Інна Турянська - Бути другом, Інна Турянська

— Так! — відповіла Віра, і здалося їй, що всі негаразди залишилися десь позаду, десь в минулому житті. 

Артур лише всміхнувся…це було щиро, вона відчувала це. Він дійсно радів з того, що вона …що якась повія сказала йому так? Це було дивно відчувати. Вона бачила, як знову завів автівку, і зупинила його дотиком руки.

— А поцілувати? – впевнено дорікнула. О ні…це саме той момент, щоб цілувати її!

І він цілував її, а вона його…. Віддано, то обережно…то палко…це було глибоко, це було інтимно…це дійсно проникало в саму душу. Але цього разу це зцілювало її, а не вбивало. Відроджувало, відновлювало. 

 Ну а потім Артур задоволено, дійсно задоволено, їхав у ресторан, час від часу крадькома поглядаючи на неї, а вона тримала в руках каблучку і була щасливою. Нехай хоч у цей момент…

— Тут…тут навіть напис є, — сказала, намагаючись прочитати, — “Пам'ятай про мене”, — сказала напівпошепки. 

Сироти побігли тілом. Пам'ятати про неї — це те, що вона хотіла сказати йому, коли доведеться прощатися. Але зараз вирішила, що ні. Заявить Клавдії, що вона залишає це все. Що хоче бути нормальною, щасливою. Жінкою, матір'ю, дружиною. Хіба жінка, що турбувалася про неї стільки років, не відпустить її? Хіба не вона сама казала, що готова відпусти, якщо…якщо. Хіба стане бажати їй зла? 

— Не поїдемо в ресторан, — посміхнулася Віра. 

— Чому?

— Я хочу тебе познайомити з деким. 

Артур дуже зрадів такій заяві, бо він нічого не знав про Віру. Хто вона? Хто її батьки? Як вона росла, що любила? Не наважувався запитувати, бо й в самого дитинство було, м'яко кажучи, паршивим. А якщо вже відкриватися, то аж ніяк не хотів відлякати свою майбутню дружину дивацтвами своєї сім'ї. 

— З ким? — коротко запитав сильніше стискаючи кермо.

— Скажемо так, з названою матір'ю. Але у нас трохи дивні стосунки. Останнім часом напружені, але буде нечесно приховати від неї факт мого заміжжя. 

Артур мовчки стис губи. Нічого більше не питав. Хоча хотілося накинутися на Віру з розпитуваннями, наче піранья, але стримався. Тепер, чомусь, ще більше відчував близькість з Вірою. 

— Куди їхати?  

— Ти їдеш у правильному напрямку, — ледь всміхнулася Віра, — Я скажу, коли потрібно буде звернути.

###