Мирослава Горностаєва - Астальдо

— Але чого їх занесло на північ?

— О, тут була своя хитрість. Дорон вважав, що зло, котре пробудилося в Ангамандо, по тутешньому — в Ангбанді, зверне увагу на Белеріанд, а вони тим часом перебудуть лихі часи у північних лісах. Дор-Даеделот вони обминули стороною, і мандрували цими лісами, доки не потрапили до лап оркам… Весь рід Дорона поліг, за винятком шести Еldrim, тіла яких ти бачив у таборі urqui, та самого Анта. Що зробили з полоненими, ти знаєш. Хлопчика зоставили на солодке…

— Не треба, Артаніс…

— Не мені судити родичів, хоч і далеких, — мовили Нервен суворо, — але одне я знаю точно — не можна укритись від буревію. Не можна відсиджуватись у лісі, коли однокровники беруть до рук зброю. Інакше чорний вітер Півночі все одно знайде тебе…

— Сподіваюся, ти не говорила щось таке… йому?

— Фіндекано, — докірливо мовила Артаніс, — хіба я схожа на жорстоку і ницу істоту? Ні, я жодним словом не скривдила це гідне дитя. До речі, хлопчик у захваті від двору Сінголло, при якому йому довелося побувати разом з батьком, котрий був свого часу посланником від Лаіквенді. Дитя тільки і мріяло служити Аrani Dinnu — Князю Сутінок. Він запевняє, що брат батька моєї матері неймовірно велична і горда особа. Однак, «воєвода з косами», схоже сподобався йому ще більше, і хлопчина бажає стати зброєносцем аraneni…

— Я ще в стані носити свою зброю сам, — засміявся Фіндекано.

— О, мій милий брате, — мовила Артаніс ледь ущипливо, — там, у Валінорі, звання Великого Князя Нолдор було лише почесним титулом, і то за нього йшла потаємна борня. А тут князь Нолдор, навіть просто собі князь Нолдор, не повинен поступатися гонором якомусь там Ельве Сінголло, чи, як говорив вуй Феанаро, Тінголло, хоч той Тінголло і є нашим родичем. Доки ми дійдемо до Белеріанду, ми мусимо мати вигляд не волоцюг-Квенді, а князів, котрі прийшли правити і володіти.

— Моя красуне-сестро, — мовив Фіндекано задумливо, — я ось думаю, чому Нолдор так тягне до зброї і влади? І завжди тягнуло. О, так, вбивати огидно, завдавати мук живій істоті ще огидніше, але нині я зізнаюся тобі — мені принесла задоволення навіть не сама битва, а п’янке відчуття небезпеки, яке кружило голову, немов молоде вино. А вую Феанаро кружила голову влада, аж доки це почуття не змусило спалити за собою кораблі. Може, ми якісь неправильні Квенді? Тільки не говори про Ельве Сінголло, адже його змусила до війни і влади видима небезпека, в той час, як ми…

— Напевне, під час пробудження Нолдор біля озера Куівінен, десь, між зірок, звучала музика битви, — мовила дівчина півжартівливо, — дійсно, я теж думала про це… Перший Дім відточував свою військову вправність багато кіл світла, а ти став воєводою за дуже короткий час, мій ласкавий брате… І яким воєводою… Твої брати не поступаються тобі — і Турондо, і Аракано, якого вже немає з нами. А з мого ніжного Фінарато потроху, як метелик з лялечки, виходить повелитель-воїн, сповнений холодного спокою. І Айканаро з Ангарато є чудовими cano. Я певна, що таким же був би й Артаресто, якби не оті його страхи. Однак, він їх успішно долає, мій другий брат. Щодо ж князя Нолофінве — то це Haran, правитель милістю Богів. Знаєш, Астальдо, я думаю, що нас створено для битви зі Злом, як от Тулкаса, якого кличуть Гнівом Божим. Тільки наші опікуни чомусь цього не зрозуміли, і поводяться як орли, яким підкинули у гніздо яйце Дракона Моря. Пам’ятаєш цю казку?

— Атож, — засміявся Фіндекано, — дитя моє, не лізь у воду, це не для пернатих…

— Валар не можуть довго перебувати в Арді — земля руйнується від сили Стихій… Ми мали боронити Арду від Зла з їхнього благословення, а замість того нас відвели в безпечне місце, де ми знудилися надмірною опікою, наробили біди, і були прокляті «орлами», які так і не зрозуміли, що стихія Дракона Моря — вода.

Ант тим часом заворушився і розплющив сріблясто-сірі очі, які одразу ж спалахнули радістю при вигляді рятівника.

— Ви прийшли, аranen… Ви дотримали слова…

— Звісно, дотримав, — мовив Фіндекано заспокійливо, — я заберу тебе до своїх лучників. Будеш моїм зброєносцем, як трохи підростеш, а нині — вістовим. Згоден?

— О, так, аranen… З вами поряд я не бачитиму… не бачитиму оте… Я боявся спати, алe arphen brennil сказала — не бійся, я прожену лихі змори… І ще сказала — залишайся з жонами та дітьми, але я прагну помсти, аranen… Нас було двадцятеро — весь рід Дорона… Я, Ант Доронінг, вбиватиму за кожного з них по сотні тварей! Але я не воїн, тому хочу рости поруч з воїном, навчитись володіти мечем. За те я ладен стати слугою cano, і чистити його одяг…

— О, трохи занадто, — мовив Фіндекано, зітхнувши, — хіба що латати дірки від ворожих мечів… Ходімо зі мною, дитя, і не бійся нічних змор. Я завжди буду поруч.

Алмареа і решта сприйняли появу в загоні нового воїна доброзичливими насмішками.

— Наш воєвода ще не одружився, але вже має срібноволосого сина…

— Дитині вже можна довірити лук і стріли…

— Ходи сюди, Синда, я вчитиму тебе стріляти…

— Він не Синда, він Нандо…

— А, чи не все одно?

— Нерозумний Нолдо, щоб ти сказав, якби тебе назвали Ваніа?

— Сказав би, що той, хто це мовив, не розріжняє кольорів — я найсправжнісінький чорнявий Нолдо.

Ант, котрий напружено вслухався в співуче квенья, намагаючись вловити знайомі слова, лише розгублено посміхався, і вже ладен був заплакати. Фіндекано поклав руку йому на плече.

— Анте, — мовив, — мої Нолдор не лихі істоти. Вони тільки сміються над життям і будуть насміхатися над власною погибеллю. Не думай, що вони зневажають тебе.

— Ви всі такі… високі, - прошепотів хлопчина, — серед Синдар я бачив лише кількох такого зросту… Сам Аran Dinnu, тоді воєводи Белег та Маблунг… Ще Даерон, великий співець… І молодший княжич, Ельмо…

— Брат князя Ельве? — спитав Фіндекано зацікавлено. Про цього родича Ольве Альквалондського він якось чув від Фінарато.

— О, так… У нього є син Галадон, теж великий воїн. Але він трохи менший на зріст, він як… Як ви. Зате його сини, Галатіль та Келеборн, майже такі ж же високі, як Аran Dinnu.

— Галатіль та Келеборн? — засміявся Фінарато, — у нас так називали дерева… Одне, котре росло в Тіріоні, звалося Галатіліон — біле Древо, а його паросток на острові Тол-Ерессеа — Келеборн — срібне Древо.

— Аranen, а ви звідки? — обережно