить олівцем крапку, і кінчик олівця ламається.

— Ви самі будете в усьому винні, Валлау. «Хіба не байдуже мертвій людині, коли її перекидають з могили в могилу? Вона вдруге не помре навіть тоді, коли на її останній могилі поставлять височезний, мов дім, пам’ятник».

Валлау виводять. У кімнаті лишається його мовчання — і не хоче відступати. Фішер нерухомо сидить на стільці, наче в’язень іще тут, і дивиться на місце, де стояв Валлау. Оверкамп застругує олівця.

Тим часом Георг дістався до Кінського базару. Він ішов усе вперед та вперед, хоч ступні йому горіли. Він боявся відділитися від людей, боявся присісти на хвилину.

І він проклинав місто.

Він не встиг ще зважити всі «за» і «проти», як опинився у провулку біля Шіллерштрасе. Він тут ще ніколи не бував. Георг раптом постановив собі скористатися з пропозиції Беллоні. Так зробити радив йому голос Валлау. Маленький артист із серйозним обличчям більше не здавався йому незбагненним. Незбагненними були люди, що проходили мимо. Навіть пекло не таке чуже, як це місто!

Коли він уже був у квартирі, вказаній Беллоні, до нього повернулася властива йому недовірливість. Який дивний запах! Він ще ніколи не чув такого запаху. Стара жінка з блідим обличчям і чорним, як вугіль, волоссям мовчки й уважно розглядала його. «Може, це бабуся Беллоні», — подумав Георг. Але вони були схожі одне на одного не обличчям, а професією.

— Мене прислав Беллоні, — сказав Георг.

Пані Мареллі кивнула головою. Здавалося, вона не вбачала в цьому нічого особливого.

— Почекайте тут хвилину, — сказала вона.

У кімнаті був скрізь накиданий одяг усіх фасонів і кольорів, і запах, ще сильніший, ніж у передпокої, майже одурманив Георга. Пані Мареллі звільнила для нього стілець. Вона вийшла в сусідню кімнату. Георг озирнувся довкола: он спідниця з чорним лискучим стеклярусом, он вінок штучних квітів, он білий плащ з каптуром і заячими вухами, а он прапорець з лілового шовку. Георг був надто втомлений, щоб міркувати, що все це означає. Він позирнув на свою руку в шкарпетці. З сусідньої кімнати почувся шепіт. Георг здригнувся. Зараз його схоплять, забряжчать наручники. Він схопився на рівні. Повернулася пані Мареллі, обіруч вона несла одяг і білизну.

— Переодягніться, — сказала вона.

Він зніяковіло промовив:

— У пене немає сорочки.

— Ось вам сорочка, — сказала жінка. — Що з вашою рукою? — нараз спитала вона. — Ах, тому ви й не виступаєте.

— Іще кровоточить, — сказав Георг, — я не хочу розв’язувати. Дайте мені якусь ганчірку.

Пані Мареллі принесла носову хусточку. Вона сковзнула поглядом по всій його постаті.

— Так, — сказала вона, — Беллоні правильно дав ваш розмір. В нього око, мов у кравця. Він вам щирий друг.

Хороша людина.

— Так.

— Ви були разом ангажовані?

— Так.

— Коли б тільки з Беллоні нічого не сталося. Останнього разу він мені не дуже сподобався. А ви, що це з вами скоїлось? — Похитуючи головою, вона розглядала його виснажене тіло з цікавістю матері, що народила багато синів і тому розуміє усі слабості тіла й духу. Така жінка здатна приборкати навіть диявола. Вона допомогла Георгові переодягнутись. І хоча він не міг прочитати того, що було в її схожих на чорний стеклярус очах, недовір’я його розвіялося.

— Бог не дав мені дітей, — сказала пані Мареллі, — тим більше я думаю про всіх вас, коли пораюся біля вашого одягу. Я й вам кажу: будьте обережні, бо інакше ви не витримаєте. Ви ж добрі друзі. Хочете подивитися на себе в дзеркало? — Вона повела його в сусідню кімнату, де стояло її ліжко та швейна машина. Тут теж купами лежав усякий дивний одяг. Вона розкрила стулки великого гарного трельяжу. Георг побачив себе збоку, спереду і ззаду. Він був у фетровому капелюсі й жовтуватому пальті. Його серце, що протягом кількох годин поводилося цілком розумно, почало шалено калатати, коли він побачив себе.

— Тепер ви можете показатися на людях. Коли чоловік погано вбраний, йому важко чогось добитися. Людину по одежі стрічають, а по уму проводжають. А тепер давайте я загорну ваш старий одяг. — Він пішов за нею в першу кімнату. — Отут я приготувала рахунок, хоч Беллоні казав, що не треба. Не люблю я цих рахунків. Гляньте-но на цей капюшон — майже три години роботи. Подумайте лишень самі, хіба я можу забрати у людини чверть її заробітку, коли костюм зайця потрібен їй тільки на один вечір? Беллоні дав мені за вас двадцять марок. Я зовсім не хотіла брати цієї роботи. Звичайно я лагоджу тільки театральні костюми. Гадаю, що дванадцять марок — це не забагато. Отут вісім марок. Вітайте Беллоні, коли зустрінете його.

— Дякую вам, — сказав Георг.

Уже на сходах у нього ще раз майнула підозра: а що, коли його підстерігають біля вхідних дверей. Він уже спустився майже вниз, коли жінка тукнула йому, що він забув пакунок із своїм одягом.

— Пане! Пане! — кричала вона.

Але він не обернувся і вискочив на вулицю, тиху й безлюдну.

— Сьогодні Франц, певно, зовсім не прийде, — сказав хтось у Марнетів, — віддайте його млинця дітям.

— Франц став уже не той, — сказала Августа. — Відтоді, як працює у Гехсті, він для нас і пальцем не ворухне.

— Він дуже зморюється, — сказала пані Марнет, що добре ставилася до