Марк Твен - Пригоди Гекльберрі Фінна

жили, і про англійських Вілксів, і так далі; але я багато не встиг розповісти, як лікар засміявся, а Леві Белл, адвокат, зупинив мене:

— Досить, хлопчику; на твоєму місці я б так не старався. Ти, певно, не звик брехати — щось у тебе поганенько виходить, практики не вистачає, чи що. Дуже вже нескладно ти брешеш.

За такими компліментами я не гнався, але був дуже радий, що мене нарешті облишили в спокої. Лікар зібрався щось сказати, повернувся й почав:

— Якби ви, Леві Белл, були в місті з самого початку… Але тут король перебив його, простягнув руку і запитав:

— То це ви і є старий друг мого бідолашного брата, про якого він так часто писав?

Вони з адвокатом потисли один одному руки, й адвокат посміхнувся, ніби дуже зрадів. Вони перемовились кількома словами, а потім відійшли вбік і стали говорити пошепки. Зрештою адвокат сказав так, щоб почули всі:

— Так і зробимо. Я візьму ваш чек і пошлю його разом із чеком вашого брата, і тоді вони знатимуть, що все гаразд.

Їм принесли папір і перо; король усівся за стіл, схилив голову набік, пожував губами і нашкрябав щось. Потім перо передали герцогу, і він уперше за весь цей час, очевидно, розгубився. Але все ж таки взяв перо і почав писати. Після цього адвокат повернувся до новоприбулого старенького і каже:

— Прошу вас і вашого брата написати один-два рядки і підписатись своїм прізвищем.

Той щось там нашкрябав, тільки ніхто не зміг розібрати його почерк. Адвокат, видно, дуже здивувався і каже:

— Нічого не розумію!

Потім він вийняв із кишені стосик старих листів і почав уважно розглядати спочатку листи, тоді записки, потім знову листи. Зрештою сказав:

— Ось листи від Гарві Вілкса, а ось обидві записки, і кожен може на власні очі пересвідчитись, що листи написані іншим почерком (тут король із герцогом зрозуміли, що адвокат обвів їх довкола пальця, і вигляд у них при цьому був розгублений і пришелепуватий). А ось почерк цього джентльмена, і знову кожен без проблем побачить, що він також не писав ці листи, — зрештою, ці каракулі навіть почерком назвати важко. А ось це лист від… Тут новенький старий сказав:

— Дозвольте мені пояснити, будь ласка. Мій почерк дійсно ніхто не може розібрати, крім мого брата, і він завжди переписує мої листи. Ви бачите його почерк, а не мій.

— Та-а-ак, — задумався адвокат. — Оце так задачка! У мене є листи і від Вільяма; будьте такі ласкаві, попросіть його написати кілька рядків, тоді ми змогли б порівняти почерк.

— Лівою рукою він писати не може, — каже старий. — Якби він володів зараз правою рукою, ви б одразу переконалися, що він писав і свої, і мої листи. Порівняйте їх, будь ласка, — вони написані однаковим почерком.

Адвокат придивився і каже:

— Я думаю, що це правда; а якщо ні, то подібності значно більше, ніж мені до цього часу здавалося. Я вже було подумав, що ми вибралися на правильний шлях, аж ні — знову на манівці збилися. Принаймні одне вже доведено: ці двоє — не Вілкси, — на цих словах він кивнув головою на короля з герцогом.

І що ви собі думаєте? Цей старий віслюк і тут не здався! Не здався, і крапка! Заявив, що така перевірка не годиться. Що його брат Вільям — той іще жартівник, того навіть не збирався писати по-справжньому; а він, мовляв, одразу зрозумів, що Вільям хоче пожартувати, щойно той черкнув пером по паперу. Брехав-брехав і так захопився, що аж сам собі повірив; але новоприбулий старий його перебив і каже:

— Я тут ось що подумав. Чи нема серед вас когось, хто допомагав одягати в останню путь мого брата… тобто покійного Пітера Вілкса?

— Є, — обізвався один із присутніх, — це ми з Ебом Тернером допомагали. Ми обидва тут.

Тоді старий повертається до короля і каже:

— Чи не будете ви такі люб’язні мені сказати, яке татуювання було в Пітера на грудях?

Ну, тут уже король мусив швиденько щось вигадати, бо йому таку яку викопали, що кожен би в неї впав! Звідки ж йому було знати, яке татуювання було в Пітера на грудях? Він аж збліднув, та й як же тут не збліднути? А в кімнаті запанувала тиша: всі аж завмерли, не зводять очей з короля і чекають, що він скаже. Ну, думаю: все, тепер він благатиме про порятунок, тут уже йому не вдасться викрутитись. І що ви думаєте — почав благали? Вірте чи ні, але навіть і не подумав. Він, певно, вирішив триматися, доки не доконає всіх; а коли всі стомляться і почнуть помаленьку розходитись, вони з герцогом підберуть зручну мить і дадуть драла. Як би там не було, але він якийсь час сидів мовчки, а тоді посміхнувся і каже:

— Гм! Звісно, це складне запитання! Та все ж, сер, я можу вам сказати, що в нього було витатуйовано на грудях. Маленька, тоненька синя стрілка, ось що; якщо не придивишся уважно, то навіть і не помітиш її. Ну, що ви тепер скажете, га?

Ні, такого нахабства, як у цього старого пенька, я ще не бачив!

Новоприбулий старий жваво повернувся до Еба Тернера з приятелем, очі в нього засяяли, ніби цього разу він зловив короля на гарячому, і він запитав:

— Ну от, ви чули, що він сказав? То як, був такий знак на грудях Пітера Вілкса?

Вони відповіли в один голос:

— Ми такого не бачили.

— Чудово! — зрадів старий джентльмен. — А чи бачили ви в нього на грудях невиразні маленькі літери: П., потім Б (Б він згодом перестав ставити), а тоді В? І ще тире між ними, ось так: П. Б. — В., — він накреслив знак на аркуші паперу. — Скажіть, таке татуювання ви бачили?

Обидва знову одностайно відповіли:

— Ні, ми цього не бачили. Ми не помітили жодних знаків.

Тут уже всі присутні не витримали і почали кричати:

— Всі вони шахраї, все це одна банда! У річку їх! Утопити їх! На жердині покатати!

Галасували всі водночас, і такий шум піднявся! Але адвокат виліз на стіл і каже:

— Джентльмени! Джентльмени! Дайте мені сказати слово, одне лише слово, будь ласка! Є ще один вихід — давайте вириємо тіло і побачимо все самі.

Ця ідея усім припала до смаку.

Всі почали кричати «ура» і хотіли було одразу вирушати, але адвокат і лікар зупинили їх:

— Заждіть, заждіть! Тримайте-но цих чотирьох і хлопчину — їх